Як можна оцінити свободу і чи можна взагалі розглядати питання про ціну, за яку можна відмовитись від свободи, - таким питанням була присвячена цьогорічна лекція Свободи пам'яті Олександра Кривенка, яку 14 травня в Українському католицькому університеті прочитав доктор соціології Московського державного університету Антон Олійник. Подаємо неавторизований варіант його промови.

Цінним може бути сам факт ведення «своєї гри»

У філософії є дві традиції оцінки цінності свободи. Відповідно до першої традиції, свобода цінна настільки, наскільки вона дає нам можливість щось зробити, досягнути якихось результатів. Це так званий інструментальний підхід до оцінки цінності свободи. Для прикладу можна послатися на випадок в провінції Ньюфаундленд у Канаді, яка до 1949 року була самоуправною територією, мала свій уряд, але потім внаслідок демократичного волевиявлення населення було визначено, що економічні труднощі, з якими зіткнулася ця держава, переважають ті переваги, які дає статус незалежної держави (на той час це була саме держава). І тому було вирішено об'єднатися з Канадою. Як наслідок, влада країни стала владою території, і статус автономії теж в певному розумінні був втрачений, незважаючи на те, що устрій Канади дає значно більше свобод, ніж, скажімо, аналогічний в Росії чи Україні.

Інструментальне розуміння свободи полягає в оцінці витрат і вигод, які можна винести, зберігаючи автономію, і збитків і вигод від того, що цю свободу за великі гроші віддати. У випадку України в останні дні це питання стало актуальним. От, скажімо, Харківські домовленості - можна їх осмислити в термінах інструментального підходу до свободи чи ні? Можна, наприклад, сказати, що та ціна, яка запропонована за зниження, певною мірою, автономії, достатня і що вона переважає вигоди від збереження цієї автономії?

Згідно з іншим, термінальним, підходом до розуміння свободи, цінним є сам факт ведення «своєї гри», тобто сам факт того, що людина чи, скажімо, група людей має можливість приймати рішення самостійно, навіть якщо вигоди від цього або менш помітні, або не настільки вагомі. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо ми купуємо лотерейний білет і при цьому задумаємося про ймовірність виграшу і, відповідно, про співвідношення ціни цього білету з виграшем, то це приклад інструментального підходу. Якщо той драйв, який дає нам можливість участі у грі, переважає все інше, то це якраз приклад другого підходу. Це означає, що людина цінить можливість ведення самостійної гри і можливість бути самостійним гравцем.

Я хотів би виділити три форми свободи, тому що це важливо для розуміння того, як можна оцінювати свободу.

Перша форма свободи найпоширеніша в повсякденному житті - це свобода ВІД - свобода від зовнішнього втручання. Тобто людина вільна тією мірою, якою її поведінка не обмежується іншим людьми або якимись зовнішніми факторами.

Відповідно до іншого підходу, є свобода ДЛЯ. Тут мається на увазі можливість досягти якихось цілей своїми діями. Тобто людина є вільною в тій мірі, в якій вона здатна здійснити якісь операції.

Третя форма, яку в повсякденному дискурсі ми найчастіше опускаємо, - це свобода РАЗОМ (розширення можливостей завдяки кооперації і спільним діям).

Свобода не обов'язково вступає в протиріччя з владою

Тепер питання про співвідношення між владою і свободою. Зазвичай ми розглядаємо їх, як антиподи, що виключають одне одного. Насправді, якщо уважно подивитися на всі три форми свободи, то виявиться, що протиріччя між владою і свободою присутнє не в усіх трьох випадках.

По-перше, свобода ДЛЯ і влада ДЛЯ - це практично ідентичні поняття. Тобто можна використовувати в якості синонімів «я маю свободу зробити щось» і «я маю владу зробити щось».

Щодо свободи ВІД, то тут є протиріччя з владою. У даному випадку мова йде не про звичайну владу, а про владу НАД. Відповідно, ця форма свободи і ця форма влади вписані в контекст соціальної дії. Це значить, що тут ідеться вже про відносини між двома і більше людьми, коли один з них має більше прав і більше можливостей контролювати іншого.

І нарешті, якщо говорити про свободу РАЗОМ, то вона є однією з основ дуже специфічної форми влади, яка відсутня не лише в пострадянському контексті, але й у більшості навіть західних держав. Це трансформуюча влада, направлена на те, щоб покласти кінець самій собі. Як приклад, у філософській літературі зазвичай наводять взаємовідносини між матір'ю і дитиною. Тут, безумовно, є влада матері над дитиною, але мета цих владних відносин - зробити дитину незалежною. Тобто це та влада, яка підриває основи себе самої, яка допомагає тому суб'єкту, який підвладний їй, стати самостійним і відмовитись у майбутньому від владних відносин.

