Мероу, з яким сучасна українська публіка, на жаль, може бути краще знайомою завдяки фільму Джорджа Клуні «Надобраніч і удачі», аніж завдяки його власній безпосередній роботі, є справді знаковою фігурою в історії американського телебачення загалом. Одним із перших він почав вести на ТБ політичні огляди - якраз у той час, коли Америкою гуляв привид маккартизму, а значна частина ЗМІ була уражена цензурою і самоцензурою.

В той час саме Мероу очолив гостру журналістську боротьбу зі свавіллям республіканців і безстрашно повідомляв глядачам з телеекранів незручну правду, подекуди навіть ідучи наперекір вказівкам керівництва CBS (за що з часом таки поплатився). Його тодішні виступи у передачі «See it now» буквально розтягнули на цитати, які й досі залишаються дороговказами для багатьох журналістів в цілому світі. І саме цими виступами Мероу тоді зробив вагомий внесок у приборкання сенатора Джозефа МакКарті.

Ціла низка із висловів американського корифея тележурналістики мимоволі спадають на думку і в зв'язку з «цензурними скандалами», які розгорілися нині на українських телеканалах «1+1» та «СТБ».

Як не як, а схожостей між тодішньою ситуацією Мерроу і теперішньою ситуацією його молодих українських колег - більш, ніж одна, і в цьому контексті його роздуми сьогодні є вкрай актуальними для наших ЗМІ.

Ось - декілька із таких цитат, які продовжують вражати своєю влучністю:

«Навряд чи нам потрібно нагадувати, що ми живемо в епоху безладдя - багато хто із нас проміняв свої переконання на гіркоту і цинізм чи на великий пакунок зневіри, або ж навіть на тремтливу порцію істерики. Думки можна дешево купити на ринку, в той час як такі товари, як сміливість, стійкість і віра, є тривожно великим дефіцитом» («This I believe», 15 квітня 1945 року).

«Ніхто не може залякувати цілу націю, хіба якщо ми всі будемо у цьому співучасниками» («See it now» 7 березня 1954 року ).

«Ми можемо заперечити нашу спадщину і нашу історію, але ми не можемо уникнути відповідальності за результат. Громадянин республіки не має можливості зректися своєї відповідальності... Кассій був правий, кажучи: «Причина, Бруте - не в зірках, а тільки в нас самих» («See it now», 9 березня 1954 року).

«Наша історія буде такою, якою ми її творимо. І якщо через п'ятдесят чи сто років будуть історики, і збережуться кінескопи з записами одного тижня передач усіх трьох телеканалів, вони знайдуть на них чорно-білі і кольорові докази занепаду, втечі і відокремлення від реальності світу, у якому ми живемо» (Промова на зборах керівників радіо- і телекомпаній у Чикаго, 15 жовтня 1958 року).

«Цей інструмент (телевізор) може навчати і роз'яснювати; так, він може навіть надихати. Але це все можливо лише за умови, що люди будуть його використовувати саме з цією метою. Інакше це - просто коробка з дротами і лампочками» (Промова на зборах керівників радіо- і телекомпаній у Чикаго, 15 жовтня 1958 року).

«Швидкість засобів зв'язку дійсно вражає. Але правда і в тому, що ця швидкість може сприяти поширенню інформації, про яку ми знаємо, що вона - неправдива» (Промова з нагоди вручення премії «Сім'я людини», 1964)

Як засвідчили днями журналісти вітчизняних телеканалів у своїх заявах, усі ці цитати (а «наймолодшій» із них уже більше 45 років!) пасують до сьогоднішніх українських реалій аж з моторошною точністю. Ми отримали черговий доказ, що на нашому телебаченні є все із описаного в них: залякування, деформування і прикривання реальності, купівля-продаж думок, використання телебачення зовсім не з просвітницькою метою.

Водночас в Україні на сьогодні, на жаль, немає фігури, співмірної з легендою американської тележурналістики, яка завдяки своїй харизмі та рішучості могла б провести пластичну операцію на непривабливому обличчі нашого медіа-простору.

Однак тішить вже те, що за всього «дефіциту» сміливості, стійкості та віри, в штатах українських телеканалів все-таки знаходяться люди, для яких ці якості не чужі.

А це в свою чергу означає, що в нашій державі битва за ТБ не програна заздалегідь, що бажаючі затуляти рота журналістам, які просто хочуть чесно робити свою роботу, можуть не досягнути успіху. І що телевізор має шанси не перетворитися в нас на звичайну «коробку з дротами і лампочками».

І, звичайно,

може бути, що свій Едуард Мероу у одній особі Україні насправді й не потрібен. Можливо, набагато краще для нас мати просто чим більше нехай менш харизматичних, але не менш чесних журналістів. Але ідеали, виголошені американцем півстоліття тому, варті того, щоб ці журналісти ними надихалися.

Василь Шаровий, ForPost

Фото - val.ua