А за невизначеністю, за неоднозначністю подій, так само, як і дій та висловлювань політиків, за розбіжністю оцінок та гіпотез нічого подібного в історії незалежної України досі не траплялося. Як же відреагувало українське телебачення на всі ці події? Чи змогло (і чи схотіло?) взяти темп, відповідний зміні подій? Чи змогло тримати глядачів у курсі всього, що відбувається? Чи надало їм адекватне уявлення про те, що відбувається?

Понеділок, 5 вересня. Провідна подія дня – прес-конференція вже колишнього державного секретаря Олександра Зінченка. „Підсумки” ТРК „Ера”. Перший сюжет присвячено саме цій події. Але перші ж слова ведучого Руслана Поліщука у підводці до матеріалу налаштовують глядачів на цілком однозначне сприйняття. „Ситуація... створена за участі самого Зінченка”. „Той факт, що Ющенко без роздумів прийняв його відставку, лише підтверджує, що президента не влаштовує робота власного Секретаріату”. „З травня ходили чутки про відставку Зінченка у зв`язку із нездатністю організувати ефективну роботу Секретаріату”. „Показовим було і те, що свою заяву Зінченко прочитав з листа, причому, не назвавши конкретних фактів корупції в оточенні президента. Проте, на оплески журналістів все ж заслужив”.

Наведені вислови становили щонайменше дві третини підводки. Ще нічого не сказано про предмет прес-конференції, а відповідну установку глядачам уже дано. Звісно, версії різних причин відставки Зінченка мали – і навіть мусили б – бути оприлюднені. Але саме як версії, а не як завдане заздалегідь тлумачення. Подальше викладення прес-конференції вже у журналістському сюжеті було більш-менш адекватним. У світлі подальших подій досить промовистою виглядала фраза з синхрону народного депутата від СДПУ(о) Ігоря Шурми: „Те, що відбулося сьогодні на Банковій, можна охарактеризувати – "пєрвий пошол". Що буде далі, чи буде системна криза...”. Адже того, що буде далі, тоді ще ніхто не знав. Знову ведучий у студії: „Рішення президента політологи пояснюють усвідомленням Ющенком того, що революційна риторика Зінченка, бездіяльність, відсутність продуктивної роботи Секретаріату завдає шкоди самій владі і президенту. На переконання політологів, саме Безсмертний схильний до системної кропіткої змістовної роботи, зараз він потрібен Ющенку...”. Які політологи? Скільки їх? Чи, може, так стверджують усі політологи, як один? Посилання на абстрактних політологів було б нормальним у бесіді двох обивателів. Як для теленовин, воно виглядає надто вже непрофесійним. Тим більше, що в поданих далі синхронах політологи Вадим Карасьов та Дмитро Телешун не давали жодної оцінки діяльності Зінченка, а Дмитро Видрін сказав от що: „Некоторые люди из окружения президента в конкурентной борьбе за внимание президента, за отношение с президентом стали использовать, а, может быть, и всегда использовали явно нечестные, явно аморальные приемы. И, насколько я знаю, Зинченко был всегда противник таких способов. Выступая за конкуренцию, он всегда был против вопросов нечестной, тем более грязной конкуренции”. Про Безсмертного не згадав узагалі ніхто з них. Отже, ведучий дав фальшивий підсумок висловлювань політологів – підсумок, який ніяк не випливав із тих висловлювань.

Підсумковий випуск ТСН („1+1”, 23.25) містив у журналістському тексті на початку матеріалу про прес-конференцію досить загадкову як на той момент фразу: „Хвиля відставок у владній команді, яка межує з кризою влади”. Хоча на той момент жодної хвилі ще не було.

