клубі «Що? Де? Коли?» Бориса Оскаровича називають «ходячою енциклопедією», а він сам говорить про себе як про «достатньо ерудовану, відносно вольову, достатньо акуратну і наполегливу людину». До 35-річчя від дня виходу в ефір телегри «ЩДК» Борис Бурда розповів «УМ» про телефонний відбір, несерйозні виграші і «погані запитання», а також поділився радістю від знаходження способів харчування на водному та залізничному транспорті.

«Якби «Що? Де? Коли?» було постановочним,

«знавці» знімалися б у Голлівуді»

- Борисе Оскаровичу, в інтернеті є інформація, що стати «знавцем» вас змусив комсомол. Це правда?

- Абсолютно точно. З цієї причини я й організував «Клуб інтелектуальних ігор». Але це не привело мене на телепередачу напряму - клуб існував шість років окремо... До речі, тоді я мало грав у «Що? Де? Коли?» - ми більше займалися тим, що придумували нові ігри.

А на телебачення я потрапив у доволі достойний спосіб. Мене не відбирали телевізійники - я й моя команда заслужили це хорошою грою. У 1990-91 роках брали грати лише тих, хто показував найкращий спортивний результат. Це було велике змагання, що проходило по всьому Радянському Союзу по телефону. Командам телефонували, ставили запитання, і через хвилину гравці давали відповідь.

- Пригадуєте свою першу телегру? Гравці хвилювалися?

- Ні, ми не хвилювалися, бо на це просто не було часу. Якби ми хвилювалися перед грою, не ввійшли б до числа кращих. Ті, хто хвилювалися, грали набагато гірше і нічого не здобували.

- Формат програми 90-х років дуже відрізнявся від теперішнього?

- Майже ні. Слід сказати, передача завжди була в певному сенсі чесною. Чесність полягала в тому, що ми справді знаходили відповіді на запитання, які чули вперше у житті. Звичайно, є люди, які кажуть: «Ну звісно, гравцям говорять, як готуватися, або просто повідомляють відповіді». Але якби така постановка насправді існувала, ми були б великими акторами і, можливо, навіть знімалися б у Голлівуді.

Що стосується того, що в грі «Що? Де? Коли?» іноді виявляється суб'єктивність ведучого, це є в усіх спортивних іграх, що декларують відкритість та чесність.

«Колись я виграв $ 10 тисяч»

- Зараз багато нарікають на комерціалізацію всіма улюбленої телегри. А в 1990 році, коли ви починали грати в «Що? Де? Коли?», призами були ще книги чи вже грошові винагороди?

- Знаєте, мені важко сказати... Наскільки я пригадую, тоді давали не книги і не гроші, а туристичні путівки. Проте мені це здається абсолютно неважливим. Бо ми граємо не за книги, не за гроші, не за ламані ґудзики. Ми граємо за питання. І в той час, коли звучить питання, нам абсолютно все одно, чи виграємо ми гроші, чи ні.

- А взагалі, чи можна збагатитися за рахунок виграшу в «Що? Де? Коли?»?

- Суми, які виграються, здебільшого абсолютно несерйозні. Щоправда, кілька разів я вигравав доволі пристойні гроші, але не скажу, що неймовірні.

Колись я виграв 10 тисяч доларів. Чесне слово, не можу сказати, на що їх витратив. Не тому, що не хочу сказати, а тому, що просто не знаю. Якось витрачав на свої потреби, і так їх не стало....

- Як відбувається підготовка до гри? Гравці мають якусь спеціалізацію?

- Я спробую пояснити одну річ. Навмисне ніхто нічого не вивчає, бо це нічого не дає. Гравець приходить у клуб готовим. І нічого нового він не дізнається, нічим конкретним особливо не цікавиться. Просто вчиться краще сприймати товаришів, краще сприймати психологічне навантаження. Ніяке вивчення якихось сфер життя та науки не допоможе в нашій грі, і не повинно допомагати. Тоді б гра була нецікавою.

