Стандарти вільної преси впроваджуються поки що зі скрипом. Цей факт здається таким же очевидним, як і причини, що породжують отой самий «скрип». Ейфорія неочікуваного звільнення від важелезної «плити» Єдиної Дезінформаційної Системи, створеної переважно безіменними «темникотворцями» під орудою колишнього глави президентської адміністрації, зовсім не гарантувала вирішення багатьох інших проблем. Якщо в розпал грудневих політичних баталій суспільство і журналісти ще могли задовольнитися елементарною зміною вектора і появою на екрані до того старанно замовчуваних політичних персон, то з приходом нової влади варто було розраховувати на більше. Тим часом до кардинальної зміни принципів функціонування українських мас-медіа, попри чисельні декларації політиків, експертів та самих журналістів, справа поки що не дійшла.

Чи не для всіх власників (як це було й раніше) їхні медійні проекти залишаються або розмінною монетою у стосунках з новою владою, або добре «змащеною» і тимчасово прихованою до «кращих часів» інформаційною зброєю. Тим більше, що замовники на неї нікуди не поділися – принаймні серед тих, хто плекає сподівання на політичний реванш, чимало людей, які в кращі для себе часи всерйоз потурбувалися про власний медійний ресурс.

Більшість топ-менеджерів звикли до надмірної прибутковості політичного ангажементу і розучилися (а дехто і не вмів) або втратили бажання заробляти на громадському інтересі. Економічні стосунки між власниками медіа та журналістами не стали прозорішими та публічними, і ніхто не поспішає оголошувати про засади редакційної політики – бо до цього ж реально нічого, крім громадської думки, не зобов’язує. Професійні навички, отримані журналістами в умовах тривалих інформаційних воєн, теж не надто надаються до роботи в умовах свободи. Усі ці малооптимістичні констатації змушують багатьох телеекспертів скептично ставитися до нинішніх змістових трансформацій теленовин.

Ми спробуємо уважніше придивитися до того, як зараз працює інформаційне мовлення на вітчизняних телеканалах – не в детальному режимі наукового моніторингу, а швидше в оглядовому. У тижневих оглядах ми звернемо увагу читачів на окремі теми та способи їх висвітлення в інформаційних програмах різних каналів.

На початку минулого тижня інформаційні випуски значну увагу приділили темі реприватизації . Щоправда, левова частка цієї уваги дісталася найбільш гучному конфлікту – спробі російського бізнесмена Костянтина Григоришина повернути собі акції футбольного клубу «Динамо» (Київ) та пов’язаним із цим судовим рішенням. Причина особливого журналістського інтересу зрозуміла – популярність футболу взагалі і бренду київського «Динамо» зокрема гарантують увагу глядачів, хоча економічний масштаб цього конфлікту не порівняти з історією навколо тієї ж «Криворіжсталі». Тим часом «Вісті» (Перший Національний) розповіли про «дзеркальну» ситуацію, а саме – про невдоволення реприватизаційними загрозами російських бізнес-інвесторів, які заявляють, що не порушували законів, коли купували українські підприємства. Ситуація висвітлювалася за принципом викладу точок зору обох конфліктуючих сторін. З одного боку говорилось про те, що новий уряд України вказує на підозрілу дешевизну придбаних об`єктів. З іншого – представники російського бізнесу наголошують, що в усьому світі вартість акцій визначає фондова біржа. В Україні такого механізму немає, тож реальну ціну визначити вкрай важко. Висновок зводився до того, що уряд має бути обережним, адже найменший юридичний прокол дозволить майбутній владі розпочати нову реприватизацію, а поняття «приватної власності» буде дискредитоване.

І хоча з цим висновком важко не погодитися, але зауважимо: практично всі конфлікти навколо власності інформаційні випуски розглядають наче з чистого аркуша. Завдяки цьому у глядачів може скластися враження, що йдеться виключно про елементарний перерозподіл власності за допомогою і на користь нової влади чи тих, кого вона підтримує. Небажання журналістів повертатися до глибинних витоків нинішніх конфліктів, неглибокий «бекґраунд», не дають змоги глядачам зрозуміти, якими були механізми надбання мільярдних статків під «дахом» колишнього політичного режиму. І як ці механізми цілком могли порушити – і порушували – як загальнодержавні інтереси, так і інтереси окремих громадян.

