Огляд теленовин з 16 по 24 липня 2005 року. Телеканали чомусь уважають, що найцікавішими для глядачів є не ті події, які вирішують долю країни, а, відповідно, й усіх нас, а ті, де більше „оживляжу”.

Огляд теленовин з 16 по 24 липня 2005 року.

Минулий тиждень з огляду на події, що викликали найбільший резонанс, був особливий. Терористичні акти в різних куточках світу привернули увагу українців передусім до подій у світі – навіть попри те, що зазвичай внутрішні події цікавлять їх набагато більше. Як же відреагували на все це наші телеканали?

Черговий теракт в Іраку, як і годиться, став предметом уваги українських ЗМІ, зокрема, й телебачення. У суботу, 16 липня, в місті Мусаїб неподалік Багдада, поблизу шиїтської мечеті вибухнув бензовоз. Кілька десятків людей загинуло, більше 100 постраждали, зайнялася пожежа в деяких сусідніх будівлях. Телеканали, здається, виклалися по повній, повідомляючи нові й нові зведення про кількість жертв та потерпілих, нові й нові, дедалі більш уточнені, дані про те, як усе сталося. Здавалося б, гріх скаржитися на неувагу ЗМІ до події.

А поміж тим, залишається враження, що головний зміст події, головний висновок із неї так і залишився десь поза полем уваги. Адже дотепер багато (дуже багато) громадян України ставляться до іракських бойовиків як не з симпатією, то, принаймні, з розумінням чи співчуттям. Багато хто протестує проти того, щоб їхні акції кваліфікувати як теракти. Мовляв, це – партизанська війна, збройний спротив американським агресорам, що зухвало вдерлися в Ірак, захопили його та намагаються встановити там свої порядки. Відсіч світовому жандармові, що прагне панувати над іракською нафтою – от чим уважають багато з-поміж українців дії іракських збройних угруповань. Визвольна війна, на якій спотикнулася „непереможна” Америка, - от як виглядають події в Іраку для багатьох наших співгромадян.

І от тепер ця красива легенда зруйнувалася разом із мечеттю в Мусаїбі. Бо хто став жертвами теракту – так, тепер уже поза всяким сумнівом, теракту? Проти кого цей теракт було від самого початку спрямовано? Це були не американські військовослужбовці. Не представники окупаційної адміністрації. Не громадяни країн Заходу чим інших – тих, що підтримали Сполучені Штати в їхній акції проти Іраку. Не іракські посадовці, яких можна було б – за термінологією визвольної війни – вважати за колаборантів. Не військовослужбовці нової іракської армії, яку – за тією ж термінологією – можна було б уважати за посібника агресора. Жертвами теракту стали прості іракці, що прийшли молитися до мечеті. Правовірні мусульмани, а ніякі не окупанти. А поблизу її розташований ще й велелюдний ринок, який відвідують теж прості іракці. Невідомо навіть, чи підтримували вони американську адміністрацію, чи ні, чи, може, вони були прибічниками Саддама Хусейна. Того ніхто не з’ясовував і з’ясувати не прагнув.

Єдине, що було відомо напевне – це те, що мечеть є шиїтською. Мусульмани-шиїти становлять більшість населення Іраку, але влада завжди належала сунітам. Міністр закордонних справ саддамівського Іраку був навіть християнином – але це не було на заваді тому, що мусульмани-шиїти завжди були громадянами другого сорту. Тепер, із приходом американців, вони отримали гідне представництво в органах влади. Але чи можна їх у чомусь звинувачувати? Теракт у Мусаїбі засвідчив: зовсім не відсіч агресорам є метою іракського „руху опору”. Дезорганізація життя країни, залякування мирних співгромадян, а ще намагання повернути виключні права на владу для арабів-суннітів та відібрати ці права і арабів-шиїтів та курдів – от якою є ця мета. Саме це з граничною очевидністю продемонстрував теракт у мечеті.

Але чому ж цей висновок не було донесено до українців? Чому вони так і мусять вважати, що героїчні іракці воюють проти американських імперіалістів? Зрозуміти це важко.

Тут доводиться вкотре вже повернутися до того, про що „Детектор медіа” вже неодноразово писала – про брак у телеефірі експертів-фахівців. Зрозуміло, що далеко не завжди можна знайти експерта, який оперативно знайшов би час прийти до студії чи ще кудись на зйомку. То ж можна взяти коментар телефоном! Так, це не буде видовищно, це буде, нібито, не по-телевізійному. Але ж в інформаційних програмах відеоряд – то лише засіб, а не мета! Метою є інформування глядачів. І хай на екрані була б лише фотографія експерта і, звичайно, журналіст у студії, що слухає телефонний коментар – навряд чи глядачів би це надто дратувало.

