Адже для приборкання влади Україні справді до зарізу потрібна об`єднана і сильна опозиція

Влада завжди прагнутиме тотального контролю над підвідомчим суспільством. Це закладено в самій природі будь-якої влади, навіть у країнах традиційної і давно сталої демократії, а поготів - такої, як нова влада в Україні. Це так само очевидно, як і те, що сильна і об`єднана опозиція - один з найефективніших чинників приборкання владного прагнення до безконтрольності і вседозволеності.

Тому вже те, що в БЮТ визнали необхідним хоч би формально змінити слоган, - це крок в правильному напрямі. Але дуже добре зрозуміле і обережне - щоб не сказати недовірливе - ставлення зацікавлених сторін до цього широкого жесту доброї волі. Як піде далі (і наскільки швидко) - залежатиме головним чином від того, з якою швидкістю в штабах (перш за все, бютівських) відбуватиметься розуміння нинішньої ситуації. І від того, наскільки адекватними будуть заходи з адаптації до принципово нового розкладу.

Опозиція: БЮТ і ті, що не пристали

Поки що перший крок - заклик до «перемир`я» - вийшов зовсім ніяковим. Перш за все, занадто несподіваним, як флотський маневр після команди «Поворот усі нараз». Бютівські глашатаї не тільки впродовж виборів регулярно спускали помийну лавину на конкурентів Тимошенко - у тому числі і на тих, кого закликають нині до спільної боротьби. Але і після виборів аж до останніх днів не міняли ні об`єктів своїх інвектив, ні вжитого щодо них лексичного ряду.

І навіть проголошення «перемир`я» супроводжувалося тими ж риторичними фейєрверками. Ось, роз`яснюючи нову політику свого блоку, один з головних бютівських спікерів Олег Медведєв не утримався від уточнення, що для його вимогливого вуха «заява Арсенія Петровича про небажання бути підкаблучником пролунала як скрегіт з-під страусячих черевиків Януковича».

У інших авторів ще вишуканіше. І про «племінного хоружівського козла», про «Кролика», який «побігав, пострибав, поторговував... вуха обвисли - тепер і в опозицію», і т.ін. Образи, поза сумнівом, вражаючі, але на їх фоні не дуже щиро звучать справедливі слова про необхідність «сильної, узгодженої в діях опозиції».

Якось не вписується весь цей старий жаргон в клятвене запевнення, що відтепер - «жодного слова, жодної дії, жодної репліки, направленої на розкол опозиційних сил, - саме така вимога часу і позиція нашої команди».

Тобто, особисто я цілком усвідомлюю, що зміна лайкового формату - «Виродки! Зрадники! Козли!» на формат закличний - «Виродки, зрадники і козли, давайте більше не сваритися і не обзиватися!» - потребувала від БЮТ чималої внутрішньої напруги. (Тому і виходить так невміло - бо незвично). Але навряд чи такий полум`яний заклик надихне конкурентів на зустрічні кроки. І навряд чи в завдання справді входило їх надихнути.

Але якщо не прагненням до справді необхідної єдності опозиції викликаний новий слоган БЮТ (найбільш рейтингової опозиційної сили) - то для чого тоді всі ці невмілі ігри? Адже абсолютно неможливо запідозрити, що в якоїсь момент когось збентежило, що звинувачення і образи не приносять ніякої практичної користі і що відмовитися від своєї самостійної (не під-БЮТівської) позиції не збираються ні Ющенкр, ні Яценюк, ні хоч би Тягнибок з Гриценком. Принаймні, раніше такі дрібниці нікого не бентежили - робота БЮТ завжди велася не на потенційних «клієнтів», а на публіку.

Це справді важливо: працюючи за інерцією, бютівська «обливна» машина почала давати збої.

Опозиція: БЮТ і ЗМІ

Можливо, відіграло свою роль і те, що з`ясування - хто має право вважати себе (і, відповідно, називатися) «справжньою опозицією» - дедалі більше перетворювалося на клоунаду на рівні сцен із «Золотого теляти», де Паніковський і Шура Балаганов тичуть один одного ліктями: «А ти хто такий?!»

Але набагато важливіше, що саме так боротьба БЮТ за право одноосібно носити горде ім`я «Опозиції» виглядала для зацікавленої громадськості. Клоунадою - а зовсім не гордим і безкомпромісним «зривом усіх і усіляких масок». Для Блоку Тимошенко, - як політичної сили, для якої завжди мало першорядне значення не стільки «ким бути», скільки «як виглядати» - це прозвучало тривожним сигналом. І, ймовірно, стало поштовхом до того, щоб терміново (навіть не підкоригувавши фразеологію) змінити хоч би рекламний слоган.

Друга обставина - ще важливіша. У тому ж самому записі, де пан Олег Медведєв роз`яснював «нову політику» БЮТ і переконував, що в об`єднаній опозиції «є чим зайнятися і Яценюку, і Мартиненку, і Кириленку», - є там один загадковий фрагмент. «Неприємно вразив Євген Кисельов. У першій половині програми «Велика політика» в ексклюзивному форматі головним опозиціонером виступив Яценюк. У другій половині програми передставникові влади опонувала партія... «Українська платформа». І лише в перебігу дискусії лідера цієї потужної партії з «регіоналом» Мірошниченком ведучий надав слово для репліки Ігору Гриніву, причому представивши його не народним депутатом від найбільшої опозиційної фракції, а просто... експертом. Я дуже давно цікавлюся політикою, щоб таку конфігурацію програми вважати збігом обставин...»