Звісно, існують і об’єктивні причини – отримати детальну інформацію про приватизаційні схеми останнього десятиріччя – справа непроста не те що для журналістів, а й для слідчих органів. Але не робити відповідних спроб і не згадувати про це в ефірі, на наш погляд, є помилкою. Тим більше, що звуження масштабу конфліктів до подій останніх місяців створює, між іншим, можливість для політичних спекуляцій на тему «утисків» новою владою своїх опонентів.

Для прикладу наведемо частину випуску ТСН («1+1») від 10.03.05:

Новий виток судової епопеї навколо «Динамо» (Київ)

СТУДІЯ: Новий виток судової епопеї навколо «Динамо» (Київ). Нинішні його власники збираються оскаржувати вчорашнє рішення Печерського райсуду про арешт усіх 100% акцій клубу. Чи ж перевірятимуть і далі діяльність закритого акціонерного товариства «Футбольний клуб «Динамо» (Київ)», має вирішити президент Ющенко. Принаймні так радить йому віце-прем`єр із гуманітарних питань.

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: Автор: Олександр ЗАГОРОДНИЙ. Керівництву «Динамо» (Київ) поки що не вдається застосувати свою фірмову тактику, яку вони вимагають від своїх футболістів, тобто зіграти на контратаках. Поки що доводиться постійно оборонятися. Суперник, який з`явився в «Динамо» (Київ) на полі правовому, виявився доволі непростим.

РЕПОРТАЖ: Вчорашнє рішення Печерського райсуду Києва буквально шокувало керівництво клубу. Не встигли вони розпочати святкування своєї першої перемоги, як та ж суддя винесла наступне рішення. Усі 100% акцій футбольного клубу знову заарештовані. Народний депутат України та довірена особа головного акціонера «Динамо» Ігоря Суркіса Михайло Добкін підрахував, що суддя фізично не могла за якихось півгодини підготувати, надрукувати та поширити через ЗМІ нову ухвалу на чотири сторінки. Голова наглядової ради Леонід Кравчук вважає суддю заангажованою.

СИНХРОН: Леонід КРАВЧУК, голова наглядної ради ФК «Динамо» (Київ): «Складається враження, що тут якісь сили діють. Або непрофесійність судді, хоч важко в це повірити, або телефонне право. Одне з двох. Я схиляюся більше до телефонного права».

РЕПОРТАЖ: Тепер адвокати клубу готують першу контратаку. Днями вони оскаржуватимуть ухвалу суду, а також через суд вимагатимуть відшкодування збитків, яких клуб зазнав під час скандалу.

СИНХРОН: Юрій РОМАЗАНОВ, адвокат ЗАТ «Динамо» (Київ): «Мы, естественно, будем обжаловать ухвалу… точнее это по-русски определение суда, которое вчера мы так неожиданно о нём узнали и сегодня нам удалось его получить. Естественно, мы будем анализировать и писать свои возражения. Естественно, мы будем проходить все инстанции, если до этого дойдёт».

РЕПОРТАЖ: Натомість у самому Печерському суді відкидають усі звинувачення в заангажованості. Колеги судді Інни Отрош запевняють, що їм доводиться мало не щодня накладати арешт на майно підприємства чи його акції. Це стандартна процедура, коли між співвласниками чи акціонерами виникає спір і один з них звертається до суду. Натомість говорити про це на камеру вони відмовилися: не хочуть втручатися у політику. Тим часом небайдужість до господарського конфлікту навколо «Динамо» (Київ) активно демонструє віце-прем`єр Микола Томенко, який курує гуманітарну сферу. На його думку, долю клубу, крім суду, може вирішити і Президент.