Поряд із терактами тривожна подія сталася в Україні: у Новобогданівці під Мелітополем знову лунали вибухи на складах боєприпасів. „Інтер” повідомив про це в „Подробностях” у суботу, 23 липня, о 22:00, як провідну новину, першою. А решта? Перший національний у „Вістях” 23 липня від 21:00 подав коротеньку інформацію про це – але поставив її аж на п’яте місце. Першою йшла інформація про теракти у Шарм-аш-Шейху. Теж, у принципі, важлива подія – бо Єгипет є популярним серед українців місцем відпочинку. А от далі пішли (за порядком) повідомлення про землетрус у Японії, про завершення візиту до цієї країни президента України Віктора Ющенка (виглядало це як додаткова інформація до теми землетрусу, з серії: а до речі, чи знаєте ви?), про те, що в центрі Берліна впав літак. ТСН („1+1”) 23 липня від 19:30 не дав інформації про це взагалі. „Час” на 5 каналі від 20:00 дав інформацію про те, що вибухи локалізовано... останньою у випуску.

Тож якими є пріоритети новин на наших телеканалах за їхньою важливістю? Як верстаються новинні випуски – а, як відомо, принципи верстки новин у постпомаранчевий період зазнали на вітчизняних каналах найбільших змін. Перш за все – внаслідок відходу у небуття «темників», потім – у зв’язку зі все більшим прагненням наших інформаційників, які змагаються за рейтинги , робити теленовини у форматі інфотейменту. Також деякі канали продовжують користуватися і деякими політичними мотивами в акцентуванні значення тих чи інших подій.

У понеділок, 18 липня, провідною новиною дня можна було назвати вимогу Президента про розформування Державтоінспекції. На перше місце повідомлення про це поставили „Підсумки” (ТРК „Ера”), „Вісті” (Перший національний), 21:00, підсумковий випуск ТСН („1+1”), „Подробности” („Інтер”). „Факти” (ICTV) повідомлення про це не дали. Про оцінку Президентом діяльності правоохоронних органів, про констатацію ним факту, що криміногенна ситуація протягом півроку не змінилася, а корупція не зменшується, „Підсумки” „Ери” повідомили в тому самому матеріалі, що й про ДАІ. „Вісті” Першого національного від 21:00 поставили матеріал про МВС на друге місце, зробивши його приблизно таким самим ґрунтовним, як і матеріал про ДАІ. Натомість підсумковий випуск ТСН на „1+1” об’єднав це повідомлення з повідомленням про ДАІ в коротенький матеріал, відвівши темі критики МВС усього лише кілька речень. Принаймні, не лише питання ДАІ, а й питання про політичну діяльність Юрія Луценка посіли в матеріалі (повторю: коротенькому) незрівнянно більше місця. „Подробности” „Інтера” після ґрунтовного, з численними синхронами, матеріалу про ДАІ дали коротке повідомлення про те, що Президент має намір оновити керівництво МВС. „Репортер” (Новий канал, 19:00) так само подав короткі повідомлення про реструктурування правоохоронних органів та президентську вимогу очищення серед міліціонерів після двох великих за хронометражем матеріалів про ДАІ. Після цього виникає питання: що є важливішим? Так, розпуск ДАІ є сенсаційнішим, але ж порівняно з питанням про оцінку Президентом роботи МВС це є партикулярним питанням! Одним із низки конкретних проблем у загальній роботі МВС. Та й питання ефективності роботи МВС, боротьби зі злочинністю, корупції в міліцейських лавах цікавлять глядачів аж ніяк не менше, ніж проблеми автоінспекції. Як на погляд автора цього огляду, саме оцінка Президентом роботи МВС була справжньою сенсацією дня. Але на екранах вона опинилася в затінку розформування ДАІ.

У вівторок, 19 липня, „Підсумки” (ТРК «Ера») головною новиною вважали ревізування Президентом державної митної служби. Тієї самої думки дотримувалися „Подробности” на „Інтері”. А от вечірній випуск „Вістей” на Першому національному найрезонанснішими подіями вважав майбутнє подорожчання телефонного зв’язку (де, окрім збільшення абонентної плати за телефон, ідеться про подорожчання міських розмов із 3 копійок до 5 за хвилину – хоча насправді сьогодні вони коштують 6 копійок) та майбутнє скасування владою пільг на оплату комунальних послуг. Підсумковий випуск ТСН („1+1”) як найважливіші події позиціонував відмову Тетяни Засухи зустрітися з Юрієм Луценком, ігнорування Віктором Медведчуком запрошення прийти до МВС та пошук за кордоном колишнього першого заступника глави СБУ Володимира Сацюка. „Репортер” „Нового каналу” поставив на перше місце версії про те, де тепер перебуває Анатолій Засуха, а на друге – нез’явлення в МВС Медведчука.

