Чи зустрічали ви фотографів, які б отримали звання «Заслужений діяч мистецтв України»? Ризикну припустити, що в абсолютній більшості випадків співрозмовники скажуть «Ні». Людей із фотокамерою набагато легше побачити в переліку «заслужених» серед працівників сфери побутового обслуговування або журналістики, а от серед митців їх - лічені одиниці. Вінничанин Зорій Файн потрапив до таких винятків після того, як його світлини склали візуальний блок ошатного презентаційного видання «Золота підкова Черкащини». Однак у творчій біографії майстра світла і тіні воно було тільки одним епізодом.

Композитор із фотоапаратом

Із дитинства все йшло до того, що і його професією, і навіть більше - долею! - стане музика, бо якраз вона визначала життя сім'ї. Мати викладала в музичній школі, тому без найменших сумнівів віддала сина у клас фортепіано. Згодом музичну освіту отримав і молодший брат, який грає на саксофоні. Після школи - училище культури, в якому ще багатогранніше розкрився музичний талант Зорія. Він вирішив стати не просто виконавцем, а фаховим композитором, бо власні музичні твори писав ще зі школи. Мистецтво мелодій захоплювало його настільки, що жив за принципом: жодного дня без рядка. Для училища швидко стало звичним, коли на концертах Файн сам виконував власні композиції.

Проте хлопець прекрасно розумів, що Вінниця - далеко не те місто, де можна отримати справжню композиторську освіту, і його погляди звернулись до Москви. Удома були проти і, чесно кажучи, просто-напросто не вірили, що юнакові з провінції вдасться вступити до престижного вишу, проте він проявив величезну наполегливість: і батьків примусив поступитись, і зумів блискуче підготуватися. 1990 року серед 53 абітурієнтів Зорій виявився одним із чотирьох щасливчиків, прийнятих на композиторське відділення музичної академії імені Гнесіних. Через кілька років дипломну роботу Файна - три симфонічні картини - виконував симфонічний оркестр Держтелерадіо.

І весь час, відколи дев'ятирічному Зорію батько подарував старенький ФЕД-3, поряд ішла фотографія. Вона була звичайним хобі, як і в багатьох ровесників. Щоправда, знімав багато, а найбільше любив робити світлини з молодшого брата і пейзажі. В училищі його група мала «власного» фотографа, який допоміг зберегти для історії миттєвості студентського життя.

Зорій Юхимович міняє професію

1992 року все радикально перемінилось. Мало того, що гіперінфляція знецінила російську валюту, - Зорій вирішив одружитися, причому проявив характер і зробив вибір усупереч волі батьків, тому вони перестали надсилати гроші. Дружина теж була студенткою вишу, а через рік пішла в декрет, тож необхідно було утримувати сім'ю. Крім напруженого навчання довелося хапатись буквально за будь-який заробіток. Якийсь період заради зайвої копійки змушений був підмітати сходи в академії, сидіти за звукорежисерськими пультами в театрах тощо.

Стала в пригоді й фотографія. У місті оголосили конкурс на кращу вітрину крамниці, і Файн за невелику плату взявся виконати замовлення. Потім пішли запрошення на інші зйомки, для яких - аби «тримати марку»! - позичав у друзів камеру. Премудрості фотографічної професії освоював на ходу, і тут, згідно із законом суміжних жанрів, стали в пригоді музична освіта, яка відточила художню інтуїцію, та ґрунтовна загальноестетична підготовка.

Наприкінці 90-х років він уже працював у відомому видавництві як фотохудожник обкладинки і навіть спромігся в селі неподалік від Москви збудувати маленький будиночок. Спочатку в російській столиці, а потім і за кордоном відбулись персональні виставки.

Мистецтво світлопису відтіснило все інше: композитор із дипломом «гнесінки» змінив професію. І не в останню чергу, як стверджує Зорій, через снобізм московського музичного світу.

Тоді ж сталась подія, в якій важко не побачити символічного змісту: 1997 року від пожежі згоріла домівка. Дружина встигла врятувати дітей та винести найцінніше - коробки з негативами. Увесь особистий нотний архів перетворився на попіл. Лише через десять років Файн випадково натрапив на любительський концертний відеозапис своєї дипломної роботи - все, що збереглося.

Криза 1998 року знецінила заощадження, у Москві стрімко підскочили ціни. Сім'я з двома малими дітьми без власного житла утриматись на плаву не могла - Зорію доводилось останні роки таксувати. Врешті вирішили повернутись до Вінниці. Все нажите майно помістилось у старенький розгепаний «жигуль»-п'ятірку.