СИНХРОН: Микола ТОМЕНКО, віце-прем`єр-міністр України: «Я об історії цій доповідав Президенту, і ми домовилися, що остаточно всі матеріали, які стосуються історії… історії створення закритого акціонерного товариства «Динамо», він отримає і далі буде приймати рішення чи потребувати на це відповідних перевірок прокуратури, інших інституцій, що не (НРЗБ)».

РЕПОРТАЖ: За дивним збігом, за три дні до першого рішення суду з приводу «Динамо» Микола Томенко заявив, що клуб продали задешево, і радив повернути його у державну власність. У лютому компанія, яку пов`язують з колишнім бізнес-партнером Суркісів російським бізнесменом Григоришиним, домоглася арешту акцій футбольного клубу, щоб повернути собі право на пріоритетне придбання пакету акцій.

Ще один суперечливий момент, який чомусь не визнали за потрібне детальніше прокоментувати у новинних випусках – повідомлення віце-прем’єра Миколи Томенка про те, що остаточне рішення по «проблемі "Динамо" буде приймати особисто Президент Віктор Ющенко. Перше логічне запитання, яке мало б зацікавити журналістів у цьому повідомленні – чи означає воно те, що вирішення подібних конфліктів Президент буде здійснювати у «ручному режимі», виходячи з власних уявлень про їхню доцільність (як це було при попередньому режимі), чи все-таки буде діяти обіцяне верховенство закону. Скажемо відверто – заява віце-прем’єра, як мінімум, дає підстави для такої цікавості. На жаль, її ніхто не виявив.

До речі, і сама по собі тема фінансових схем, за якими функціонує український футбол, неабияк зацікавила б глядацьку аудиторію – і була б цілком доречною в контексті нинішніх подій навколо «Динамо». Пригадую, і сам Микола Томенко ще в недавні опозиційні часи вимагав у компетентних органів розібратися з трансферною політикою нашого чемпіона. Але маю визнати, що тема футбольного «бізнесу по-українськи» видається більш табуйованою, ніж які-небудь державні таємниці – принаймні, я не пригадую змістовних публікацій чи сюжетів на цю тему. Можливо, згаданий у програмі «Ціна питання» (НТН) намір податківців перевірити фінансову діяльність клубів вищої ліги, Професійної футбольної ліги, де керує ставленик Рината Ахметова Равіль Сафіулін, та Федерації футболу, яку очолює Григорій Суркіс, може ближчим часом зруйнувати це табу. Наслідком перевірки може стати два варіанти розвитку подій – або все залишиться так, як було досі, або тотальний перехід вітчизняних клубів на напівпрофесійно-аматорський рівень. За процесом варто постежити.

«Ціна питання» [2005-03-10 23:45]

Украинский футбол заинтересовал налоговиков

СТУДІЯ: Украинский футбол заинтересовал налоговиков. В ближайшее время будет проверена финансовая деятельность клубов Высшей лиги, Профессиональной футбольной лиги, а также Федерации футбола Украины. Поводом для ревизии стали документы, которые Профсоюз футболистов Украины передал правоохранительным органам. По данным этой организации, акционеры футбольного клуба проводят масштабные финансовые махинации. При этом особое внимание профсоюз уделяет клубу «Динамо» (Киев). Особенно его сделкам по покупке-продаже футболистов. Сам клуб сегодня борется с арестом его акций. В четверг руководство «Динамо» (Киев) заявило о намерении обжаловать в Апелляционном суде столицы решение об аресте 100%-ного пакета, принятое Печерским столичным райсудом.

Ще дві знакових події відбулися минулого тижня – виклик на допит в Генпрокуратуру екс-президента Леоніда Кучми та публічне визнання новим керівництвом МВС участі працівників міліції в інциденті біля будинку і в приміщенні Центральної виборчої комісії 23 жовтня. Обидві події за своїм змістом у будь-якій західній демократії стали б приводом до зливи інформаційних та аналітичних матеріалів і телесюжетів – у яких були б описані і проговорені кожна деталь, кожен вчинок і кожне сказане слово. Українські телевізійники майже на всіх каналах обмежились короткою офіційною інформацією про допит екс-президента, хоча ситуація явно вимагала більш детального викладу і відповідного бекґраунда – навіть за відмови від спілкування з пресою самого Леоніда Кучми. Кілька позаофіційних слів дозволила собі ведуча «Фактів» (ICTV) Іванна Коберник, яка принагідно згадала про самовбивство екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, а також той факт, що у свої передсмертній записці він написав, що став жертвою інтриг президента Кучми та його оточення.