Це можна проілюструвати на прикладі Робінзона Крузо. Коли він був один на острові, то мав виключно свободу ДЛЯ. Тобто його можливості були обмежені лише ресурсами, які там були. Як тільки він отримав компаньйона, П'ятницю, то виник, по-перше, контекст соціальної дії. Відповідно, виникла свобода РАЗОМ і влада НАД. Це дозволило Робінзону розширити можливості для власних дій. А з іншого боку, в майбутньому П'ятниця, ставши більш цивілізованим, цілком зможе обходитись без Робінзона.

Є більш пізній приклад. Обама, отримуючи Нобелівську премію вкінці минулого року, сформулював політику США (принаймні, як він її розуміє чи хоче її представляти) по відношенню до країн третього світу. Він сказав, що власний інтерес США полягає в тому, аби допомагати цим державам досягати більш цивілізованого стану, тому що в майбутньому, будучи більш самостійними, вони зможуть бути вигіднішими для США партнерами. Тут присутня логіка переходу від влади ДЛЯ до влади НАД, а потім до влади РАЗОМ.

Повертаючись до основного питання, як ми можемо оцінювати різні форми свободи і як можемо відповісти на прагматичне питання: ті гроші, які пропонуються за оренду Севастополя, чи, скажімо, за оренду ГТС, багато це чи мало? Є в цьому сенсі якісь критерії чи немає?

Найбільше відчуття свободи у невеликих містах на Заході України

Для оцінки суб'єктивного відчуття свободи українцями я використав дані опитування World Values Survey, яке було проведено вже після 2004 року - у 2006, тобто якраз коли перша хвиля ейфорії закінчилась. Інше джерело інформації - це офіційні програми 10 кандидатів, які на президентських виборах 2010 року набрали найбільше голосів.

Такі опитування в Україні почали проводити з середини 1990-х років. Відповідно, цілком логічно, що відчуття свободи спочатку знижувалось. Потім був різкий сплеск, пов'язаний з подіями 2004 року.

Якщо подивитися на компоненти цієї свободи, то щодо свободи ВІД ситуація стабільна. Стосовно свободи РАЗОМ, то вона визначалася за рівнем участі у різного роду колективних діях. Тобто наскільки людина могла брати участь у протестах. Сюди включене також питання про довіру, як одну з передумов свободи РАЗОМ.

Виявилось, що інструментальні фактори пояснюють частину нашого відчуття свободи, але вони не є основними. Тільки близько 15% у суб'єктивних оцінках свободи можна пояснити за допомогою таких факторів, як матеріальні ресурси і стан здоров'я.

В Україні спостерігається дуже сильна залежність між станом здоров'я і відчуттям свободи. І ця залежність збільшується з віком. Тобто чим більший вік, тим більше погіршується здоров'я і тим меншим є відчуття свободи. Ці два фактори - матеріальні ресурси і стан здоров'я - лежать в основі інструментального розуміння свободи.

Насправді найбільше відчуття свободи є не в великих містах і не в селах, а в містах середнього розміру - від 100 до 250 тис. При чому на Заході України відчуття свободи є вищим, ніж у всіх інших регіонах.

Аналіз усіх цих факторів показує, що вони лише на 18% впливають на суб'єктивне розуміння свободи. Тобто в оцінці українцями свободи інструментальні чинники грають важливу роль, але вони не пояснюють усього.

Лише 18% суб'єктивного відчуття свободи пояснюється грошима

Щоб перевірити і доповнити дані результати, тепер я звернусь до програм кандидатів у Президенти України в 2010 році. Я спробував дослідити, як часто в цих програмах згадується ключові поняття. Як бачимо, питання влади одне з найбільш часто згадуваних. Свобода Разом згадується доволі часто, але суттєво менш часто, ніж свобода ВІД чи влада. Свобода РАЗОМ підраховувалась в таких комбінаціях, як «ми разом» або «зробити разом».

В офіційних програмах кандидатів свобода РАЗОМ найчастіше зустрічається з такими поняттями, як країна і модернізація. Слово «влада» найчастіше зустрічається зі словом «довіра». Виявилось, що ця асоціація зазвичай має негативний характер. Тобто коли якийсь кандидат говорив про питання влади, то, як правило, заявляв, що «поверне довіру до влади».

Виходячи з цього, можна сказати, що в українському повсякденному сприйнятті і в політичному дискурсі свобода ВІД переважає над свободою РАЗОМ. Тобто і в програмах кандидатів, і при аналізів відповідей в опитуваннях свобода від зовнішнього впливу, від зовнішніх обмежень домінує над свободою РАЗОМ. Це притаманно не лише українській ситуації, але в українському випадку це особливо важливо, тому що без привернення уваги до свободи РАЗОМ переломити ситуацію неможливо. Бо якраз свобода РАЗОМ - це те розширення можливостей, яке, з одного боку, найважче досягнути, а з іншого - відповідає складності завдань, які сьогодні стоять.

