Рядовому телеглядачеві хотілося б привітати Єгора Бенкендорфа, який урочисто сповістив світові про те, що Перший Національний буде об'єктивним, неупередженим... і незалежним від політиків». Дай Боже! Проте багато телеглядачів мають щодо цього великі сумніви. Річ у тім, що більшість телеглядачів не обізнані в розставлянні провідних фігур в українському телепросторі. Втім, в його уявленні особа Єгора Бенкендорфа безпосередньо асоціюється з телеканалом «Інтер», що вважає себе «головним українським каналом і першою кнопкою країни». Та надто для багатьох телеглядачів канал «Інтер» поки що не є компанією, яка дотримується принципів, проголошених Бенкендорфом. Більше того, загальновідомо, що канал «Інтер» завжди був і залишається вірнопідданою вотчиною могутніх олігархічних кланів та апологетом однієї з впливових «антипомаранчевих» політичних сил. Справжній дух каналу яскраво виявився в таких акціях, як трансляція помпезного концерту, присвяченого ювілею екс-президента Кучми, відданого слуги олігархічних кланів. «Бо Кучма великий!» - так на «Інтері» намагалися парирувати шквал критики з цього приводу. Крім того, канал демонстрував спеціально замовлений вдячними олігархами відеофільм з інтригуючою назвою «Леонід Кучма, якого ми не знали!», метою якого була спроба обілити антидержавну діяльність екс-президента, який сприяв, як відомо, «дешевому розпродажу» народного надбання. По суті, це був відеофільм «одного актора», в якому екс-президент намагався заднім числом створити образ «батька нації».

Тепер про проект ток-шоу, яке реалізував канал «Інтер» з досить претензійною назвою «Свобода слова». За задумом авторів проекту, він мав заінтригувати широке коло телеглядачів та підняти рейтинг каналу. Проте багато кому з телеглядачів вдалося скоро розпізнати запропоноване їм примітивне інсценування свободи слова, що профанує це високе поняття. Новому проекту ток-шоу на «Інтері» з не менш претензійною назвою «Велика політика» вже не вдається відновити втрачену довіру глядацької аудиторії. Запрошені каналом як модератори цих інсценувань «варяги» з колишніх російських дисидентів, які прибули до України «на ловлю счастья и чинов», які зневажають «чужой страны язык и нравы» не користуються симпатіями в телеглядачів і не додають цим інсценуванням видимості правдоподібності. І має рацію в цьому сенсі Єгор Бенкендорф, який зауважив, що все це вже перетворилося «на товчіння води в ступі з року в рік», після чого «ворожі сторони» дружно й весело вирушають у свої заміські резиденції.

Насамкінець слід зауважити таке: у багатьох телеглядачів може скластися враження, що з призначенням Бенкендорфа нова влада пов'язує очікування того, що свого роду «вірнопідданський» дух «Інтера» буде привнесений і в діяльність державної телекомпанії. Утім, цілком можливо, що вони просто помиляються, а Єгор Бенкендорф справді вирішив присвятити свою діяльність перетворенню НТКУ на безпрецедентну для України державну компанію, яка абсолютно ні від кого не залежатиме. Як казав О. Пушкін: «Зависеть от царя, зависеть от народа, не все ли нам равно!». Якщо це так, то слід щиро побажати Бенкендорфу успіху в цьому.

Яків Майський, пенсіонер, «День»