- Пане Борисе, розкажіть коротко про свій творчий шлях у журналістиці?

Як і більшості молодих, хотілося подорожувати, пізнавати нові світи, писати. Спочатку працював в редакціях районних та обласних газет Івано-Франківської області. В такій роботі був потрібен гумор, іронія,самоіронія і, головне, темп. Після 6-річної газетної лихоманки, коли щодня о 6-й вечора треба здавати матеріали, тому що пізніше вони не потраплять у завтрашній номер, пішов працювати в університет. Спочатку здалось, що тут життя завмерло. Словом, кожному випускникові нашого факультету від щирої душі радив би принаймні починати з щоденної газети. Це привчає швидко рухатися і рятує від лінощів навіть тепер.

- Зараз багато випускників факультетів, маючи диплом журналіста, не працюють в мас-медіа, і навпаки. На Вашу думку, з чим це пов'язано?

В Україні є близько 40 факультетів і відділень журналістики. Це величезний потік. Отож всі їхні випускники фізично не можуть мати застосування в редакціях. Частина молодих людей і їхніх батьків розглядають факультети журналістики як модну тусівку, де їхні діти можуть побути в непоганому середовищі 5 років. Це трохи розмиває функції факультету. З іншого боку, багато людей вчаться писати самостійно, виходять зі своїми блогами на широку публіку, пробують себе і бачать, що вони можуть зацікавити читача. Зі свого особистого блога переходять на блог при інтернет-виданні, пересуваються в мейнстрім. Інтернет активізував можливості приходу і виявлення обдарованих від природи, «з Божою іскрою», як колись казав професор Здоровега, журналістів з-поза меж факультетів.

- Деякі журналісти схильні розділяти журналістику на ремесло (в значенні поверхневого виконання однотипних функцій) і професію, яка вимагає глибших знань і навиків. Для Вас журналістика - це ремесло чи професія?

Добрий ремісник - це творча людина. Так само в журналістиці. Ремесло - перший етап творчої журналістської професії. Перед тим, як виходити на люди з претензійними коментарями, треба навчитися робити просто збалансований матеріал нейтральним стилем. Тобто, журналістика добра тоді, коли є певна стриманість, коли репортер чи аналітик ставить за мету дистанціюватися емоційно від об'єкта, застосовуючи стандартний професійний набір об'єктивної преси. А метафорика та емоції зрідка наче проривають дамбу, пробиваються через цю стриманість.

- А як щодо якості журналістської освіти, відчутного дистанціювання теорії від практики?

Якщо ми хочемо якісної журналістської освіти, то єдиний спосіб - зменшувати набори, піднімати конкурси, відбирати найкраще мотивованих претендентів. З огляду нате, що університети мають заробляти гроші, я не знаю, чи це вдасться здійснити. З відомих мені університетів на разі це вдалося Києво-Могилянській Академії.Цього року я був головою Державної екзаменаційної комісії в КМА і питав, чому в них набір на двохрічну магістерку з журналістики тільки 25 осіб. У відповідь почув, що більше не потребують. Можуть, але нехочуть. Навчання там настільки вимогливе і серйозне, що з тих 25 за два роки «відсіюється» 5. П'ята частина студентів ─ це багато.

Щодо журналістської освіти загалом, то це трохи надумана проблема. Університет- це певний вишкіл. Люди призвичаються дисциплінувати себе.Тобто, університет повинен привчити людей глибоко працювати в певному напрямку. Нещодавно менеджер одного з київських телеканалів казав, що навчити деяких навиків (як тримати мікрофон, як вести себе в кадрі) можна за 2 місяці.Але навчити ведучого певної культури мислення за два місяці не вдасться.

- Краще бути журналістом-універсалом чи мати профіль?

Людина не може мати глибокі зацікавлення до всього. Моя формула така: універсал (галузевий чи тематичний), але щось одне - знає особливо добре. Скажімо, неперевершено знається на телевізійній справі або дуже добре знає економіку.

- Відомий польський журналіст Ришард Капусцінський зазначав: «Американці розрізняють поняття journalist і media worker. Mediа worker в Америці - працівник сектора послуг, де виховують інформаційників, як кельнерів ресторану. Це немаєнічого спільного із журналістикою». Ви брали участь у програмі ім. Фулбрайта в 1999-2000 роках. На Вашу думку, чи відповідають слова журналіста дійсності і чи спостерігаєте таке розрізнення в українській журналістиці?