6 вересня „Підсумки” ТРК «Ера» присвятили лише невеликий матеріал нараді у президента, перейшовши до відкриття сесії Верховної Ради, а потім до офіційного початку передвиборчої кампанії. Жодних подробиць стосовно наради не було, провідна думка: кризи немає. У вечірніх „Новинах” Першого каналу цю думку було подано обережніше: такою є офіційна точка зору. А от матеріал про звинувачення влади в корупції з боку Зінченка почався з безапеляційного твердження: Зінченко не навів жодних доказів. Привернув увагу один момент цього матеріалу: „Дві полярні одна до одної парламентські фракції вже мають заяви-відповіді на слова екс-держсекретаря. Причина обидвох – Зінченко не навів жодних доказів”. Ішлося про НСНУ та СДПУ(о), хоча нічого насправді спільного в їхній поведінці в матеріалі так і не було наведено. Дивує й підбір двох синхронів перехожих із вулиці: перший – про те, що доказів немає, й без них нічому з того, що казав Зінченко, не можна вірити, другий – про те, що це – щось незрозуміле, „чи це не гра, чи це гра”. Чому не було подано синхрон людини, що повірила Зінченкові (а таких людей було дуже багато), залишилося професійною таємницею Першого каналу.

У підсумковому випуску ТСН на „1+1” у матеріалі про „загальновладну” нараду у президента подано лише синхрони Ірини Геращенко та Петра Порошенка. Що за даної ситуації навряд чи можна витлумачити як збалансованість. До того ж, у ТСН ішлося про те, що нарада тривала 9 годин, тоді як у „Новинах” Першого каналу казали, що 10 годин. „Подробности. Итоги дня” на „Інтері” привернули увагу, по-перше, до зачинених дверей під час наради, а по-друге, до заяви НСНУ про те, що партійці не матимуть справу ні з ким, хто потисне руку Зінченкові. Різонуло вухо й посилання на російські джерела: Володимир Путін сказав, що корупція в Україні квітне, й він про це попереджав, Костянтин Затулін висловився ще конкретніше: „Зінченко нині вигідно вирізняється ще й тим, що не набивав кишень, тоді як Порошенко і Тимошенко себе не забувають”, а Гліб Павловський розглядає Зінченка як противагу Тимошенко. Жодних коментарів українських політиків чи експертів не було подано – отже, слова росіян, що пролунали на завершення блоку про події навколо відставки Зінченка, мусили грати роль останньої істини. Ніхто не звернув увагу глядачів на обставину, що просто-таки кидалася у вічі з виступів росіян: чи не має російська сторона якісь свої види на постать Зінченка?

7 вересня головною подією в державі була друга масштабна нарада у президента. У суспільстві вже відчувалося, що щось назріває – адже дві цілоденні наради у президента два дні поспіль свідчили, що йдеться не лише про локальний конфлікт між кількома – хай навіть і високопосадовими – особами у владній команді. Ерівські „Підсумки”, подавши загалом нейтральний матеріал, із посиланням на новопризначеного держсекретаря Олега Рибачука повідомили про майбутні значні кадрові зміни. Політолог Кость Бондаренко у синхроні навіть назвав двох кандидатів на відставку – Юлію Тимошенко та Петра Порошенка. Про нове призначення Рибачука журналісти розмовляли з гостем студії – прес-секретарем президента Іриною Геращенко. От тільки, на жаль, так і не пролунало серед інших запитання, яке багатьох цікавило: чи не означає нове призначення Рибачука, що посаду віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції, яку він до цього обіймав, тепер скасовують?

Один із подальших матеріалів підтвердив: бойкологія та бойкографія у „Підсумках” - тобто, політична «заказуха» від Республіканської партії України - тривають. Програма повідомила про загрозу життю самого Юрія Бойка та його родині, про прослуховування їхніх телефонів та стеження за ними. „Соратник Бойка, член політради РПУ Айдин Айсін, сьогодні відвідав Севастополь, де розповів, кому і чим незручні республіканці”, - такими словами завершувався вступний репортаж. А далі і репортаж, і синхрон засвідчили: пан Айсін вів мову про... проблеми приватного підприємництва, кредитну систему та фінансові умови, про те, що влада розв’язує ці питання погано, а от РПУ буде робити це добре. Глядачі, судячи з усього, мусили зробити висновок, що саме недоліки кредитно-фінансової системи й є тим, що загрожує життю пана Бойка.