Щодо інциденту біля будинку і в приміщенні Центральної виборчої комісії 23 жовтня, то найбільш адекватним, на мій погляд, був сюжет «Підсумків» (ТРК «Ера»). По-перше, найдетальніше передавав зміст події, а по-друге, у згаданому сюжеті навіть наводилися архівні синхрони тодішніх високих посадовців – екс-президента Кучми та екс-начальника київської міліції Міленіна:

«Підсумки» («Ера») [2005-03-10 23:00]

МВС вибачалося перед громадянами

СТУДІЯ: Чи не вперше аналіз одного з виборчих епізодів представлено сьогодні і у Міністерстві внутрішніх справ.

РЕПОРТАЖ: Автор: Сергій ЗАХАРЧЕНКО. Це було за тиждень до першого туру виборів. Мітинг на підтримку Віктора Ющенка зібрав небачену кількість учасників. За різними оцінками, від 90 до 200 тисяч. Останнім місцем зборів був майдан перед Центрвиборчкомом. По завершенню виступів тоді ще кандидата, група молодиків вдалася до провокацій. Учасники акції самостійно впоралися із саботажниками, доправивши їх до найближчого відділку.

СИНХРОН: Геннадій МОСКАЛЬ, заступник міністра внутрішніх справ: «Після того, як їх доставили в Печерський райвідділ внутрішніх справ, один із керівників Міністерства внутрішніх справ передзвонив на мобільний телефон виконуючому обов’язки Печерського райвідділу і дав команду негайно всіх відпустити. Після того один із керівників головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві приїхав особисто, порвав усі пояснення, які були написані ними, заставив написати нові пояснення і дав команду всіх з чергової частини відпустити».

РЕПОРТАЖ: Міліційні чини, безпосередньо причетні до подій, більше не працюють в органах. Тепер справа за організаторами. За словами заступника міністра внутрішніх справ, їх слід шукати у штабі Віктора Януковича. Самого екс-прем’єра, каже Москаль, поки що немає за що притягати до відповідальності. Але саме його оточення ініціювало пошук неблагонадійної публіки. Керував організацією колишній віце-прем’єр-міністр. Можна здогадуватися, який саме, оскільки у справі фігурує також ім’я Сергія Клюєва, брата Андрія Клюєва, колишнього заступника глави уряду з питань ПЕК. Енергетичний ланцюг простежується і в інших словах Геннадія Москаля. Керівнику «ЦентрЕнерго» було дане доручення, аби той доручив розмістити на базі відпочинку під Києвом вже знайдених на той час хлопців, що не дружать із законом. Останнім серед іншого, за версією слідства, довірили також охорону складів, де зберігалася антиющенківська агітація. Знайшлася навіть пристойна кандидатура, яка очолила групу, – кримінальний авторитет, який нині перебуває у розшуку. Інших вже частково затримали. Утім, на свободі іще, як мінімум, двоє. Вони встигли дописати до своєї біографії ще й убивство. Але скоєне воно було вже після разбірок під стінами ЦВК. Що ж до подій 23 жовтня, то в сценарії того дня була ще й друга серія. Щоправда, з іншими дійовими особами. На засіданні Центрвиборчкому саме вирішувалось питання про створення додаткових виборчих дільниць на території Россії. Аби безперешкодно ухвалити це питання, виникла необхідність видалити з приміщення депутатів-«нашоукраїнців». Як це зробити, констатує слідство, придумав політтехнолог, знов таки, штабіст Януковича.