Середа, 20 липня. Подія дня – без сумніву, початок візиту Віктора Ющенка до Японії. І це – не лише, так би мовити, за протоколом, а й за важливістю налагоджування стосунків з однією з найрозвиненіших країн світу. Чи стала вона такою на екранах? У підсумковому випуску ТСН („1+1”) ця інформація спромоглася посісти аж... одинадцяте місце. Слідом за нею йшла інформація про те, що відставку Романа Безсмертного не прийнято. Які ж події, за переконанням журналістів, затьмарили ці дві? Нова експертиза у справі Гонгадзе (у принципі, з такою точкою зору можна погодитися), перевірка СБУ діяльності банків, коментарі Юрія Луценка щодо затримання в Москві Бакая. Серед новин, важливіших, за думкою колег з «ТСН», за президентський візит до Японії та відмову у відставці Безсмертному, були повідомлення про те, що Борис Колесніков свідчитиме тепер лише через ЗМІ, про те, як реформуватимуть ДАІ, як реформуватимуть ГІБДД (аналог ДАІ) в Росії, про те, що керівники митниць написали заяви про переведення їх на посади перших заступників, тощо й тощо.

„Підсумки” „Ери” про початок візиту не повідомили, а матеріал про відмову у відставці Безсмертного подали другою новиною – слідом за повідомленням про внесенням Івана Чижа, голови Держтелерадіо, до чорних списків „Пори”. „Вісті” Першого національного від 21:00 поставили повідомлення про візит Президента десятим, а про Безсмертного – одинадцятим. Топ-новиною дня, на думку авторів випуску, став конфлікт між НРТР та Держтелерадіо через будівлю на Прорізній. Далі йшли повідомлення про Чижа та „Пору”, про початок проведення СБУ експертизи плівок Мельниченка, про те, що до кінця року Україна не виведе миротворців з Іраку, про мандри Анатолія Засухи та навіть про те, що в центрі Києва проходять навчання міжнародних миротворчих сил. Інтерівські „Подробности” о ….. повідомлення про візит взагалі не дали, а повідомлення про Безсмертного йшло шостим. „Почалася державна закупівля зерна у селян”, - такою була топ-новина цієї програми. „Репортер” „Нового каналу” подав інформацію про Безсмертного п’ятою, а про візит Ющенка – дев’ятою. У трійці лідерів на цьому каналі розташувалися повідомлення про експертизу плівок Мельниченка, Бориса Колеснікова та Анатолія Засуху.

Четвер, 21 липня. Звісно, найбільшу увагу цього дня було прикуто до терактів у Лондоні. Повідомлення про них відкривали випуски новин на всіх каналах. А от далі... „Підсумки” на „Ері” не знайшли нічого важливішого за затримання підозрюваного в замаху на Михаїла Саакашвілі та Джорджа Буша в Тбілісі, пташиний грип у Росії та девальвацію юаня в Китаї. Тільки за цими повідомленнями розмістилися повідомлення про перебування Президента в Японії та про звернення Юлії Тимошенко до губернаторів із закликом зняти зі стін портрети в помаранчевих шарфах та повісити замість них графіки темпів зростання виробництва та соціальних стандартів життя. Саме ця новина, поміж тим, цілком претендувала на „другу центральну” того дня. І знову ж, не за протоколом. Адже прем’єр-міністр заявила, що період адаптації нової влади завершився, й списувати недоліки на попередню владу більше не вийде. Без сумніву, заява ця містила в собі дуже потужний потенціал суспільного резонансу. Вечірні „Вісті” Першого національного поставили цю новину третьою, віддавши все ж перевагу перебуванню Ющенка в Японії. Те саме зробили й „Подробности” „Інтера”; майже так само вчинив вечірній „Репортер” на „Новому каналі”, хіба що пропустивши на друге місце повідомлення про затримання у Тбілісі – хоча зрозуміти, чому воно для українських (не для грузинських і не для американських) глядачів має бути таким уже важливим, досить важко. А от підсумковий випуск ТСН, що на „1+1”, про заяву Тимошенко не згадав узагалі, а візит Ющенка поставив на четверте місце – слідом за повідомленнями про чергове судове рішення щодо незаконності приватизації „Криворіжсталі” (це рішення чомусь було назване вироком, хоча вирок може отримати лише фізична особа й лише у вигляді кримінального покарання) та про подорожчання бензину.

