Час від часу, але постійно доводиться чути: на майбутніх виборах буде задіяно шалений адмінресурс! Так само постійно – здебільшого, від нової опозиції – доводиться чути про утиски вільної преси, про нескінченні дифірамби владі, що їх співає телебачення, про заангажованість ледь не всіх телеканалів, на яких буцімто немає місця критичним матеріалам. Тож давайте й подивимося, чи так це, чи ні.

Понеділок, 1 серпня. Новинні випуски цього дня загалом складалися з інформації, що не має ніякого стосунку до оцінки політичної ситуації в Україні. Перший Hаціональний, вечірні „Новини” (21:00). Безпосередньо Президента стосувалися два матеріали – про направлення повістки до суду синові Президента Андрієві Ющенку та про обіцянку Президента збільшити фінансування флоту. Обидва матеріали мали суто інформаційний характер і не містили в собі жодних конфліктних ситуацій.

Підсумковий випуск ТСН („1+1”, 23:30). Єдиний матеріал, де було згадано найвищих осіб держави, - матеріал про візит до Москви Володимира Литвина. У викладенні слів політологів Олеся Донія, Вадима Карасьова та Андрія Єрмолаєва лише побіжно зачіпалася тема протистояння Литвина та Юлії Тимошенко, невдоволення зростанням рейтингу Тимошенко у президентському оточенні. Тональність матеріалу – нейтральна. Вечірні „Подробности” на „Інтері”. Президент фігурує лише в одному матеріалі – про його перебування на кораблі українських ВМС. Тональність – нейтральна. А от у матеріалі про оголошене Генпрокуратурою завершення розслідування справи вбивства Георгія Гонгадзе одразу після констатації цього факту тему було замінено на утримання під вартою Бориса Колесникова. При цьому пролунала думка американського юриста, що консультує Колесникова, Річарда Хейнбі про те, що нібито Генпрокуратура фальсифікує звинувачення проти його клієнта, систематично порушує Конституцію, й це відбувається у країні, що проголосила демократичні принципи та верховенство права. Жодних інших думок не пролунало – отже, глядачі мусили сприймати думку американського юриста як остаточну.

5 канал у програмі „Час” від 20:00 присвятив темі справи Гонгадзе багато уваги. Гостем студії був адвокат Андрій Федур, телефоном спілкувалися зі студією Леся Гонгадзе та Святослав Піскун. І все було б добре, якби наприкінці матеріалу мова не зайшла про справу Колесникова – і тут розмова перейшла у формат „журналіст Данило Яневський запитує – адвокат Федур відповідає”. Отже, жодної іншої думки, окрім того, що справа Колесникова є замовною та антизаконною, глядачі теж не почули. Якщо додати до цього обурення адвоката тим, що замовників убивства Гонгадзе досі не названо, виходить цілком однозначний ланцюжок: влада приховує вбивць Гонгадзе та чинить репресії проти свого політичного супротивника Колесникова.

На захист Колесникова від підступів влади виступила й ТРК „Україна”: у „Событиях” від 21:00 досить значний за обсягом матеріал складався з переказу журналісткою слів американського юриста, синхронів самого юриста, а також синхрону Олени Бондаренко, прес-секретаря Колесникова, яка стверджувала, що на її родину влада чинить тиск. Іншої точки зору, іншої сторони в програмі не було.

Підсумок? За відсутності позитивних матеріалів про владу щонайменше три канали – „Інтер”, 5 канал та ТРК „Україна” – вибудували матеріали про справу Колесникова таким чином, що влада виглядає порушником Конституції та прав громадян. Причому, всі три канали подавали прогнози, в яких висловлювалася майже впевненість, що суд подовжить перебування Колесникова під вартою ледь не до Нового року. Наступного дня суд випустив його з-під варти.