СИНХРОН: Геннадій МОСКАЛЬ, заступник міністра внутрішніх справ: «Негайно було по мобільним телефонам визволена велика кількість молодиків, яким було обіщано по 500 доларів за то, що вони поб’ють людей. За це ці люди отримали по 300 доларів, а не по 500, як сказали. Вони не виконали то, що від них потребувалось. Тобто їх робота була неефективною».

РЕПОРТАЖ: Неефективно було побито. Травми різних ступенів дістали 16 осіб. Тодішня ж міліційна владна версія виглядала так. На площі бешкетували нардепи, зривали шоломи, ображали правоохоронців. У результаті в одного з командирів «Беркута» пошкоджено верхній одяг, наручний годинник, йому нанесено легкі тілесні ушкодження.

СИНХРОН: Олександр МІЛЕНІН, екс-начальник ГУУМВ України: «Було скоєно провокаційний напад на двух працівників міліції державної служби охорони головного управління МВС України в місті Києві. При виконанні ними своїх функціональних обов’язків по охороні фізичної особи».

СИНХРОН: Леонід КУЧМА, екс-президент України: «Ніяка депутатська недоторканність не звільняє правоохоронні органи від права та обов’язків рішуче і без вагань класти край будь-яким хуліганським діям, зокрема й тим, у які вплутаються в таки дебати. Не може бути депутатський мандат індульгенцією від всього і від всіх».

РЕПОРТАЖ: За словами нинішнього заступника міністра внутрішніх справ, перша частина оперативного відео була вилучена тодішнім керівництвом відомства. Людей у погонах Геннадій Москаль звинуватив також у причетності до іншої гучної справи. Йдеться про інші гучні вибори – мукачівського мера. Затриманий за викрадення бюлетенів почав давати інші свідчення. За його словами, зникнення виборчої документації – не власна ініціатива, а пропозиція високого закарпатського міліціонера. До пропозиції додавалася також тисяча доларів.

Зауважу ще один факт. Новини практично всіх телеканалів розповіли про офіційну заяву міліцейського високопосадовця, в якій колишній віце-прем’єр і нинішній народний депутат Андрій Клюєв фактично названий фінансистом відвертої провокації біля ЦВК за участю кримінальних злочинців, а його брат Сергій – її безпосереднім організатором. Більше того, в заяві стверджується про те, що автором ідеї був один із провідних політтехнологів, який працював у виборчому штабі Віктора Януковича.

Отже потає запитання: які ще факти і приводи потрібні нашим журналістам, щоб виходити за рамки стислого офіційного інформування, щоб зробити спробу отримати коментар від хоча б одного з Клюєвих чи когось із достатньо відомого списку «провідних» політтехнологів? Чи просто звернутися до «стовпів» колишнього режиму, які охоче коментують, справді, далеко не завжди ефективні дії своїх наступників – з проханням оцінити дії власних соратників? У цьому контексті могло б виникнути і чимало запитань до нової влади – адже за повідомленням у новинних випусках лише на Харківщині відкрито 14 кримінальних справ за фактами порушення законодавства під час виборів Президента України. Як бачимо, у правоохоронних органів уже дійшли руки до дрібних виконавців, але досі не було жодної інформації про реальну відповідальність когось із головних (і відомих широкому загалу) ініціаторів та організаторів фальсифікацій. На жаль, і таких запитань, і відповідей на них глядачі не дочекалися...

Навіть побіжний огляд телевізійних новин минулого тижня засвідчує – вирвавшись із цупких лещат регулярних «темників», наші журналісти поки що не навчилися самостійно визначатися не просто з темами, які реально заслуговують на громадську увагу, але й із відповідними деталями і акцентами – що, звісно, потребують додаткових зусиль і часу. І, мабуть, – як це прикро б не було комусь чути – іншого рівня професійності. Залишається сподіватися, що українські журналісти лише на початку свого професійного вдосконалення – в нових умовах.

Мова, звісно, не про фахівців медійних маніпуляцій, які, пересидівши та примовкнувши на зовсім нетривалий час, зараз знову повертаються в ефір. І, не приведи Господи, скоро ще будуть навчати своїх колег, як саме треба користуватися свободою слова…