У п’ятницю, 22 липня всіх затьмарив Перший національний. У вечірніх „Вістях” після повідомлення про перебіг візиту глави нашої держави до Японії (другий за порядком сюжет, після матеріалу про боротьбу уряду з фальсифікованими ліками на ринку) одразу ж пішов ну дуже вже важливий матеріал про моду на японські ресторани в українських містах та про зростання кількості суші-барів у Києві. Така от дуже важлива – та ще й у політичному блоці – інформація. Можливо, справа в тому, що новинні програми наші тяжіють до, так би мовити, «плавного перетікання» однієї теми в іншу (до речі, в західних новинах таку практику побачити важко). Тобто, якщо йшлося про, скажімо, візит Ющенка до Японії, то вирішивши розбавити «офіціоз» лайфовим інфотейментом по темі японських же суші-барів, його ставлять обов’язково поряд. Минулого тижня те саме стосувалося поїздки Ющенка в Донецьк: якщо вже зайшла мова про Донецьк, то конче потрібно саме по сусідству з цими матеріалами дати матеріали про тяжку долю Бориса Колеснікова та все інше, пов’язане з цим містом. Міра важливості та резонансності цих – поза сумнівом, цілком самостійних і самодостатніх – матеріалів жодної ролі не грає. 20 липня „Подробности” „Інтера” вмістили матеріал про кримінальну справу, що започаткувала СБУ, проти посадових осіб корпорації „Хліб України”. Наступний матеріал стосувався теж СБУ й починався… зі слів: „Упритул займуться в СБУ й проблемою всиновлення вихованців дитячих будинків”(!). Але в історії з суші-барами виник і інший, і не надто пристойний, момент. Хотіли того журналісти чи не хотіли, але в результаті скидалося все на те, що Президент України мимоволі виступив у ролі рекламної моделі для ресторанів японської кухні. Цікаво, чи йому за це бодай сплатили гонорар? Узагалі ж, складається враження, що вибирання пріоритетів, розставлення новин за важливістю не є сильним місцем більшості наших телеканалів. „Що бачу, про те й співаю”, - такою, на перший погляд, видається верстка новинних випусків. І лише коли новина є такою, що шокує цілий світ – як от теракти, лише тоді вона має шанси посісти провідне місце в інформаційних програмах незалежно ні від чого. На більш прискіпливий погляд простежується тенденція, згадана вже в минулотижневому огляді: жовте подання інформаційних приводів. Тільки інший бік цієї тенденції: телеканали чомусь уважають, що найцікавішими для глядачів є не ті події, які вирішують долю країни, а, відповідно, й усіх нас, а ті, де більше „оживляжу”. Ті, де є яскраво виражений хай не скандал, але бодай конфлікт, ті, де йде силове протистояння, й які можуть полоскотати нерви. Попри те навіть, що лоскотати нерви – то, взагалі-то, далеко не найперша функція інформаційного телебачення. Справжні топ-новини – які, до того ж, за відповідної до них уваги та відповідного їх подання могли б перетворитися як не на сенсацію, то на предмет не тільки суспільного обговорення, а такий, про який тільки й чутимеш на вулицях від випадкових людей – залишаються десь на далекій периферії. Це все нагадує газету „Факти” старого розливу, на міжнародній сторінці якої повідомлення про одруження якоїсь не такої вже й відомої в нас зірки, чи про катастрофи, чи про вибухи посідали набагато вигідніші місця, ніж повідомлення про справді важливі міжнародні події.

Здавалося б, після Помаранчевої революції новини мали б посерйознішати – оскільки самі громадяни довели, що їх цікавить не лише щось пікантненьке. Натомість, глядачів так само продовжують відучувати розставляти пріоритети й відокремлювати по-справжньому визначальні події від тих, про які цікаво послухати десь на дозвіллі, як це було й в епоху «темників». Тільки тоді це робили переважно з мотивів політичної доцільності, а зараз - з мотивів доцільності навіть не комерційної, а помилково визначеної як комерційної. Якщо висловитися різкіше, громадянам транслюють інформаційний шум. Між тим, жанр розважальних новин – то, взагалі-то, окремий жанр, невипадково він так і зветься англійським неологізмом „інфотейнмент” – від „інформейшн” (інформація) та „ентертейнмент” (розвага). Глядачі ж наших принаймні праймових новин, особливо на державному Першому національному, мають отримувати соціально значиму інформацію, тобто, інформацію, важливу для їхньої адекватної самоідентифікації у нашому складному світі, для їхньої здатності приймати важливі для держави та них самих рішення. Насправді ж іноді здається, що за ситуації, коли справжні топ-події в наших інформаційних програмах відсунуто на далекий план (рідкісний глядач додивиться до середини програми), їм більше пасує інше англійське слово – топлесс-новини. Тобто, випуски новин без топ-новин.

Читайте також:

Информационный Макдональдс