Після оприлюднення нової «Концепції створення національного суспільного телебачення та радіомовлення» авторства припрезидентської Громадської гуманітарної ради, українське експертне середовище невдоволено загуло. Справа не стільки в тому, що автори свіжоспеченої концепції не врахували напрацювання своїх попередників (а таких напрацювань за останнє десятиліття накопичилося чимало), як у тому, що за багатослівною та благородно назвою документу експерти побачили лише одне непоказне словосполучення «зміна вивіски».

Аби попередити «фасадність» перетворення державного мовлення на суспільне, в рамках журналістського руху «Стоп цензурі» за круглим столом зібралися українські та закордонні експерти, представники громадськості, а також автори концепції. Саме факт присутності останніх дає надію на те, що громадські слухання «Оцінка концепції суспільного мовлення нової влади» не залишаться криком у пустелі, а низка затверджених рекомендацій до згаданої концепції буде врахована.

Згідно з висновками експертів, документ потребує деталізації, у ньому не прописана низка ключових моментів, які убезпечать суспільне мовлення від державного та комерційних впливів. Адже провладне та комерціалізоване «суспільне» мовлення суспільству не потрібне.

Хоча про програмну сітку суспільного телебачення зараз говорити, ясна річ, зарано, утім, як раз час подумати про те, як на практиці може виглядати задеклароване у Концепції «прагнення підвищити інтелектуальний капітал українського суспільства» або «збереження та розвиток національної ідентичності». Адже декларувати своє прагнення підвищувати інтелектуальний рівень суспільства рівень може вже сьогодні будь-який український канал. Хіба кулінарне шоу Михайла Поплавського - це не «збереження та розвиток національної ідентичності»?..

- Ми маємо кілька ознак того, що державне мовлення може бути просто перейменоване на суспільне, - вважає народний депутат, заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації ВРУ Андрій ШЕВЧЕНКО. - Зокрема, автори концепції ігноруються попередні напрацювання в цьому напрямку неурядових організацій та Парламенту. По-друге, на це вказує нинішня якість мовлення Першого Національного. Чому б не починати перетворення вже зараз, із мовлення Першого?

Експерти висувають до Концепції низку зауважень, які, як вони сподіваються, будуть враховані Кабміном. Здебільшого зауваження спрямовані на те, аби забезпечити суспільному мовленню незалежність. Зокрема, пропонується продовжити обговорення Концепції у регіонах, включити до проекту гарантії його незалежності від органів влади, політичних сил та будь-яких інших структур, виробити процедуру незалежного фінансування.

Утім, генеральний директор ТВі Микола Княжицький вважає цей перелік, швидше, технічним. Головний фактор, що, на його думку, забезпечить створення якісного суспільного мовлення, - це політичний консенсус щодо стратегічних для країни питань.

- Громадське телебачення повинно бути результатом певного політичного консенсусу в країні. Проблема минулої влади полягала в тому, що вона дуже багато говорила про суспільне мовлення, але жодного разу не вийшла на діалог з тодішньою опозицією, щоб зібратися за круглим столом і визначити, яким чином втілити його в життя. У цьому ж полягає проблема і влади сьогоднішньої. Громадське телебачення може бути створене тільки тоді, коли за круглим столом зберуться представники влади, опозиції, найбільші політичні лідери, керівники найбільших громадських організацій і рад, щоб визначити для себе, що має бути створена певна інституція, яка від них усіх не залежатиме, яка має право всіх їх критикувати, яка не повинна підтримувати владу, і яка має відстоювати ті культурні та національні цінності, які існують в країні. Таке порозуміння - це найголовніше. Якщо ми подивимося на досвід інших країн, то, зокрема, польське громадське мовлення стало результатом круглого столу, коли різні політичні сили домовилися, яку країну вони хочуть будувати.

Цікавим та корисним для України може бути досвід не лише сусідньої Польщі, а й більш віддалених Грузії чи Естонії, з якими нас пов'язує, так би мовити, геополітична спорідненість.

Приміром, досвід суспільного мовлення в Грузії відлунює докором для епохи Президента Ющенка. З тієї причини, що в цій країні суспільне мовлення було створене відразу після революції троянд, яка передувала помаранчевій революції в Україні, і яку з останньою, як правило, ототожнюють. Грузія, на відміну від України, взялася до модернізації інформаційного простору відразу після свого «Майдану», хоча і сьогодні проблем у грузинських суспільних мовників не бракує.

До певної міри доречно приміряти на проект українського суспільного мовлення (СМ) досвід Естонії. Завдяки інтерактивному відеозв'язку учасникам громадських слухань, що відбувалися у Києві, вдалося поспілкувалися з естонським експертом Хагі Шайном, членом Наглядової ради Естонського суспільного телебачення та радіо, Директором Естонського суспільного мовлення у 1992-1997 роках.