Вівторок, 2 серпня. Так само - майже безконфліктний день. І навіть повідомлення про звільнення з-під варти Бориса Колесникова більшість каналів висвітлювали виважено й об’єктивно. „Не в ногу” йшов 5 канал: у вечірньому „Часі” в репортажі про цю подію було подано синхрони лише самого Колесникова та адвоката Федура. Пізніше в цьому ж випускові гостем студії була Мирослава Гонгадзе, розмова журналіста з якою підвела глядачів до висновку: розкрити справу не хочуть, як і 5 років тому, а Віктор Ющенко, ймовірно, дав Леонідові Кучмі гарантії недоторканності. ТРК „Україна”, як і 5 канал, не приховувала своєї підтримки Колесникова. А донецькі політики Анатолій Близнюк, Алім Ширинський та Олександр Дем’яненко в синхронах називали звільнення голови обласної ради святом усієї України та Донбасу. Але Близнюк передрікає, що влада знову намагатиметься посадити Колесникова за грати. Синхрони політологів Михайла Погребинського та Вадима Карасьова так само переконують глядачів у неправовому, суто політичному характері справи Колесникова. Майже так само висвітлено й справу Різака: єдиним синхроном був синхрон Тамари Прошкуратової. Натомість щодо конфлікту запорізького губернатора Юрія Артеменка та обласної організації СПУ матеріал є майже збалансованим, з ледь помітною симпатією до Артеменка. Отже, два канали – 5 канал та ТРК „Україна” – переконували глядачів у тому, що справа Колесникова є прикладом суто політичних репресій, що їх творить нинішня влада.

Середа, 3 серпня. Нарешті знайдено один матеріал, який – хоч і з певними застереженнями – можна назвати провладним. Вечірні „Новини” Першого Hаціонального взялися розслідувати історію з авторськими правами на помаранчеву символіку. Виявилося, що за її використання ніхто нічого не платив, а власник авторських прав Андрій Ющенко нічого ні від кого не вимагав; у цій історії він зіграв, фактично, роль підставної особи, бо авторські права треба було на когось оформити, щоб уникнути несанкціонованого та недобросовісного використання символіки. Утім, незрозумілою залишається роль Миколи Катеринчука (з матеріалу можна зробити припущення про те, що він казав неправду, ведучи мову про доходи президентського сина від використання авторських прав). Того самого Катеринчука, заява про відставку якого через невдоволення темпами та напрямами реформування податкової системи коментувалася кількома матеріалами раніше. Як провладні, за дуже великого бажання, можна потрактувати ще кілька матеріалів суто інформаційного характеру, у яких ідеться про позитивні зрушення в Україні. Зокрема, про те, що запровадження безвізового режиму в’їзду для громадян європейських країн збільшило потік туристів. Утім, насправді провладними ці матеріали навряд чи є – просто більшість каналів схильні замовчувати „приємні дрібниці”, роблячи акцент на гучних подіях. Тим більше це вражає, що саме Перший Hаціональний протягом попередніх тижнів – ніби прагнучи позбутися тавра провладного – „мочив” владу більше за „Інтер” та ТРК „Україна”. У підсумковому випуску ТСН („1+1”) привернув увагу матеріал про те, що, на думку політологів, влада намагається послабити донбаську еліту. Власне, це була розповідь про круглий стіл „Політичні перспективи Донбасу при новій владі”. Були дані перекази висловів відомих політологів, відомих як демократичні: Віктор Небоженко заявив, що влада діє за принципом „слабкий губернатор – слабкі бізнесмени”, Володимир Полохало, назвавши регіон „економічним локомотивом”, назвав стратегію Президента помилковою, а Володимира Малинковича, судячи з викладеного, найбільше хвилює підвищення шансів опозиції на перемогу на парламентських виборах. Що мусив зрозуміти глядач? Що навіть „стовпи помаранчевої політології” Небоженко та Полохало станом на сьогодні у конфлікті „помаранчева влада – синьо-білий Донбас” є на боці Донбасу. Трохи далі йшло повідомлення про те, що влада міста Москви прагне відстоювати свої права на власність у Криму. Було детально викладено погляд на проблему керівника департаменту майна уряду Москви Володимира Силкіна (він наполягав на тому, що перегляд прав власності є незаконним). Іншої точки зору дано не було. Не викликає враження зваженого й останній матеріал випуску, що починається зі слів: „Юлія Тимошенко завдає нового удару по статках Віктора Пінчука та Рината Ахметова”. Із подальшого тексту так і не стає зрозумілим: чи має вона на це підстави – чи йдеться про звичайнісіньку боротьбу між олігархами. Вечірні „Подробности” „Інтера” не дали матеріалів, які можна назвати вочевидь провладними чи антивладними. Але з матеріалу про бажання уряду повернути в державну власність „Азовмаш” (насправді 25% акцій) та Нікопольський південнотрубний завод складається однозначне враження, що цей крок принесе лише шкоду економіці. Ані про причини такого бажання уряду не було сказано, ані всі плюси та мінуси не було зважено. Взагалі, підбірка матеріалів – про невдоволення Мирослави Гонгадзе переданням матеріалів у суд, про стривоженість МВФ падінням темпів економічного зростання та інфляційними тенденціями – могла навіяти глядачам тривогу та невпевненість. Утім, вести мову про можливу тенденційність добірки повідомлень саме зі знаком „мінус” не будемо через неочевидність цього.