Скажіть, вам цікаво було б дивитися, як гравці згадують про якийсь маловідомий факт з історії? Звичайно, ні. Навіщо це потрібно? А так - на основі знань, які ми всі маємо, в тому числі і наші глядачі, ми робимо якийсь висновок, даємо відповідь. Тому не потрібно нічого вивчати.

«Скажіть, Бурда, смачний бульйон?»

- Якщо гравець неправильно відповідає і «валить» гру, команда може йому влаштувати якесь покарання? Були такі випадки?

- Та ніколи! Боже збав! Таку людину потрібно тільки втішати, а надалі лише підтримувати і намагатися поліпшити їй настрій. Бо в іншому разі це тільки спровокує різке погіршення гри команди. І така команда зникне дуже швидко.

- Пане Борисе, а є якесь питання, яке можете назвати найважчим за практику вашої гри на телебаченні?

- Та Бог його знає. Багато цікавих питань було... Ось пригадую одне симпатичне. Винесли тарілку з бульйоном. Ворошилов підніс її до мене і поцікавився: «Скажіть, Бурда, смачний бульйон?» Я спробував і чесно відповів, що «кубики». Тоді ведучий запитав: «Що сервірують до бульйону? Ложку. Правильно?» Я ствердно відповів. Потім Ворошилов ставить запитання: «Коли сервірують до бульйону дві ложки?» Усі почали думати, ніхто відповіді не знав. Тоді я взяв ці дві ложки і опустив їх у бульйон. Від першої пішла хвиля. Але, вдарившись об іншу, вона затухла. І тут я все зрозумів. Де нам заважають хвилі, і ми хочемо зменшити їх масштаб?

- Ну, на судні...

- Ви абсолютно праві! Саме на судні, та й у поїзді, бульйон сервірують із двома ложками. Щоб однією їсти, а іншою - зменшувати коливання.

Вам же було приємно, коли ви здогадалися? А як було приємно мені! Тож найкращі питання - ті, які може вирішити логіка та інтуїція. І більш нічого. Погане питання - якщо воно стосується якогось факту. «Візьми книжку з полиці».

- Можете пригадати свою найцікавішу гру?

- Якщо я не помиляюся, це одна з ігор 2008 року. Тоді я безперервно відповідав. Я відповів на п'ять запитань і не відповів на чотири. Мені доводилося безперервно відповідати, проте не завжди точно. Я відповів на запитання, яке не «взяв» капітан, і за рахунку 5:5 за 5 секунд до кінця обговорення я знайшов відповідь на питання, яка дозволила команді здобути перемогу.

Такі ігри бувають рідко. Зазвичай навантаження ділиться рівномірно між членами команди. Але тоді це була моя гра.

- 35-річчя «Що? Де? Коли?» будете відзначати?

- Ні, це навіть якось не прийнято. Хоча, безумовно, в суботу я згадаю про цю дату. Причому в теперішньому телерозкладі 4-те число є ігровим днем.

Досьє «УМ»

Бурда Борис Оскарович

Народився в Одесі 25 березня 1950 р.

Закінчив школу із золотою медаллю, Одеський політехнічний інститут (теплоенергетичний факультет) - із червоним дипломом; інженер-тепло енергетик з автоматизації.

Захоплюється кулінарією. Це захоплення стало професійним, адже Борис - ведучий кулінарних телешоу, автор багатьох книжок із кулінарії.

Грає на шестиструнній гітарі та фортепіано. Лауреат багатьох фестивалів авторської пісні.

У 1970-х грав у КВК за команду Одеси, дворазовий чемпіон КВК.

У клубі «Що? Де? Коли?» - з 1990 р. Триразовий володар «Кришталевої сови» (1998, 2000 і 2008 рр.) і «Діамантової сови» (2007 р.).

Одружений, має двох синів та двох онуків. Старший син Бурди є керівником великого торговельного холдингу, до складу якого входить, зокрема, відома мережа магазинів товарів для дітей «Антошка».

Максим Савчук, газета «Україна молода»

Фото - «Україна молода»