В Штатах більшість журналістських шкіл, якими я цікавився, називалися «School of Journalism and Mass Communication», тобто «Школа журналістики і масової комунікації». Вони готували журналістів і рекламістів, або піарників. Це найбільш поширені спеціальності в цих школах. Інша справа, що вони намагаються доволі жорстко відділяти журналістів і рекламістів як кардинально протилежні професії. Американська журналістика, попри певні свої вразливі місця, орієнтується на незалежне висвітлення подій. В той час як реклама і РR асоціюються винятково з відроблянням грошей, певними проектами. І мені не до вподоби перемішування цих двох професій в Україні. Тобто, випускник факультету сьогодні - журналіст, завтра - політтехнолог, піарник якоїсь партії, а післязавтра - знову журналіст. Кажуть, якщо журналіста у Франції зловили на піарництві, то в нього можуть відібрати журналістську картку. Тобто, вигнати з журналістської професії.

- Українська журналістика, на відміну від журналістики інших країн, перебуває взаконсервованому середовищі. Українські ЗМІ самостійно практично не висвітлюютьміжнародних подій. Як Ви думаєте, чому?

Назву дві найважливіші причини. Перша - мовний бар'єр. Коли світ відкрився в сенсі кордонів, студентських обмінів та Інтернету, мене надзвичайно дивувало, чому журналісти не хочуть вчити, за окремими винятками, іноземні мови. Друга причина - українська журналістика має дуже скромну традицію висвітлення міжнародних подій. Це пов'язано, зокрема, і з нульовим варіантом розподілу пострадянського закордонного майна та нерухомості, коли Росія забрала найбільші активи ─ приміщення, корпункти тощо. Україна практично дотепер майже не має і не намагається мати власних кореспондентів за кордоном. В цьому наші найкращі щоденні газети разюче відрізняються від якісних газет на Заході. Якщо ви зайдете на сайт The New-York Times, то побачите рубрику «Світ», в якій є підрубрики: «Європа», «Близький Схід», «Азія», «Африка», «Європа»... У кожному підрозділі - по кілька матеріалів. Порівняйте це з жалюгідним висвітленням міжнародного життя в українських виданнях і робіть висновки.

- Зі зростаючою популярністю інтернету журналісти все частіше замінюють первинну інформацію з місця події на вторинну інформацію з мережі. Що можете сказати з цього приводу?

Писати, не відвідуючи місця подій, є досить небезпечно. Один з цікавих експериментів нещодавно зробили в Америці. Недалеко від Лос-Анджелеса є містечко Пасадена. Редактор одного з його інформаційних веб-сайтів звільнив 5 своїх кореспондентів, які за американськими мірками заробляли середню зарплату, і найняв індусів. Редактор вважав, що через інтернет вони можуть зробити все, що потрібно. Отже, заморські журналісти дистанційно заповнювали цілу газетну шпальту за якихось сім доларів: писали рецензії на концерти, розповіді про події і навіть писали репортажі з місцевої міськради, за роботою якої вони спостерігали через веб-камеру. Щоправда, не могли зауважити чогось важливого, якщо воно було поза межами огляду автоматичного об'єктива... Це вже епатажний вияв журналістики.

- ЗМІ привчили споживача до інтелектуальних лінощів. Відтак реципієнта влаштовуєінформація, яку до нього доносять і за яку йому не потрібно платити. Чи не так?

До інтелектуальних лінощів споживача привчило телебачення - дивитися ліниво на екран, попиваючи пиво, розмовляти з кимось, поверхово сприймаючи інформацію. А інтернет - це повернення до глибших текстів, тому що текст завжди глибший, ніж мозаїчний колажний відеоряд на телебаченні. Інтернет за своєю природою - це все-таки активний пошук. Хоча, з іншого боку, там є все те погане і добре, що і в житті.

- «Сьогодні - четверта, завтра - перша, післязавтра - перша і єдина» ─ Вашаформула еволюції інтернет-журналістики. Які зміни спостерігаєте за період відперших своїх виступів на цю тематику і до сьогодні?

Люди вважають, що це казки. Але тут казка доволі швидко втілюється в реальність.Абсолютно безглуздо робити якісь прогнози. Прогнози, коли буде остання газета,модними були в 90-х роках. Зрозуміло, що є електрички і в тих електричках щедесяток років читатимуть газети. Тобто, вони нікуди не зникнуть. Євеличезна кількість консервативного населення. Але для покоління 5-20-річних дуже органічним є перехід на електронні ЗМІ. На жаль, в цій генерації друкована газета не буде витримувати конкуренції з електронним планшетом, якому доступні всі газети світу.

