Як стало відомо, в Російській Федерації планують відкрити в українському місті Севастополі філію медіа-холдингу міністерства оборони цієї країни. До холдингу має увійти телеканал військового відомства «Звезда», газета, орган МО, «Красная звезда», ще близько 20 військових газет і журналів, агентство інформації «Воєнінформ», центральна телестудія збройних сил. Подібна акція, зважаючи на крайнє неблагополуччя в інформаційному просторі сходу й півдня нашої держави, призведе до інформаційної катастрофи й ідеологічної окупації величезної частини території України. Холдинг виховуватиме мілітарний російський патріотизм у мільйонів українських громадян, унаслідок чого вони в недалекій історичній перспективі можуть перестати бути українськими.

Ситуація в інформаційній сфері цих регіонів усі роки незалежності була вкрай нездоровою. Достатньо сказати, що в одному лише Севастополі з населенням близько 380 тисяч видається більш як 20 патологічно антиукраїнських газет із незмінним репертуаром: «нелегітимність» існування держави Україна, «незаконність» володіння Україною цілим рядом територій, «неповноцінність» української нації, мови та культури, необхідність якнайшвидшої ліквідації української держави, заперечення української історії й тому подібне. Загальний наклад цієї преси - понад 100 тисяч примірників.

До речі, тут є одна пікантна обставина. Ось тримаю в руках газету «Российская община Севастополя». Гарне, кольорове видання. Але на другій сторінці цікаві дані: «Поширюється безкоштовно. Газета надрукована в друкарні «Флаг родины». Виникає питання, хто оплачує цю безкоштовність? А що стосується «Флага родины», то це офіційний орган Чорноморського флоту Російської Федерації. На жаль, за всі роки незалежності жоден український президент не зацікавився тим, що відбувається. Антиукраїнські настрої в Криму не є чимось органічним, як доводять московські пропагандисти й київські капітулянти. Ці настрої активно виховуються, культивуються й поширюються за цілковитої байдужості всіх властей України від Кравчука до Януковича. А з приходом російського пропагандистського військового холдингу стане набагато гірше, при тому що й без того погано. Українські військові ЗМІ, що на півдні країни в абсолютній меншості, будуть позбавлені можливості давати відсіч інформаційно-ідеологічної агресії, оскільки влада, що встановила 2010 р. контроль над Україною, в будь-яку мить може їх закрити або повністю змінити редакційну політику. А незалежних проукраїнських ЗМІ після знищення «суперпатріотичною» «помаранчево-біло-червоною» владою єдиної на півострові україномовної газети «Кримська світлиця», просто немає, оскільки за 19 років незалежності ніхто не обтяжився тим, щоб їх створити. Що ж, Росія активно освоює й назавжди закріплює за собою віддане їй регіоналами в Харкові. До речі, окрім України філії своєї військово-пропагандистської потуги Москва відкриває у Вірменії й Таджикистані. Вірменія й Таджикистан - це країни-члени Організації договору колективної безпеки, де всім керує РФ, тобто тут йдеться про формальних і фактичних військових союзників Росії, про членів військово-політичного блоку. Заявляючи про відкриття свого мілітарного медіа-холдингу в Севастополі, Москва вже записала Україну до свого блоку, до ОДКБ. Ось і вся «позаблоковість» за версією Партії регіонів...

На наших очах повільно, але впевнено, Кремль втягує Україну до ОДКБ, ну, а там уже й до статусу російської підмандатної території недалеко. А нинішня влада, пританцьовуючи від холуйської радості, всіляко сприятиме черговому російському «троянському коню» в Україні.

Між іншим, автор цих рядків багато років намагався достукатися до вітчизняного начальства з ідеєю створення українського медіа-холдингу в Криму, певна річ, не з метою шкодити сусідам, а з метою інформаційного захисту півдня України. Але київським керівним хуторянам усе це було, як висловлюються наші північно-східні партнери, «по барабану». Що ж, у Росії швидше дозріли до розуміння перспективності цієї ідеї й уже втілюють її в життя, що ми найближчим часом сповна відчуємо на власній шкурі.

На початку липня Севастополь відвідала група української політизованої інтелігенції й пообіцяла допомогти в створенні в Криму української газети. Але одразу поставила умову місцевим українцям: подумайте про її комерційну успішність. Наївність і непоінформованість. На півдні й сході українське ще довго не буде комерційно успішним. Адже там спочатку треба виховати споживача українського культурно-інформаційного продукту. Росія, видаючи лише в Севастополі більш як 20 газет, не думає про їхню комерційну успішність (поширюється безкоштовно, як зазначено в цих газетах), а якщо знадобиться, буде свою пресу в Криму розкидати з вертольотів. Бо в Москві прагнуть не комерційного, а геополітичного й геостратегічного успіху. І здатні бачити, на відміну від наших «вождів», трохи далі за «миргородську калюжу». Чи з'явиться коли-небудь в Україні еліта, здатна мислити стратегічно? Скільки ще по українській політичній сцені гулятимуть фольклорні персонажі, такі собі Поплавські в політиці, патріотизм яких не йде далі вишиванки, руки на серці й сакраментальних фраз: «Моя нація!»? Між іншим, люблю вишиванки й нещодавно обзавівся дуже гарною, привезеною з Тернополя. Але ж не мусить усе цим вичерпуватися, треба ж іще мислити й діяти.

Утім, всі ці випади стосуються колишньої влади, по відношенню до нинішньої вони абсолютно безглузді. Безглуздо засуджувати вовка за те, що він поїдає овець, адже така його природа. Сумно лише, що коли слід було зробити вибір між недостатньо українськими силами, так би мовити, силами недоукраїнськими, й силами безнадійно антиукраїнськими, вибір, не без допомоги певної частини елітної україномовної інтелігенції, було зроблено на користь других. Банальні дурощі цих «духовних світочів» відкрили Україні скриньку Пандори, з якого все й посипалося. І хто тепер і як цю скриньку зможе закрити? Окремі з них, не зізнаючись у зробленій дурості, почали влаштовувати пропагандистсько-героїчні протестні акції під центральним офісом СБУ. Ось тільки чи не змусить це згадати культову фразу: «Пізно, Машо, пити «Боржомі»? Найгероїчнішим актом для цих людей було б чесне визнання своїх помилок, сказати «Mea culpa» ніколи не пізно. А от уже після цього можна буде говорити про те, що робити далі.

Ігор Лосєв, «День»

Фото - «Радіо Свобода»