Вечірня ТСН на „1+1” завершила загалом збалансований матеріал про негаразди на владному Олімпі звичною вже для себе формулою: „Опитані "ТСН" політологи не вірять, що скандал вигідний самій леді "Ю", адже до нових президентських виборів ще далеко. Мовляв, тому харизматичному прем’єрові ще зарано йти в опозицію до Віктора Ющенка”. Отже, по-перше, світова соціологія вчергове поповнилася новим ноу-хау – анонімним опитуванням політологів. А по-друге, намір Тимошенко рано чи пізно йти в опозицію до Ющенка було подано як нібито незаперечний факт. Інтерівські „Подробности” від 23.30 першим повідомленням винесли не матеріали про президентську нараду, а про скасування найвищими керівниками держави візитів на економічний форум у Польщі. А от матеріал про те, що Святослав Піскун обіцяє ретельно перевірити звинувачення Зінченка на адресу оточення президента, закінчився синхроном Леоніда Кравчука, що був ледь не більший за обсягом, ніж репортаж журналіста: „Управлінська команда президента нагадує мені вулик бджіл без матки: страшно гудуть, хаосно літають, але меду не носять. Створивши декілька центрів влади, Ющенко став заручником ситуації. Він не править, а ним правлять. Він з лідера нації перетворився в менеджера, в рекламний щит, прикриваючись яким героїчні революціонери носять собі мед чистими руками. Пам’ятайте, Україна має досвід дострокових президентських виборів”. До чого тут Піскун, до чого тут перевірка? На городі вулики, а на „Інтері” – дядько Кравчук? Нібито підтвердження слів журналіста синхроном, що насправді не має до тих слів жодного стосунку, - одна з класичних маніпулятивних технологій.

8 вересня принесло інформаційний вибух – було відправлено у відставку уряд Юлії Тимошенко та секретаря РНБОУ. Як же подали ці події провідні телеканали? „Підсумки” ТРК „Ера” побудували весь присвячений цій події блок на виправдовуванні президента й на бажанні викликати співчуття до нього. Він покладався на друзів, а вони не виправдали його довіри, - таким був лейтмотив блоку. Подані синхрони (Юрій Костенко, Леонід Кравчук, Григорій Омельченко, Олександр Мороз, Петро Поршенко) лише підкреслювали, що президент вчинив правильний, сміливий і мудрий крок, не роз’яснюючи нічого в деталях і даючи обтічні формулювання. Лише Нестор Шуфрич назвав це „крахом Ющенка і його влади”, а Юрій Кармазін зазначив, що далі терпіти цей уряд було неможливо через авантюристичність і порушення законів. Не було жодного синхрону, який би поставив під сумнів правомірність або хоча б практичну корисність дій президента. До певної міри, відтак, можна сказати, що глядачам подали готовий висновок.

Ну і, звісно, меню „Підсумків” не могло обійтися без своєї фірмової страви: десь у середині випуску глядачам повідомили, що народні депутати Юлій Йоффе та Василь Гладких повідомляють про небезпеку життю Юрія Бойка, про провокації, що готують проти нього силові відомства. (От який могутній опонент владі пан Бойко – так, мабуть, за сценарієм, мусять подумати глядачі). Наступний матеріал розповідав про те, що майорові Мельниченку „також загрожує небезпека”. Таким чином, екзильний майор мимоволі виявився інформаційно прив’язаний до лідера РПУ.

У вечірніх „Новинах” Першого каналу автором матеріалу про події дня виступив сам Андрій Шевченко. Матеріал було присвячено лише фактології та передісторії подій. Зокрема, матеріал розповідав про попередні компромісні домовленості щодо відставок лише Порошенка, Третьякова та Томенка. Наявність у першому матеріалі трьох синхронів Ющенка, й лише його, було компенсоване подальшою появою у студії Миколи Томенка.

