Я не чекав від дев'ятнадцятого Дня Незалежності нічого. Святкового настрою не було, бо звідки йому взятися. По душевній наївності сподівався, що здобуду його (настрій) на Майдані Незалежності. Вже звик, що показуха в нас завжди проходить «на рівні». Помилився. Далеко пополудні на ближніх рубежах Майдану побачив «десанти» «вишиваних» артистів, що розвантажувались із великих автобусів. Зрозумів, що засвітла будуть «пєсні і пляскі», потім їх урізноманітнять чимось більш модерновим: концертною програмою «кому до 50-ти». Я шаную українську народну музику. Гріх не шанувати, бо сам українець. Помилився. Декілька годин суцільних «гоп-гей!» - це занадто. «Чисто українські» «пєсні і пляски» продовжувалися до самого завершення. Добре, хоч патрульні не полювали за тими, хто, прикрившись пакетиками, «підігрівав» свій настрій пивом. Здається, зрозумів генеральну ідею організаторів дійства: «хочете свята незалежності - підставляйте жменю, тільки потім не скигліть...»

Трохи відійду від теми. В мене є знайомий зі Львова. Він не знав свого діда, бо дід підірвався гранатою, коли його оточила опергрупа МГБ у бункері. Бабця на той час уже була вагітна батьком мого знайомого. Тепер цей хлопець має крихітний бізнес, прибуток із якого витрачає на аматорські фільми про УПА. Гадаю, такі люди мають право на звання «Герой України». Начебто рядові громадяни, що є патріотами держави, в якій живуть. До чого веду: на шану заслуговують і вуличні музиканти, які цього дня героїчно розважали людей на Хрещатику, не даючи забути, що (чорт забирай!) сьогодні все ж національне свято.

Остаточно добив млявий салют. Це виглядало, як приватна ініціатива якогось учителя-патріота, що витратив свою місячну зарплатню на ці декілька економних пострілів.

Після десятої вечора головною вулицею країни проїхали патрульні авто, розігнавши тих, хто не зрозумів, що свято скінчилося. За патрульними посунули поливальні машини, які змили з асфальту весь бруд попереднього дня.

Віталій Загоруйко, працівник телебачення

Фото - novynar.com.ua