Йшла війна в Афганістані, яку не можна було називати війною. Інформація звідти проходила жорстку цензуру, що, зрештою, не було ні для кого секретом. Та і неможливо було повністю замовчувати правду. На тлі бравурних повідомлень про успіхи «воїнів-інтернаціоналістів», час від часу до когось в нашому дворі чи сусідньому приходив оцинкований гріб. І для кожного в цьому дворі це і була головна новина, важливіша на річну підшивку газети «Правда» вкупі з «Московським комсомольцем».

Коли тоталітарний режим впав, почала зароджуватися нова журналістика. Гаслами «перебудови» - курсу, проголошеного першим і останнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим - стали гласність і плюралізм. Головною ознакою свободи слова  стали вважати присутність різних точок зору, а також можливість вільно обговорювати будь-яку тему. Це базові речі для демократії, але чи достатньо цього? 

Ми можемо вільно поговорити про погоду і навіть посперечатися стосовно того, чи буде цього року літо спектоним або навпаки прохолодним. Але відверто кажучи ця дискусія навряд чи буде чогось варта: так чи інак єдине, що насправді важливо, коли ми спілкуємося на цю тему - маленька колонка на останній сторінці з прогнозом синоптиків. 

тут ми підходимо до дуже важливого моменту. Всі стандарти журналістики: точність, достовірність, баланс думок, відокремлення фактів від оцінок, вичерпність інформації нічого не важать, коли ми говоримо ніпрощо. Бо стандарти - це формальні ознаки, а суть в іншому - розповідати про важливе.   

Колишній керівник одного з британських телеканалів розповідав повчальну історію: одного разу в Лондоні сталася серйозна пожежа. Подія була масштабна, тому було вирішено присвітити їй цілий телемарафон, щоб глядачімогли в прямому ефірі нон-стоп отримувати найсвіжішу інформацію про боротьбу з вогяною стихією. Журналісти працювали цілий день лише над цією темою. Вони виклалися на віс 100% і були задоволені результатом. На другий день директор телеканалу поїхав на роботу в громадсьому транспорті, щоб послухати як лондонці обговорюватимуть вчорашні новини на цого каналі. Яким же було його здивування, коли він почув,що всі, хто їхав разом з ним говорили зовсім не про пожежу, а про якогось про пса, який їздить на скутері. виявилося, що насамкінець марафону, коли пожежа, що завдала багатомільйонні збитки, нарешті вщухла, редактор випуску вирішив показати коротенький розважальний сюжет про дресированого собаку. 

Для газет - наклад, для радіо і телебачення - рейтинг. Але всі мас-медіа (а насамперед їх власники) мріють про те, щоб їх аудиторія була якнайширша. Від цього нампряму залежать розцінки на рекламу, а відтак прибутковість медіакомпанії. І якщо аудиторія (глядач, слухач, читач) хоче поєднувати серйозні новини з розвагами, значить ринок мусить відгукнутися на такий попит. Мабуть закономірно, що саме американці придумали термін «інфотеймент», поєднавши в цьому неологізмі слова «інформація» і «розвага» (entertainment). Чи означає переможна хода інфотейменту, що навіть на Заході журналістика перестає говрити про справді важливе? важко однозначно відповісти на це запитання. Мені пригадується інший приклад. 

У 80-х роках минулого століття (приблизно тоді, коли вперше з»явилося поняття інфотеймент) група батьків в одному південноамериканському штаті об»єдналися в громадянський рух, який виступив проти викладання теорії еволюції Чарльза Дарвіна в місцевому Університеті. Ця вимога викликала широкий резонанс в науковій громаді США. Вчені зі всієї країни заявили про підтримку своїх колег з південного університету. Повсюду лунали виступи з осудом обскурантистських ідей батьківськьої організації. Ті, до слова, вимагали замінити теорію еволюції креаціонізмом - тобто обгрунтуванням виникнення світу та життя на Землі за Біблією. Але серед вчених були такі, що виступили з протилежною точко зору. Філософ Пол Фаєрабенд справедливо зауважив, що університет утримується на кошти батьків, тому вони мають право впливати на освітню програму. Та і хто дав право прихильникам дарвінізму вважати, що віра в мавпяче походження гомо сапіенсів є важливішим за віру у божествену подобу людини? 

Чи підважує ця думка теорію природнього відбору, чи зазіхає на правдивість принципів селекції отця Менделя? Гадаю, що Фаєрабенду йшлося про інше - зокрема показати, що для демократії і свободи найважливішою цінністю є суспільна думка. Навіть якщо для когось краще обізнаного ця думка видається не достатньо високочолою.  

Таємниця губ Анджеліни Джолі рівно як і сумнівні секрети депутатів правлячої партії - обидві ці новини заслуговують потрапити на перші шпальти ранкового таблоїда. Тому що цікавими, відтак вартими уваги, важливими, їх вважаємо ми з вами - ті, хто споживає новини.