Натомість, 5 канал щодо „Азовмашу” та НПЗ обмежився лише офіційною точкою зору. У „Часі” 5 каналу гість студії Борис Колесников, що вів мову про його переслідування, урівноважив іншого гостя – Олега Медвєдєва, що вів мову про відсутність комерційної зацікавленості родини Ющенків у брендах Помаранчевої революції. Звісно, ТРК „Україна” у вечірніх «Событиях» не могла не дати детального матеріалу про згаданий круглий стіл, присвячений Донбасові. Серед декількох синхронів привернув до себе увагу синхрон Небоженка, який заявив, що влада свідомо веде до зниження економічних показників Донбасу, а отже, й рівня життя в регіоні. Завершився матеріал словами Карасьова про те, що Ющенко так і не став для Донбасу Президентом, а Януковича вже не сприймають як кандидата від регіону. Тож, потрібен новий політичний лідер, - ці слова виглядали як заклик або констатація нагальної потреби загальнодержавного масштабу. Цей матеріал ще раз засвідчив тенденцію: ТРК „Україна”, дотримуючися підкресленого нейтралітету в перших новинах випусків, подальші матеріали часто будує так, щоб у глядачів сформувалося невдоволення владою. Утім, може, я й не правий: наступний матеріал розповідав про те, що в усіх регіонах відкрито приймальні президента, які розв’язують проблеми відвідувачів ледь не на їхніх очах, й які, за формулюванням матеріалу, покликані боротися з бюрократією.

