Десь зо два тижні тому Інтернет-видання «Детектор медіа» надрукувало статтю свого постійного автора Сергія Грабовського «Операція «уніфікація». Там були досить детально описані процеси наведення нового й досконалого порядку у німецьких ЗМІ після 1933 року. У статті говорилося (власне, прогнозувалося) й те, що «така уніфікація виявиться однією з найважливіших складових формування українського варіанту «керованої демократії».

І от сьогодні, 3 травня 2010 року, у Всесвітній день свободи преси ми можемо впевнено стверджувати, що прогноз уже виправдався і з'явилися певні підстави вважати, що процеси уніфікації українських ЗМІ - як друкованих, так й електронних - уже дійсно розпочалися.

«Голос України» за 28 квітня. Стаття Юліани Шевчук (назва і підзаголовок) «Угоду про продовження перебування Чорноморського флоту Росії в Україні ратифіковано, держбюджет-2010 ухвалено. За це в умовах, наближених до бойових, проголосували відповідно 236 і 245 депутатів».

Газета по-Киевски», 28 квітня. Стаття Тетяни Негоди (назва і підзаголовок) «Флот - в Крыму, Рада - в дыму. Договор на газовую скидку вчера был ратифицирован, бюджет-2010 принят. Депутатам обоих лагерей это стоило синяков»

«У сесійній залі депутати із фракцій БЮТ і «НУ-НС» закрили свої місця величезним жовто-блакитним стягом. Коли до сесійної зали увійшов Голова Верховної Ради Володимир Литвин, опозиціонери почали кидати в нього яйця. Охорона закрила В. Литвина парасольками. Головуючий відкрив пленарне засідання і запросив до складання присяги новообраних депутатів... Невдовзі зал затягнуло димом - хтось кинув «димову шашку». Стало важко дихати, але засідання тривало. Під час виступу комуністки Алли Александровської зал знову оповив дим. Депутати не стримували свої емоції, дехто пускав у хід і кулаки». («Голос України»).

«Едва вошедшего в зал Владимира Литвина забросали яйцами, и с того момента в Верховной Раде никто никого уже не слушал. Присяги новоиспеченных депутатов прозвучали скороговоркой, даже спикеру до них не было дела - приводил себя в порядок после яичного обстрела ...Нашеукраинец Кармазин подсчитал присутствующих и заявил, что кворума нет и заседание с присягой нелегитимно, но депутатов больше занимал дым от загоревшейся шашки (кажется, невредный, раз в горле не дерет, - анализировали в гостевой ложе). Выступление коммунистки Александровской вообще сопровождалось битвами за флаг». («Газета по-Киевски»)

«І все ж таки, незважаючи на протистояння, за ратифікацію угоди проголосували 236 депутатів. У такому ж стрімкому темпі депутати ухвалили й проект закону про держбюджет на 2010 рік - одразу за основу і в цілому як закон, з урахуванням зауважень бюджетного комітету. За таке рішення проголосували 245 депутатів». («Голос України»)

«Но голосование прошло успешно для коалиции - имеем 236 голосов «за» «пакт Медведева-Януковича» и наскоро одобренный большинством бюджет». («Газета по-Киевски»)

При цьому, як і належить офіціозу, «Голос України» більш стриманий, з підкреслено об'єктивістською тотальністю, «Газета по-Киевски» - значно більш розкута, підкреслено суб'єктивна в усьому. А результат - однаковий.

При цьому головне навіть не те, що саме синхронно сказано (бо ж та сама подія, ті самі факти, тут схожість текстів може бути викликана об'єктивними обставинами), а що НЕ СКАЗАНО так само синхронно.

Отже: не було сказано, що Володимир Литвин відкрив засідання при 211 зареєстрованих у залі (за даними системи «Рада», а не Юрія Кармазина) депутатах, що суперечить регламенту (потрібні 226) і привів до присяги 12 новачків. Прийнята за таких обставин присяга не має юридичної сили і голосувати ці депутати права не мають. Два нардепа, Сергій Головатий і Сергій Ківалов, у цей час перебували у Страсбургу (де Головатий, нічтоже сумняшеся, балотувався на посаду судді Європейського суду з прав людини), а тим часом їхні картки проголосували «за». І, до речі, чи був фізично у залі Рінат Ахметов, який, звісно, теж віддав голос «за»? Нарешті, під час «голосувань» щонайменше третина членів коаліції билася з опонентами, перебуваючи на відстані кількох десятків метрів від своїх місць - тим не менше, вони всі примудрилися віддати голоси за пакт (стаття 84 Конституції України - «Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто»). Ну, а про число порушень регламенту при обох голосуваннях і Бюджетного кодексу - при другому, - про це хай дискутують фахівці, але більш-менш кваліфікований парламентський кореспондент добре знає, що ці порушення були.