З огляду на те, що всі форми свободи між собою тісніше пов'язані, ніж з владою, можна сказати, що під владою зазвичай розуміють саме владу НАД, тобто владу як здійснення контролю когось над кимось. Це ж саме підказує негативна асоціація між ступенем довіри й індексом влади (тобто наскільки людина готова підкоритися).

Із 60 країн, в яких було проведене опитування щодо відчуття свободи, Україна перебуває внизу списку, не дивлячись на цей сплеск після 2004 року. Ситуація зі свободою РАЗОМ скрізь є проблематичною, але в Україні вона особливо проблематична, тому що за цим критерієм Україна займає чи не останнє місце.

Така картина може пояснити, з одного боку, потенційну готовність розглядати ціну свободи, бо якщо ми говоримо про свободу ДЛЯ і свободу ВІД, то тут можлива інструментальна оцінка. Тобто її, на відміну від свободи РАЗОМ, можна кількісно виміряти. Інструментальну оцінку свободі РАЗОМ дати дуже важко. І тому про неї частіше за все забувають як на рівні політичного дискурсу, так і на рівні повсякденного життя.

А от інструментальна оцінка свободи ВІД і свободи ДЛЯ, в принципі, технічно можлива. І тому питання про те, скільки потрібно попросити за контроль над газовою системою чи за відмову від контролю над воєнною базою, у даному контексті, на жаль, має сенс.

Але той аналіз, який був запропонований, свідчить про те, що для більшості українців інструментальні методи оцінки свободи не пояснюють усього сприйняття свободи. Тому використовувати виключно інструментальні підходи і розмірковувати, що ця ціна нас влаштує, а ця ні (хоча це технічно правильно), але це не відповідає тій ситуації, яку можна окреслити на основі запропонованого аналізу, тому що, як ми з'ясували раніше, суб'єктивне відчуття свободи лише на 18% залежить від інструментальних чинників.

Саме свобода РАЗОМ є необхідною умовою зміни характеру владних відносин. Ця свобода є першим кроком до того, щоб стати більш незалежними від владних відносин. А ступінь залежності від владних відносин дуже висока.

Тут я вже посилаюсь на дані інших опитувань, проведених Інститутом імені Горшеніна і Центром Разумкова. Це дуже свіжі дослідження, які проводились буквально минулого року. Відповідно до цих опитувань, більшість українців готові, вибираючи між владою і свободою, віддати однозначну перевагу владі. Тобто розчарувавшись в тому, що свобода виявляється в деякому сенсі непотрібною, якщо з нею нічого не можна зробити, то краще знайти когось, кому можна віддати контроль над своїми діями.

Без перенесення акценту на свободу РАЗОМ проблем не вирішити

Так от, без зміни характеру владних відносин навряд чи можна рухатися далі. А змінити їх можна лише роблячи акцент на свободі РАЗОМ. А вона у нас відсутня не лише на рівні політичного дискурсу, а навіть на рівні мови. При чому не тільки української, а й російської мови і мов інших країн. Найбільш чіткий термін - empowerment (уповноваження), тобто це відносини кількох людей, одна із яких допомагає іншій стати більш самостійною, але при цьому контролює її.

Це якраз є тією точкою, акцент на яку може допомогти принципово змінити ситуацію, тому що свобода РАЗОМ - це одне з доповнень влади, але особливої влади - трансформуючої. А з іншого боку, без розвитку здатності до свободи РАЗОМ важко говорити про розширення якихось горизонтів для власних індивідуальних і соціальних дій.

Більш простий варіант, який, можливо, «легше» подавати, скажімо, методами політичних технологій, - це робити акцент на термінальній свободі. Бо якщо нагадувати постійно, що свободу не можна зводити до інструментальних цінностей, бо вона є цінною сама по собі, тобто цінна сама можливість залишатися господарем свого життя, то цей шлях є більш простим і більш довготривалим варіантом.

Але повторюю, на мій погляд, без перенесення акценту на свободу РАЗОМ в довготерміновій перспективі проблеми не вирішити, скільки б не повторяли про те, що свобода цінна сама по собі, що свободу не можна оцінити в декілька мільярдів доларів і так далі.

Інше рішення складне у всіх значеннях, в тому числі й термінологічно. В українській мові є термін братерство, але братерство - це відношення між рівними, а от свобода РАЗОМ і зв'язок з трансформуючою владою - це все-таки не обов'язково відносини між рівними. Там може бути хтось, хто веде, і хтось, кого ведуть. Але той, кого ведуть, у перспективі має стати більш самостійним і більш вільним.

Антон Олійник - доктор соціології, кандидат економічних наук; Московський державний університет, Вища економічна школа (кафедра інституційної економіки), Канадський університет «Меморіал».

Автор книг: «Ринок як зброя, соціо-економічний механізм домінування в Росії (2010), «Організована злочинність, в'язниця і пострадянські суспільства» (2001), «Тюремна субкультура в Росії: від повсякденного життя до державної влади» (2001), «Інституційні аспекти соціально-економічних перетворень» (2000).

Текст опубліковано на сайті zik.com.ua