«Я перетворюю світ на казку»

Потрібно було знов починати з нуля. Щоправда, цього разу - з високого старту. Кілька років Файн займався політичною фотожурналістикою, своєрідним підсумком якої стали персональні виставки у Верховній Раді та в столичному Будинку кіно, а відтак створив у Вінниці власну фотографічну студію. Саме вона дала митцеві найбільше свободи: комерційні види зйомки нарешті принесли очікувану матеріальну незалежність та дозволили розширити технічний «парк», що й дало поштовх до творчих пошуків.

Зорій Файн - людина, яка легко захоплюється, чутливо відгукується на модерні віяння, тому, коли загоряється новою ідеєю, не відкладає її під сукно, а намагається якомога швидше здійснити. Років три тому його вразив один із видів фотографії, який в Україні не набув поширення (його практикують усього кілька чоловік), хоча за кордоном він популярний: зйомка в інфрачервоній частині спектра. Людському оку така картина світла недоступна, але плівка чи фотографічна матриця дозволяють її зафіксувати.

Зорій, не гаючи часу, замовив у зарубіжних виробників необхідний оптичний фільтр на об'єктив - і вже через півроку велика експозиція продемонструвала городянам, як незвично може виглядати світ. Інфрачервоні світлини ніби повертають нас назад до чорно-білої фотографії, але насправді пропонують незвичне зображення. На пейзажах оживають глибокі тіні, в яких проступають найменші деталі (у звичайній фотографії вони губляться), небо і вода набирають густої темної тональності, а зелене листя навіть у найспекотніший день стає білястим - його ніби вкриває іній.

Не менш цікаво змінюється вигляд людей, бо шкіра на знімках стає ніби матеріальнішою, відчутнішою на дотик із легким восковим відтінком. Дива відбуваються з одягом: можна сфотографувати трьох дівчаток в однакових на позір чорних платтях, а на світлині отримати їх зовсім різного тону, від чорного до білого і навіть до напівпрозорого. Все залежить від типу тканини.

Глядачеві здається, що він бачить нереальну, ніби фантастичну, дійсність - так змінюються найбанальніші повсякденні сюжети. «Я перетворюю світ на казку», - усміхається Зорій. Інфрачервона зйомка в його руках не стала тільки лабораторним експериментом для вузького кола цінителів. Запроваджена в практику студії, вона має незмінний успіх у молодят, адже на весіллі завжди присутня атмосфера казковості.

Оскільки інфрачервоний оптичний фільтр вимагає тривалої (не менше 30 секунд) експозиції, митець спеціально придбав та власноручно переробив фотокамеру, і це уможливило зйомку в звичайному режимі з короткою витримкою. Слід додати, що комп'ютерна обробка зображення зі спеціальними «фотошопівськими» фільтрами не дозволяє досягти подібного результату. Тестова зйомка показала: виходить трохи схоже, але зовсім не те.

Цифровий імпресіонізм

Зорій Файн намагається якомога менше втручатись у зображення на комп'ютері - всіх ефектів добивається насамперед використанням різноманітної дорогої оптики. Проте іноді робить і парадоксальні кроки, взагалі відмовляючись від об'єктива і повертаючись років на 150 тому, на світанок фотографії.

Торік самотужки виготовив монокль зі звичайної лінзи від окулярів, закріпив на фотокамері і створив світлини в новій вражаючій стилістиці: головна деталь - у фокусі, решта - розмиті, ніби широкі мазки пензля імпресіоніста. Те, що виробники оптики вважають недоліками, в умілих руках перетворилося на яскраві засоби художньої виразності.

Згодом удалося придбати монокль фабричного виготовлення, і тепер те, що робив суто для себе, так би мовити, «з любові до мистецтва», викликає серйозний інтерес у багатьох охочих сфотографуватись. Загалом схоже, що люди втомилися від засилля «правильної» фотографії, і тому їхні душі прагнуть чогось незвичного і навіть екстравагантного.

Цікавлюсь у Зорія, яких новацій чекати від нього найближчим часом. Він посміхається: «Напевно, зйомку в ультрафіолетовій частині спектра. Це теж інший світ, причому на інфрачервоний зовсім не схожий».

Віктор Мельник, газета  «Україна молода»

Фото - «Україна молода»