Підсумковий випуск ТСН („1+1”) назвав те, що відбулося, „відставкою усіх і відразу”. (Чи не правильнішим, до речі, було б у даному контексті слово „одразу”?) „До останнього ніхто не вірив, що Віктор Ющенко здатен на такий радикальний крок. Але гору, як завжди, взяли емоції”, - такими були одні з перших слів журналіста, що одразу (відразу?) завдали тональність сприйняття подій. Подальший матеріал, що претендував на фактологічність, не уникнув розчинених серед фактології оціночних суджень, на кшталт: „Порошенка, який також планував очолити Кабмін, Ющенко призначив контролером уряду, додавши йому для цього повноважень. Своє прем’єрство Тимошенко вдало використала для підготовки до виборів. Її рейтинг зміцнився і, за останніми опитуваннями, навіть почав випереджати рейтинг Ющенка. Якщо Порошенко намагався протидіяти, то робив це не так витончено, аж поки не дійшло до звинувачення його у корупції. Прем’єру потрібна була відставка, щоб звільнити собі руки під час передвиборчої кампанії. Вона зіграла ва-банк...”.

У випуску згадали про таємничий нічний візит Олега Рибачука до Джона Хербста. Гостем студії й тут був Микола Томенко. До речі, хоча Тимошенко мовчала, жоден телеканал не сумнівався, що вона буде в опозиції – хоча Ющенко й закликав її до іншого. А ще жоден телеканал, розповідаючи про зняття з Порошенка (а також Терьохіна) депутатських повноважень, не привернув увагу до того факту, що кілька інших сумісників, що пішли у відставку з виконавчих посад, свої депутатські повноваження зберегли.

Вечірні „Подробности” на „Інтері” провідний матеріал про події дня побудував винятково на синхронах Ющенка, яких було навіть більше, ніж власне журналістського тексту. А от далі були й матеріали, які розповідали про те, що вночі сталося щось таке, що змусило президента вдатися саме до такого радикального кроку, як відставка уряду, і про вихід у відставку „з солідарності” голови СБУ Олександра Турчинова, і про заяву про відставку Томенка, і про інші „супутні” факти, що майже перетворили весь блок повідомлень на цю тему на такий собі трилер.

У „підсумках” „Ери” від 9 вересня хотілося б виділити такий собі маніфест Юрія Торопчинова: „Ще напередодні гучних відставок ніхто і гадки не мав, що усе закінчиться саме так. Проте, вже наступного дня знайшлося чимало людей, які знали, що так воно і буде. Але дивує, звичайно, не це. Дивує легкість, з якою завзяті опоненти тієї ж Тимошенко прагнуть підіграти їй, утворюючи фантастичні плани об’єднання опозиції, консолідації сил та інші ефемерні проекти. Давно відомо, що в політиці немає постійних друзів та ворогів. Але й політичний цинізм повинен мати хоч якісь межі”. Подальший матеріал також більше скидався на авторську програму Торопчинова, де він намагався віднайти причини того, що сталося, й ставив більше запитань, ніж давав відповідей. Ця програма була цікавою й цілком пристойного рівня – але ж глядачам анонсували інформаційну програму!

Ну а що з РПУ?! Цього разу випуск обмежився єдиним синхроном Юлія Йоффе, який йшов у сюжеті, в якому йшлося про заяву начальника київського УБОЗу про тиск із боку Олександра Зінченка задля примушення звільнити одну з туристичних фірм від оперативного провадження. При тому, ані УБОЗу, ані Зінченка цей синхрон політика не стосувався аж ніяк: „Безусловно, это личность, Юлия Тимошенко, и если ее энергию направить в мирных целях, можно было как бы четко получить пользу государству. Однако, все было направлено на создание решения сложных экономических вопросов простыми методами на популизм, на авантюру и желание продержаться до выборов и занять полностью всю территорию, которую занимает власть. Заполнить собой”. Можна навіть оголошувати конкурс із коштовним призом тому, хто віднайде в цьому синхроні бодай натяк на проблему, якої він нібито стосувався.