Четвер, 4 серпня. Вечірні „Новини” Першого Hаціонального, як і повсякчас минулого тижня, дотримувалися більш-менш нейтральної, суто інформативної тональності. (Дуже вбік від теми дослідження, але неможливо оминути одну деталь. У випуску пройшов матеріал про те, що „канал Дунай – Чорне море відкрив для селища Вилкове нові туристичні можливості”. Поміж тим, якщо подивитися у будь-який довідник навіть шістдесятих років минулого століття, ви не знайдете там ніякого селища Вилкове, але знайдете МІСТО Вилкове. Оце от зниження статусу населених пунктів є загальною хворобою українського інформаційного телебачення: минулого тижня прозвучала інформація й про протести мешканців села Гребінки на Київщині, хоча насправді Гребінки – то селище міського типу. Кілька років тому в цій галузі було поставлено зовсім не такий уже й дотепний рекорд: в одному з матеріалів одного з каналів – тепер уже немає різниці, якого саме – селищем було названо дванадцяте за чисельністю населення місто України, чотирисоттисячну Макіївку. Усе ж таки, інформуючи людей, телевізійникам варто було б уточнювати такі деталі (а тим більше - телевізійникам державного каналу.) Але повернімося до теми. Підсумковий випуск ТСН на „1+1” відкрився матеріалом про півріччя уряду Тимошенко. Було згадано суперечки, кадрові скандали та кризи. Паритету та збалансованості було досягнуто в досить своєрідний спосіб. Блок, де йшлося про пальне, розпочався словами журналіста: „Те, що навесні називали бензиновою кризою і змовою нафтотрейдерів, сьогодні перекваліфікували у цілком штатне подорожчання”. Ця відверто скептична фраза задала тональність усьому блокові: синхрон Юлії Тимошенко було присвячено поясненню залежності цін на пальне від світових цін на нафту, тоді як синхрон, що мусив їй опонувати, аналітика Сергія Куюна було присвячено невиконанню урядом його обіцянок стосовно обсягів антикризового імпорту нафтопродуктів. Відповіді уряду на це звинувачення не було – ані в синхроні, ані навіть у переказі. Зате наступний блок, присвячений проблемі вартості цукру, містив лише синхрон Юлії Тимошенко й переповідання її ж точки зору. Досить своєрідна збалансованість, чи не правда: пальне цілковито віддаємо критикам уряду, цукор цілковито віддаємо урядові, а в підсумку – бойова нічия. „Подробности” „Інтера” від 20:00 почалися з матеріалу про те, що глава уряду відрядила чиновників та дипломатів до Москви для врегулювання проблеми цін на російський газ. Уже початок матеріалу був дещо оригінальним: „В Москве в ближайшее время должен высадиться украинский десант. Нет, это не сценарий новой компьютерной игры "Оранжевые береты". Десантироваться будут не спецназовцы, а чиновники и дипломаты”. Чи я перебільшую, чи то справді глядачам каналу непомітно навіюють – поки що на рівні не надто вдалого жанру – думку про можливість існування якихось „помаранчевих беретів”, які являтимуть собою загрозу для „братньої” Росії? Далі журналістка каже: „До конца лета вверенное ей ведомство будет уже традиционно укрощать и цены, и политиков, которые спекулируют на их повышении. Именно они, в первую очередь, не дают Тимошенко дышать спокойно”. То хто не дає дихати спокійно главі уряду? Ціни? Чи політики? Здається, речення побудоване так, щоб запевнити глядачів – знову ж таки, на неусвідомлюваному рівні: Тимошенко турбують не так ціни (й економічні проблеми разом із ними), як політики. Утім, закінчується матеріал синхроном Тимошенко, яка звинувачує в цукровій кризі „політичні сили”. Із формального погляду – навіть дуже провладний матеріал. Трохи згодом ішли два матеріали про проголошені Тимошенко та Ющенком доходи. Коротенький матеріал про Ющенка починався з того, що позаторік Президент отримав трохи більше за 34 тисячі гривень, а закінчився тим, що побудована в Яремчі дача коштує 50 – 60 тисяч доларів. Що називається, порівнюйте самі – адже ані про майновий стан Президента, ані про майновий стан його дружини не було ані слова. 5 канал у вечірньому „Часі” видав, здавалося б, критичний матеріал про півріччя діяльності уряду. Але цей матеріал (за винятком того, що журналіст повсякчас переривав гостей) можна було б навести як приклад збалансованої критики. Були представлені різні погляди (Мирослава Гонгадзе, Адріан Каратницький, Андрій Паляниця). З вуст Мирослави Гонгадзе нарешті пролунала оцінка американськими експертами справ із приватизацією: американці розуміють необхідність очищення та легалізації економіки, але їм не подобається відсутність чіткого переліку об’єктів реприватизації. Погодьтеся: навколо цієї теми було надто багато спекуляцій, але таку чітку думку, що розставляє все по своїх місцях, більшість українців навряд чи чули коли-небудь раніше. Вечірні «События» ТРК „Україна” в матеріалі про півріччя уряду зробили акцент на тому, що Юлії Тимошенко найбільше заважає роз’єднаність владної команди. Трохи нижче йде матеріал про те, що „представники німецьких ділових кіл вимагають зупинити правовий „бєспрєдєл” в Україні”. Ідеться про арешт гендиректора заводу „Київтрактородеталь” Геннадія Гершмана. Представлено лише погляд німецької сторони, що зводився до тези: ми ніколи не мали проблем у розрахунках із заводом, а тому арешт гендиректора – то намагання влади знищити підприємство. („Мы с восторгом и радостью приветствовали "оранжевую" революцию в Украине и ожидали, что ваша страна станет на рельсы правового развития. Однако сейчас мы разочарованны и поражены правовым произволом, царящим в Украине”, - Норберт Штайнхауер). Про те, що діяльність гендиректора полягала далеко не лише в розрахунках із німецькою стороною, немає жодного слова. Як і про те, що саме стосунки з німцями стали приводом для арешту гендиректора – навпаки, повідомлено, що йому інкримінують незаконний продаж стадіону футбольному клубові „Динамо”. На городі бузина, а в Києві дядько, а у глядачів – цілком однозначна думка й однозначне ставлення, м’яко кажучи, не надто коректне й не надто адекватне.