І ще про що так само синхронно не повідомили державна та наче незалежна газети - це про число учасників опозиційної маніфестації протесту.

І про жорстоке цілеспрямоване побиття Олеся Донія, який щойно переніс складну операцію і фізично не міг опиратися нападникам - ані слова...

Звісно, можна спробувати списати таку «неуважність» на некваліфікованість парламентських журналістів та редакторів обох газет, але, боюся, не вийде.

І ще одна синхронізація забудькуватості в обох видання: 28 квітня 1947 року о 4 ранку шість польських дивізій та формування служби безпеки оточили території компактного проживання українського населення, а радянські та чехословацькі війська заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Почалася сумнозвісна операція «Вісла». Добре, припустімо, що парламентській газеті не до цього (та й дата не кругла), але «Газета по-Киевски» має спеціальну рубрику, де йдеться про цей день багато років тому. 28 квітня «Газета...» згадала, як 2001 року у космос полетів перший турист - американський мультимільйонер Денніс Тіто (чомусь назвавши його, правда, Денісом), а от про операцію «Вісла» забула...

Просто від недостатньої кваліфікованості журналістського та редакторського корпусу? Ні, некваліфікованості вистачає - от цього ж 28 квітня, але 1947 року, за «Газетою...», «Тур Хейердал начал свое путешествие из Южной Америки в Полинезию на папирусной лодке (!!! - С.Ч.) «Кон-Тики», а 27 квітня написано, що Георгій Чичерін був першим наркомом закордонних справ (дві «дрібнички»: а) не сказано, якої саме держави; б) він не був першим - першим наркомом закордонних справ більшовицької Росії був Лев Троцький, а Чичерін - другим). Але від некваліфікованості можна написати про «папірусний човен» замість «бальсового плота» - і навряд чи пропустити саме трагічну дату, пов'язану з українською, а не чиєюсь історією...

І взагалі - порівняйте тональність згаданої статті «Газети...» з тональність російських видань стосовно тамтешньої опозиції, можна навіть узяти газети шести-семирічної давнини, коли та опозиція ще була парламентською: «И что теперь? Разве что махать кулаками после драки... В общем, складывается впечатление, что вчера в Раде никакого столкновения идей не произошло, а было банальное театрализованное действо - в очередной раз депутаты всеми способами показали, как им «небезразлична Украина»... Посмотрим, надолго ли хватит в таких условиях запала и дружбы оппозиционеров» - і так далі. Ні, звісно, кожен журналіст має право на власну позицію; позиція «Газети...», як виглядає, зводиться до двох пунктів: а) правий той, хто хапонув собі більше прав; б) Конституція і закони - то якесь фуфло, що нас не цікавить. Власне, цим самим просякнуті 90% російських - уніфікованих! - видань.

Я особисто ще якось розумію, коли процеси уніфікації за «правильними» зразками відбуваються на телебаченні, що не раз уже аналізував Отар Довженко у згаданій уже «Детектор медіа», - тут впливає специфіка виробничого процесу та більш жорстка залежність від власника. Але в газеті, де значно більші можливості «гратися» інтонаціями, натяками, алюзіями... Це просто сумно, коли редактори капітулюють без бою й ідуть на такі речі, компрометуючи себе та «спалюючи» свої репутації.

При цьому, цілком імовірно, що жодних «темників» сьогодні немає (ще немає), - але журналісти і редактори самі відчувають, про що можна писати, а про що не треба. Адже нова влада відверто заявляє, що вона прийшла всерйоз і надовго, а демократія в її розумінні - це порядок, повний та остаточний. Так що, панове журналісти... кроком руш! Кому Канари, кому - на нари...

Сергій Чалий, Політикантроп