„Новини” Першого каналу від 21.00 9 вересня не зробили акцентів ні на чому, давши на початку випуску невеликі матеріали про майбутні новації в роботі Секретаріату президента, про рейтинги Ющенка та Тимошенко, що, вочевидь, були отримані до останніх подій і через те вже мало про що промовляли, про перші коментарі Тимошенко щодо її відставки та про пошук Ющенком спільної мови з різними політичними силами, про нараду в нього, про відсутність на ній КПУ та СДПУ(о), про заклик президента до губернаторів сприймати останні події як продовження реформ.

Підсумковий випуск ТСН на „1+1” розпочався з матеріалу про прямий ефір на „Інтері” Юлії Тимошенко, який відбувся о 20.00 – отже, вже міг отримати якісь коментарі і у «Новинах» Першого каналу. От тільки дивним виглядало запрошення до студії «1+1» для обговорення цього ефіру Романа Зварича. Адже останній не був фігурантом скандалу та й не зрозуміло, в чому саме реально може саме Зварич саме Тимошенко опонувати. А от інтерівські „Подробности. Итоги дня” віддали перевагу зовсім не розповіді про аргументи Тимошенко, а матеріалові про пошук президентом союзників для формування нового уряду, акцентуючи увагу на пропозиції президента долучити до уряду представників нинішньої опозиції. Також привернув увагу матеріал про те, що Віктор Янукович в ефірі НТН похвалив дії Віктора Ющенка.

Вечірні „Новини” Першого каналу від 10 вересня змусили стривожитися: чи не стала, бува, Тимошенко персоною нон грата? „Український політичний бомонд цілий день обговорював вчорашній різкий медіа-удар колишнього прем’єр-міністра та зміну її політичної орієнтації. Інтрига нинішнього дня – чи об’єднуватиметься на парламентських виборах Юлія Тимошенко з колишніми противниками, чи стане опозиціонеркою до діючої влади. У тому, що екс-прем’єр розпочала передвиборну кампанію, ніхто не має сумнівів”, - таким був вступ до матеріалу. Характерним був і підбір синхронів: Володимир Литвин, Петро Порошенко, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Борис Тарасюк. З боку Тимошенко – нікого, й лише Кравчук вважає, що відставка уряду – то найбільша помилка Ющенка; усі решта „синхроністів” сходяться у негативних відгуках про Тимошенко, які у виконанні Кучми дуже схожі на хамство. До речі, а чим пояснити появу останнього серед поважних ДІЮЧИХ політиків? Чому б тоді задля балансу не навести синхрон, скажімо, Павла Лазаренка? Або авторитетну думку Валентини Шевченко?

Підсумковий випуск ТСН („1+1”) 11 вересня заслуговує на те, щоб зупинитися на ньому детальніше. У першому ж матеріалі про кадрову чистку влади пролунала фраза журналіста: „Саме опозиційність до тодішнього Гаранта звела Тимошенко та Ющенка, а з ними й усе їхнє оточення в одну політичну команду”. Отже, неправі ті, хто веде відлік співпраці Ющенка й Тимошенко з часів уряду, очолюваного Ющенком? Якщо так, хотілося б почути аргументи. „Втім, якщо нинішній президент завжди дотримувався правих ліберальних поглядів у політиці, то відставний прем’єр була неприховано лівою", - вів далі журналіст. Теж не беззастережне твердження – фактично, оціночне судження, яке теж вимагає аргументації. Бо, позбавлене аргументів, дуже вже скидається на пропагандистське. Привертало також увагу, що на підтвердження звинувачень на адресу Тимошенко у роздаванні порожніх обіцянок незадовго після синхрону Ющенка пішов синхрон такого авторитетного з усіх боків експерта, як Леонід Кучма. Цікаво, що телевізійники хотіли цим сказати? У матеріалі про Юрія Єханурова на самому початку пролунала фраза: „Перший неукраїнець на чолі уряду”. А як же Вітольд Фокін? А Леонід Кучма, який у радянському паспорті писався росіянином? А Юхим Звягільський, який, хоч і був формально виконувачем обов’язків (як, власне, на момент програми й Єхануров), але ж таки очолював уряд? „Дисциплінованого, без претензій на створення власного іміджу. Не авантюрист, не скандаліст, не мрійник. Єхануров - не генератор ідей, але тверезий практик і чесний виконавець”, - так охарактеризував його журналіст. Зрозуміло, що метою було протиставлення з Юлією Тимошенко. Але в підсумку надто вже непривабливою вийшла характеристика нового глави уряду, бо всю цю розлогу тираду можна без жодної шкоди для її змісту сконцентрувати в чотирьох словах: „Позбавлений уяви бездумний виконавець”. Чи коректно було давати новопризначеному главі уряду саме таку характеристику? Вже не кажучи про те, що чи коректно у програмі новин самим журналістам – а не експертам! – роздавати такі оцінки?!