П’ятниця, 5 серпня. Цього дня сюрприз піднесли вечірні „Подробности” від „Інтера”. Матеріал про зустріч Тимошекно з директором-розпорядником МВФ Родригосом де Рато (до речі, оскільки імені Родригос іспанці не мають, я вирішив зайнятися пошуком в інтернеті; виявилося, справді: звуть директора-розпорядника Родриго де Рато і Фігаредо; в Україні ж його згадували лише як Родригоса, чому – залишається таємницею) можна назвати цілком провладним. Тут і обіцянка не знижувати рівень соціальних виплат, і незгода прем’єра з застереженнями МВФ щодо завеликого тягаря тих соціальних виплат для економіки, й обіцянка Тимошенко сплачувати борги, й обіцянка де Рато допомогти порадами та грошима, й, нарешті, підсумок журналіста: МВФ залишився задоволеним, однак Україна не житиме під його диктування, а проводитиме власну політику. Умовно провладним можна було б назвати й матеріал про спекулятивний характер підвищення цін на цукор – із детальним викладенням думки та кількома синхронами Анатолія Кінаха та викладенням висловлювання Миколи Томенка про те, що підвищення цін на цукор – це „покарання” з боку кількох бізнес-структур, інтереси яких уряд відмовився лобіювати. Утім, оцінок цей матеріал не містить, а лише інформує. Вечірні «События» ТРК „Україна”, розповідаючи про стосунки з МВФ, задоволення з боку міжнародної організації оминули увагою, зробивши акцент на порадах покращити інвестиційний клімат в Україні, збільшити державні інвестиції в економіку та змінити оподаткування. Погодьтеся: „Ми задоволені, але вам краще було б зробити оце й оце” та: „Вам негайно треба зробити оце й оце” – то є цілковито різні послання глядачам, які залишають у них цілковито протилежні враження. В інтерпретації „України” таким враженням мало бути переконання в хибності урядової політики.

Отже, навряд чи неупереджений глядач побачить бодай на якомусь телеканалі пропрезидентську заангажованість. І це навіть протягом тижня, що був спокійний і небагатий на події. Навпаки: з програм деяких каналів може скластися враження, що в активі влади – лише помилки та прорахунки, а то й цілеспрямована хибна політика. Цього тижня лідером у цьому – залежно від питання – були „Інтер”, ТРК „Україна” та 5 канал. Утім, лідерство це – перехідне, протягом минулих тижнів засилля незбалансованої, щоб не сказати: упередженої, з заздалегідь зробленим висновком, інформації, що могла викликати лише скептичне ставлення глядачів до влади, спостерігалося час від часу й на ТРК „Ера”, і на „1+1”, і на Першому Hаціональному. Причин тут, напевне, декілька. Серед них і відома ситуація, коли щодо кожного ЗМІ актуальним є запитання: „Хто за ним стоїть”? (Не „Хто офіційно володіє?”, а саме „Хто стоїть?”). Тут і згадувана вже в попередніх оглядах закономірність: „Некоторые журналисты любят погорячее” (новини, звичайно) – бо критично-засуджувальні матеріали за сценарієм своїм завжди емоційніші, ніж проста інформація, а відтак, уважаються за більш рейтингові. Тут і переконання, що за будь-яких умов преса мусить бути в опозиції до влади й будь-який її крок подавати не інакше, як провал. „Детектор медіа” повертатиметься до розгляду телепрограм під кутом зору упередженості – неупередженості й пізніше, коли політичне життя в Україні стане активнішим.