Наш телевізор не показує «Інтер». Не знаємо причини - чи то щось із антеною, чи локальні перешкоди, але картинка пливе і звук скреготить. Воно, звісно, не біда - каналів зараз вистачає, всі показують одне й те саме, так що «Інтером» більше «Інтером» менше...

З іншого боку, густий антиукраїнський дух, який уперто розповсюджує найбільший канал України, для нас особисто є неприємним, тому у відсутності «Інтера» в нашій хаті є навіть своєрідний позитив. Атмосфера чистіша.

Мабуть, саме через це ми пропустили удар. Інформаційний. І якби не дзвоники журналістів з проханням прокоментувати ролики до Дня незалежності, то певно, й не дізналися б про шикарний, просто неймовірний проект цього самого «Інтера». І не відчули б катарсису.

Чотирнадцять національностей вітають Україну з Днем народження(цікаво, до речі, що їх перелік не збігається з переліком сумнозвісної Хартії мов нацменшин). Усі, звісно, встигли побачити ці ролики та оцінити їх - і окрім кримських російських екстремістів та хронічних дописувачів інтернет-форумів ніхто не виявив негативу. Швидше - шок. Настільки несподіваною здалася сама постановка питання - адже Україна традиційно представляється у нас, як країна, де живуть українці та росіяни, до речі, тим самим «Інтером» представляється. І тут раптом: роми, угорці, вірмени... І всі говорять українською. Що це? Утопія?

Звісно, знімаємо капелюха перед авторами і виконавцями проекту. Дяка вам, шановні, від усього українського народу! Хай там пишуть на форумах - і про те, що цигани співають сидячи, і про те, що росіяни виглядають карикатурно - але усі ми знаємо, чого варті найняті коментатори. Тактовність, іронія, почуття міри, музичний та художній смак, який продемонстрували автори проекту, мабуть, довго ще слугуватимуть еталоном у висвітленні національних питань в Україні.

Можна довго хвалити кожен ролик, який відштовхується від банального сприйняття національних рис на рівні - вірмени-шевці, білоруси-бульбаші, поляки-католики, євреї-хедер - а зрештою переходить на вищий рівень естетичного осмислення, не порушуючи однак законів жанру. Проте окремо хочеться подякувати за образ росіян. І не тому, що «ховали тещу - порвали два баяни». А тому, що це, мабуть, вперше на «Інтері» ми бачимо не радянсько-бандитсько-спецназівське обличчя братнього народу, а людський, трохи смішній, однак тому і симпатичний образ живої людини.

Вперше «Інтер» змалював нам росіянина, не як москаля, а як по-справжньому самобутню людину, яка живе своїм життям, але при цьому цінує і шанує Україну. Ми довго жили в Росії, об'їздили усі регіони, маємо там багато друзів і можемо підтвердити - вони й справді такі.

За межами Кремля живуть нормальні люди, які не вписуються у стандарти українського та російського телепоказів. Ми чули, як вони співають у природних умовах, як веселяться і як сумують.

Мабуть, тому і обурилися кримські шовіністи - аж надто не вписується картинка у експортований Кремлем образ. Але є у нас для них і хороша новина. Тельняшка та капітанський кашкет на головному персонажі вдягнуті не просто так. Вони символізують Російський Чорноморський флот як невід'ємну частину росіян в Україні. На цьому пропонуємо дискусію закрити.

Ролики на «Інтері» є свідченням революції у свідомості українців, як об'єднавчої нації для всіх, хто живе на території України.

І особливо приємно відчувати, що у цій революції є і крапля нашої праці - вже кілька років у своїх статтях ми намагаємося переконати читачів: Україна не складається виключно з українців та росіян. У нас живуть болгари, кримські татари, гагаузи, румуни... І кожен з цих народів заслуговує на підтримку своєї мови та культури.

Усі вони разом з нами складають єдиний український народ. І тільки сильна українська мова, сильна велика культура дозволить зберегти національні скарби, розсипані українськими степами, горами та лісами. Вже другий рік ми проводимо на «Країні мрій» фестивалі національних літератур, де уруми, греки, азербайджанці, кримські татари читають тексти рідними мовами і в перекладі українською. І бачимо, як від здивування слухачі поступово змінюється на захоплення - наприклад, як під час цьогорічного виступу ромської поетки Наталі Варакути.

І от раптом - такий подарунок. І від кого? Від каналу, якого у нашому телевізорі не існує! Але серед позитивних емоцій, які охоплюють душу, коли переглядаєш ролики, візьме та й проскочить паскудна думка: «А чи самі вони розуміють, що роблять?»

Чи усвідомлює керівництво каналу, що проект до Дня незалежності - гострий ніж у спину національній та мовній політиці теперішньої влади?

Адже усвідомлення України як багатонаціональної держави ставить хрест на двомовності. Субтитри, якими супроводжуються діалоги українських громадян у роликах, затверджують роль державної мови як мови міжнаціонального спілкування.

А виконання Гімну російською (хай і не без огріхів у перекладі) та, скажімо, їдиш (тут ми, на жаль, переклад не змогли оцінити) назавжди ховає міф про особливість статусу російської мови в Україні.

Чи розуміють вони, що після цих роликів доведеться відмовитися від викоханого гасла «Дві мови - одна держава»? Хоч би через те, що мови - не дві. Здається, ми вкотре наштовхнулися на філософську категорію, яку можна назвати «сила правди». Це ефект, з яким стикається будь-яка по-справжньому талановита людина, коли береться за теми, більші за себе.

Коли велич матеріалу затягує і примушує писати та знімати правду незалежно від політичної позиції замовника. І піддавшись «силі правди» автори ще раз підтвердили свій талант. За що їм іще раз дякуємо. Тільки от залишається незрозумілим - лагодити вдома антену чи ні.

Брати Капранови, для інтернет-видання «Українська правда»

Фото - «Українська правда»