Ще одна цитата: „За Єханурова уряд перестане бути джерелом несподіваних новацій і ризикованих експериментів. Можуть зітхнути з полегшенням власники заводів, газет, пароходів, перелякані реприватизацією... Єхануров не у захваті від соціальної політики своєї попередниці. Безперервного свята підвищень зарплат і пенсій наступного року можна не очікувати... Він слухняно виконуватиме накази і не потребуватиме контролю тіньового уряду, створюваного Порошенком в РНБО. Він ідеальний технічний прем’єр”. Ну то що, ви вже прониклися повагою до пана Єханурова? Це що, антипіар такий був? До речі, знову ж: усе вищенаведене – це лише прогнози. Чи, скоріше, навіть здогадки. Принаймні, ані фактами, ані висловами самого Єханурова більшість із них не було підтверджено. Чи можна було подавати все це як незаперечну істину?

Ну а матеріал про подальшу поведінку Юлії Тимошенко взагалі не витримував жодної критики. По-перше, невтомне повторювання того, що Тимошенко тільки й може, що бути в опозиції, це – єдина природна для неї роль. По-друге, неаргументовані, але постійні натяки на корисливість дії Тимошенко – не суто матеріальну, але політичну, про її амбіції. А неаргументовано, просто поміж іншим, назвати вчорашнього прем’єра „акторкою-аматоркою” – це вже нижче за всяку гідність. По-третє, була журналістська розвідка теж не так аналізом того, що сталося, як гаданням із приводу того, що буде, й як Тимошенко поводитиметься. Декілька разів замість аргументів лунало: „Стверджують політологи, прогнозують політологи”. Ані імен, ані цитат. Були, ніби на підтвердження, декілька синхронів Вадима Карасьова та Андрія Єрмолаєва, але, по-перше, вони найчастіше були зовсім не про те, що стверджували журналісти, а по-друге... ”Це буде боротьба, я би так сказав, по формі чи, як каже Юлія Володимирівна, боротьба за втілення ідеалів Майдану. За втілення ідеалів революції. Хоча фактично це буде боротьба за владу”, - стверджував Вадим Карасьов. Так от, із його інтонації було цілковито очевидно, що на слові „владу” він не закінчив речення. Синхрон перервали. Що він сказав далі? „Боротьба за владу, але...?” „Боротьба за владу, утім...?” „Боротьба за владу, проте...?” Про те знає лише він сам. А зміст його репліки, таким чином, було викривлено. Із цих матеріалів виглядало, що й Єхануров, і Тимошенко стали для журналістів лише об’єктами, на яких дуже зручно самовиражатися, показувати свою дотепність та дар прогнозистів.

До речі, варто звернути увагу ще на одну річ: протягом тижня незаперечним лідером із кількості синхронів був, напевне, Леонід Кравчук. Він перетворився на головного парламентського експерта, що оцінював ледь не всі події. До чого б це?