9 та 10 липня на українському телебаченні минули під знаком Віктора Януковича. Перший Національний та УТР показали так званий документальний фільм «Президент. Початок шляху». До офіційних мовників зі справжнім державницьким запалом, миттєво змінивши програмну сітку, приєднався комерційний ICTV, скасувавши ефіри рейтингових шоу. Автором та режисером стрічки є генеральний директор Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф. Він розповів виданню «Детектор медіа», що трансляція фільму збіглася з ювілеєм Віктора Януковича зовсім не випадково. «Спочатку фільм мав знімати Марк Гресь, його творче об'єднання документальних фільмів. Це мало відбуватися в рамках нашої ювілейної серії. Приміром, зараз це об'єднання знімає ювілейний фільм про Миколу Рушковського. Але він не зміг. Тому фільм зняв я, з власної ініціативи. І нічого ганебного в цьому не бачу», - зазначив Єгор Бенкендорф.

Так званий документальний фільм «Президент. Початок шляху» розпочинається урочисто - Віктор Янукович присягає на вірність українському народові, а Верховна Рада оплесками вітає новообраного главу держави. Серед спікерів у стрічці - зірки першої величини: Льовочкін, Азаров, Литвин, Шуфрич, Тігіпко, герої культурного життя - Борис Олійник, Богдан Ступка, Дмитро Стус, а також маловідомі свідки біографічних віх Президента - перша вчителька, колишні однокласники, екс-колеги. Кожен говорить, як уміє: Азаров - про стабільність, Таїсія Повалій - про «батька нації», на той час іще міністр з питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич - про своє, мовляв, «Україна тепер може спати спокійно», Колесніков - про президента - футбольного вболівальника, Дмитро Стус і Богдан Ступка - менш буквальні, вони тяжіють до філософського осмислення президентства Віктора Федоровича...

Сам гарант виявився небагатослівним. Власне, його голос звучить у стрічці тільки двічі - у згаданому записі інавгураційної промови, а також у коментарі про шахтарську справу та про те, яким важливим є вугілля для України. Ясна річ, Віктор Федорович, людина скромна, про власні заслуги розповідати на телекамеру не звик. Тим більше, що за нього це можуть зробити інші, погомоніти про «хорошу людину з доброю душею», «справжнього мущину з чоловічою поставою», «батька для всіх нас», «сильного державного діяча», що «забезпечив спокій в країні» та багато-багато іншого вкрай зворушливого тексту. Так багато, що вже на третій хвилині фільму вас огортає нудьга. Жодних критичних чи напівкритичних фраз. Ніякої інтриги. Це вам не вишукана пропаганда, зразки якої час від часу демонструють «документалісти» Російської Федерації. Ця шита білими нитками «документалістика» призначена для специфічної аудиторії, підготованої попередніми роками «стерилізованого» ефіру. Якби українці знали, що таке телебачення високого рівня, яке воно - те Бі-Бі-Сі не лише зі слів чиновників, вони б сприйняли цей фільм належним чином - як привітальну листівку для гаранта. І не більше того. Але в нашій «середньовічній» реальності знову панує радянська риторика, від якої ми тікали не озираючись. І диктор знову говорить про «батька нашого» і про стабільність, і про зміну життя на краще вже з понеділка. А глядачі разом із Таїсією Повалій радіють від того, що придворна співачка «знає, що буде завтра»: рідкісного вміння передбачати майбутнє артистка, очевидно, набула одразу після інавгурацї.

Про інший погляд на президентство Віктора Федоровича, який, між іншим, також існує в суспільстві, у фільмі багатозначно змовчали. А де ж контроверсійні харківські угоди? А чому не сказали про численні акції протесту, що поглинули країну? Де ж інша точка зору?

Автори фільму вкрай обережно занурюються й у минуле Віктора Януковича, виключно на потрібні глибини: дитинство - юність - початок кар'єри. Потім раптом - Обама, Медведєв та безхмарне прийдешнє. А ще діти - ключовий персонаж фільму поруч із самим гарантом. Ось Президент у дитсадку, його масивну руку стискає мініатюрна дитяча ручка. Ось він у школі. А на цих кадрах він разом із підлітками саджає дерева. Хто в нас друг усіх дітей?