- Яке місце, на Вашу думку, в Україні займають інтернет-видання порівняно зіншими ЗМІ?

В масштабах України трон медіа-короля посідає телебачення. З огляду на це, більш-менш вагоме місце інтернет-ЗМІ мають в Києві. В столиці майже половина українських інтернет-користувачів. У всіх великих містах, на кшталт Львова та Дніпропетровська, разом взяти, - приблизно четвертина, а остання чверть - решта України. Існує прірва між Києвом, обласними і районними центрами та сільською місцевістю.

- Інтернет-видання в Україні знаходяться в позаправовому полі. Чи варто їм надатистатусу ЗМІ?

Вони потроху вводяться в правове поле в Росії, Білорусі, які для нас не є ідеалом. Тому до цього підходив би дуже обережно. Цікавий блог може легко здобути більшу аудиторію, ніж районна газета. То що, реєструвати його як ЗМІ? Для мережі властиве стирання меж поміж ЗМІ і міжособистісною комунікацією, між журналістикою і не- журналістикою. 2005 року, коли в Міністерстві транспорту і зв'язку було запропоновано реєструвати всі електронні ЗМІ, піднялася хвиля протесту, і з того часу це питання залишили на розгляд самих ЗМІ. Хто хоче - реєструється як ЗМІ, хтоне має такого бажання - не реєструється. Найбільш відомі львівські інформаційно-аналітичні ресурси зареєстровані як інформаційні агенції. Отже, вони певною розумінні - в правовому медійному полі.

- Якими знаннями і навиками мають володіти випускники факультетів журналістики,щоб йти працювати у інтернет-ЗМІ?

За даними моніторингового сайту Internet World Stats, за рівнем інтернет-проникнення Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Тому викладання в нас інтернет-журналістики може здатись зайвим. Проте, можна з великою ймовірністю стверджувати, що ми так і залишатимемося в «хвості» без спроб стимулювати розвиток нових медій. Одним з таких стимулів можна вважати відповідно спрямовану журналістську освіту. До Форуму видавців я планую видати свою нову книжку «Нариси з інтернет-журналістики». Вона будується за трьома розділами. В останньому розділі цитую опитування західних журналістів, які формулюють певні вимоги до журналістської освіти. Всі в один голос кажуть, що потрібен журналіст, який ходить нетільки з ноутбуком, але також з відеокамерою, з диктофоном. За декілька хвилин може написати кілька рядків на сайт, щоб випередити конкурентів, через декілька годин може написати більше. У вечірньому випуску на телебаченні, якщо це медійний конгломерат,він може дати невеличкий відеоматеріал. Врешті аналітичний матеріал - в завтрашню газету.

- Нещодавно «Детектор медіа» запустила новий мультимедійний проект «Відеотека». Створено підсайт, на якому журналісти ведуть свої відеоблоги. У відеоблозі Вахтанга Кіпіані одна з тем має назву «Як поєднати блогерство і професійну журналістику». На Вашу думку, як?

Це органічне поєднання. Я взагалі не проводжу межі технологічно. Один студентнаписав, що «Медіакритика» має структуру блога. Не заперечую. Суттєво, чи ти сповідуєш стандарти журналістики. Якщо це блог групи осіб чи однієї людини, в якому дотримано журналістських стандартів, - це журналістика. Тобто основним критерієм журналістики є контент, а не технологія.

- «Журналіст - це людина, яка має талант щодня заповнювати порожнечу»(Дж.Вест). Для Вас журналіст - це?

Я думаю, що швидше не так заповнювати порожнечу, як - трохи пожартуємо - творити зпорожнечі. Уявімо, що в пустелі як передбачили вчені, має впасти астероїд. І туди відправили СNN бригаду. Запевняю, що вони передаватимуть звідти «breakingnews»,навіть якщо астероїд насправді не впаде. Вони братимуть інтерв'ю в бедуїнів про те, що вони чули чи що вони думали про падіння астероїда, чи вони не бояться там бути. Приїхало кілька журналістів, є камери, сателіт, зв'язок ─ і вони будуть творити подію з нічого. За це критикують журналістику, зокрема телебачення. Творення події з нічого може мати негативне значення, а може - позитивне, в тому розумінні, що журналіст, як писали класики нашої професії, помічаєте, чого інші не помічають. Добрий есеїст, публіцист бачить щось незвичайне в буденному і звичайному.

Людмила Левченюк, Vlaskor.net

Фото - Vlaskor.net