- Суспільне мовлення - це ідеальна модель для ідеального суспільства, тому побудувати його дуже складно. Цей процес потребує багато часу. В Естонії він тривав майже 20 років, і досі я не можу сказати, що ми маємо ідеальне суспільне мовлення, - каже Хагі ШАЙН. - З огляду на наш 20-річний досвід, можу сказати, що дуже важливо записати в законі функції та задачі суспільного мовлення, а також функції та задачі наглядової ради, яка повинна представляти інтереси суспільства. Головне, аби рада відстоювала всі головні цінності, закріплені за суспільним мовленням: вона повинна бути об'єктивною, незалежною, врівноваженою. Якщо говорить про склад наглядової ради, то в формальному сенсі в Естонії він не дуже вдалий. Там є представники всіх фракцій парламенту та чотири незалежних експерта. Здається, що рада дуже заполітизована, але насправді культура суспільного телебачення, політична культура, легітимація, розуміння, що таке суспільне мовлення перетворює політиків на людей, котрі в наглядовій раді працюють як експерти та відповідно до закону, який визначає їх функції.

Приміряючи закордонний досвід створення СМ, варто, втім, пам'ятати, що Україна має власний історичний та культурний «вантаж», свої травми та ґулі, з одного боку, безмір талантів та приспаного потенціалу - з іншого, а на додачу - складну суспільно-політичну ситуацію. Тож, готової моделі для створення взірцевого СМ, яку можна було б просто взяти та імплантувати в Україну, не існує, кажуть експерти. Нам належить створити власну модель.

- Моделей є дуже багато, але ідеальної немає. Україна має шукати свою модель, - переконана виконавчий директор Інституту масової інформації Вікторія СЮМАР, яка досліджувала моделі створення суспільного мовлення в різних країнах світу. - Тут важить, по-перше, редакційна політика, яка повинна бути спрямована на виконання тих завдань, які стоять перед Україною (з її традиціями та потребами), по-друге, обрана модель повинна забезпечити незалежне управління, а також незалежне фінансування. У наглядовій раді суспільного мовника не повинні бути виключно політики. Нагадаю приклад Чехії, де наглядову раду формували політичні партії. У 2000 році вони обрали президента, якого не сприйняли журналісти, і в результаті, тисячі людей вийшли на вулиці Праги та протестували проти цього. Сьогодні ставлення до громадського мовлення в Чехії зовсім інакше, кандидатів у президенти суспільного мовлення парламенту Чехії пропонують виключно громадські організації. І це відбувається під пильною увагою всього суспільства.

Гріх не звернутися за досвідом до фетишу багатьох телевізій світу - корпорації Бі-Бі-Сі. І хоча Україна не може дозволити собі дотримуватися саме британської моделі створення та розвитку суспільного мовника, але чому б не запозичити принаймні загальні принципи роботи, які видаються доволі слушними і в нашому, далеко не британському контексті.

- Громадське телебачення не має бути нудним! - наголошує Нік НЬЮДЖЕНТ, керівник проектів BBC WORLD TRUST щодо трансформації Суспільних мовників на Балканах, в Азербайджані, Грузії та Киргизстані. - Ми повинні завойовувати глядачів! Якщо перший канал Бі-Бі-Сі розрахований на масову аудиторію, то решта каналів дають поживу для «інтелектуальних меншин». Маємо також два окремих телеканали для дітей.

З іншого боку, як нагадує нам директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко, одному із засновників корпорації Бі-Бі-Сі належить інша важлива в контексті створення СМ думка: «Дуже мало людей знають, що для них корисно, і ще менше людей цього хочуть». Озираючись саме на цю закономірність і створювалася легендарна корпорація. Натомість генеральний директор інформагенції «УНІАН», один із розробників української концепції СМ Олександр Мартиненко пропонує застосувати до суспільного мовлення першу заповідь комерційного телебачення: не буває задоволення потреб без їх наявності, мовляв, теми для наповнення суспільного мовлення повинен визначити народ, тож, давайте його про це запитаємо...

На цю репліку відносно потреб народу інші учасники дискусії відгукнулися доволі жваво.

- Якби у постфашистській Німеччині запитали у громадян, яке телебачення вони хочуть, а потім, згідно з цим почали його створювати, то адекватного суспільного телебачення Німеччина ніколи не отримала б, - зазначила Наталя ЛИГАЧОВА, шеф-редактор «Детектор медіа». - Я б хотіла нагадати про роль еліт - передусім, політичних - у створенні демократичних механізмів. Вони не повинні перекладати відповідальність на народ, якому, до того ж, ніхто не готовий пояснювати, що таке суспільне мовлення і навіщо воно потрібне.

Ця коротка дискусія здалася нам доволі показовою. Адже очевидно, що коли суспільне мовлення все ж буде створене формально, війна тільки почнеться. І бойові дії зосередяться не лише довкола інформаційного мовлення та новин. Тим часом, саме суспільне телебачення за умови його справді якісного наповнення, а також солідарності з цією якістю з боку інших видань та журналістів, може «запустити» найголовніший для України модернізаційний процес - модернізацію суспільної свідомості.

До речі

З ініціативи фундації «Суспільність» в мережі створено спеціалізований веб-ресурс «Суспільне мовлення в Україні». Його адреса - www.ptv.org.ua. Його призначення - громадське лобіювання суспільного мовлення. Це інформаційна база не лише для медійників, а й для будь-якого громадянина, який переймається процесом запровадження суспільного мовлення в Україні.

Марія Томак,  «День»

Фото - Михайло Марків,  «День»