Не бракує творінню НТКУ й поезії: захід сонця, українські пейзажі... Одним словом, ідилія. А на завершення глядача «добивають» президентською набожністю. На екрані куполи, хрести, чути церковний дзвін - і Віктор Янукович хреститься та закладає фундамент нового храму.

Безперечно, це кіно - «документальне».

І, до речі, посилаючись на «брежнєвщину», варто розуміти, що подібний «продукт» не полишав український екран. Згадайте фільми, що транслювалися в часи прем'єрства Юлії Тимошенко. Щоправда, здається, та осанна була зліплена не настільки грубо.

- Ті кілька біографічних фільмів про Юлію Тимошенко демонструвалися під час виборчої кампанії на Першому Національному та на регіональних телеканалах у той час, що був відведений для політичної агітації Законом України «Про вибори президента України» та згідно із жеребкуванням ЦВК, - виправдовує нинішню лідерку опозиції політолог Олег МЕДВЕДЄВ, який у середу зустрівся із учасниками Літньої школи журналістики «Дня». - На деяких інших телеканалах ці фільми демонструвалися на комерційній основі, в якості політичної реклами. Але під примусом і безкоштовно фільмів про Тимошенко ніхто не показував. Хоча було кілька випадків, коли відбувалися якісь дуже важливі події (наприклад, початок світової економічної кризи чи епідемії грипу), тоді одночасно на кількох телеканалах виходили короткі звернення прем'єр-міністра до нації, де були відповідні роз'яснення. Була й пряма трансляція засідань уряду. Але це було не так часто і тільки тоді, коли на засіданні обговорювалися справді важливі теми. Я все ж таки вважаю, що засідання уряду є більш важливою темою, аніж панегіричний фільм про Януковича. Те, що і державний, і приватний канали вирішили прибрати з сітки мовлення рейтингові програми, що збирають колосальну аудиторію та приносять рекламні гроші, замінивши ці передачі політичною пропагандою, я можу оцінити тільки негативно, - зазначив Олег Медведєв.

Завдання фільму «Президент. Початок шляху» - очевидна, але вона точно не має нічого спільного з документалістикою, як намагаються переконати нас його творці. Утім, доля та, мабуть, наша з вами епоха зле пожартувала над авторами стрічки та їхнім прагненням звеличити фігуру гаранта. Адже в результаті вони отримали зворотний ефект.

У фільмі є дуже соковитий, просякнутий радянським духом і одеколоном «Тройной» момент, наче злизаний із радянської кінохроніки: шахтарі під бравурну музику витягають для демонстрації вождю (перепрошую - Президенту) знаковий кавалок вугілля із характерною червоною зіркою і написом 1 000 000 тонн. Це - рудимент тієї епохи, його зашкарублість намагаються приховати під кольоровою, значно вдосконаленою з часів застою телекартинкою. Намагаються, але не вдається: технічно довершена картинка ніяк не модернізує старий зміст: червона зірка ріже зір, а кавалок вугілля тягне на історичне дно... Таким самим рудиментом, що тягне глядачів на дно, волею творців фільму є й головний герой кіно. Не рятує навіть загравання із «інакшим» електоратом: пам'ятник Шевченку, відбудова Канева, козаки, що вигукують: «Президенту України - слава!». Усе це НЕ ПРАЦЮЄ. Це все вже давно пережоване і, зрештою, надворі вже інший час. Залізної завіси немає, а дорога до Європи, до якої ми (до речі, включно із Президентом та всім політикумом) прагнемо, відкрита. А сучасному європейському політику, якщо він має намір бути таким, личить бути гнучким, не в класичному для українського політикуму сенсі «поміж крапель», а в сенсі розуміння свого суспільства та здатності адекватно реагувати на його запити. Це вміння є цінним принаймні із тих міркувань, що негнучкий бронзовий «стовп» насправді дуже просто скинути з п'єдесталу.

Ну а документальний фільм, присвячений Миколі Рушковському, про який згадав Єгор Бенкендорф, - це просто чудово! Нехай НТКУ знімає якісну документалістику - без лапок, про українську мистецьку «терра інкогніта». А якщо вже про Президента і якщо вже до ювілею, то нехай документальний фільм буде документальним. Як каже Ліна Костенко, не треба плутати жанри.

Марія Томак, «День»