Безглуздість постановки питання, здається, не помічає автор, але для будь-якого читача абсурд просто-таки впадає в очі. Насправді - з якої статі заїжджий гастролер має перейматися враженнями технолога БЮТ про те, як і в якому порядку він, гастролер, дає слово експертам, і взагалі - як він вибудовує «конфігурацію» своєї власної авторської програми? Усе це особливо дивно, якщо врахувати, що проект Кисельова виходить на телеканалі, який неодноразово і абсолютно принизливо критикувала особисто леді Ю, і який взагалі належить її політичним супротивникам?

Сам пан О.Медведєв апелює до цінностей свободи слова, явно не звітуючи собі, що в його вустах (у вустах головного технолога-ідеолога БЮТ!) така апеляція звучала б абсолютно образливо, якби не була неймовірно смішною. (Так само, як справедлива констатація того, що нинішню владу може стримувати тільки сильна, узгоджена в діях опозиція, перетворюється на кепкування після уточнення про те, що ці мудрі слова належать Юрієві Віталійовичу Луценку.)

В аспекті жорстокої редакційної політики бютівської газети «ВВ», навіть на каналах «Інтер» і «Україна» (не кажучи про інших) чинилася справжня вакханалія навіть не свободи, а просто-таки анархії і вседозволеності.

У Медведева є підстави для тривоги: донедавна в телеефірі і справді все могло бути по-іншому. Телеведучі (не тільки Шустер, який зізнався) нерідко погоджували - і не тільки з власниками каналів - і формат програм, і їх «конфігурацію», і прізвища запрошених політиків і експертів. І те, що горезвісні «чорні» і «білі» списки були в усіх штабах, - це завжди був секрет Полішинеля. Мабуть, і для власників цих самих «мас-медій».

Можна назвати безліч дуже різних причин, з яких господарі каналів іноді сприяли, іноді - лише допускали, або, принаймні, дивилися крізь пальці на маленькі (і не дуже маленькі) гешефти «володарів ефіру». Але коли йдеться конкретно про Блок Тимошенко, то головна причина лояльного ставлення очевидна: всі останні роки Юлія Володимирівна була або владою, або «майже владою». У 2005 році - прем`єр. Потім, навіть програвши післявиборні інтриги 2006 року, - «майже» прем`єр, а з грудня 2007-го - і прем`єр. І «майже Президент».

Природно, що за такого розкладу власники телеканалів, навіть пов`язані з конкурентами ЮВТ, або самі вступали у «напівкомерційні» відносини із штабами БЮТ, або не перешкоджали вступати у такі відносини своїм менеджерам чи керівникам новинних, аналітичних і авторських програм.

Тепер умови змінилися. З`явилася визначеність влади на доволі тривалий час. А майже всі власники каналів, газет і сайтів свій медіа-бізнес (який, за винятком каналів, найчастіше і бізнесом, власне, не є) поєднують з володінням або управлінням численними «заводами і пароплавами». Тому на сталу владу вони, так чи інакше, мусять зважати.

Далеко не завжди і не в усьому це означатиме неодмінний «прогин». Але, безумовно, це означатиме куди більш зважене і обережне позиціонування в політичному просторі. Принаймні, набагато обережніше і обачливіше, ніж за Ющенка - незалежно від того, називати останні роки «ліберальними» чи «епохою безвладдя».

Сказане, у свою чергу, означає, що медіа-гри за «безправильным» правилами БЮТ власники каналів допускатимуть у «своєму» просторі тільки вибірково. І лише в тих випадках (випадки, зрозуміло, будуть) коли це співпадатиме з їх власною політичною або (ймовірно, частіше) економічною лінією.

А для демонстрації об`єктивності і демократичності підконтрольного ефіру цілком достатньо інших опозиціонерів - того ж Яценюка, або «Української платформи», та хіба мало хто ще з`явиться. Свобода слова зовсім не обов`язково означає свободу слова на конкретному телеканалі конкретно Юлії Тимошенко або Олега Медведєва, - хоч би що думали з цього приводу вони самі. І якщо БЮТ не влаштовують правила тієї чи іншої програми - то їх свобода полягає в тому, що вони мають повне має право відмовитися від участі.

Опозиція: БЮТ і медіа-бізнес

Отже, третій момент, важливий принципово: свідомо чи ні, але своєю відозвою про «перемир`я» Блок Тимошенко заявляє... ні, поки що не про готовність прийняти нові правила гри - в рамках яких БЮТ - не єдина і неповторна опозиційна сила, що вже «майже» повернулася до влади, а, хай одна з найбільш «рейтингових», але все-таки - одна з багатьох.

Тобто, не виключено, що саме демонстрація такої готовності якраз і була «надзавданням» заяви. Але поки не вийшло. Вийшло - продемонструвати хоч би те, що блокові екс-прем`єра ці правила, принаймні, знайомі. Повторюся: це крок в правильному напрямку. А що виходить незграбно - якраз зрозуміло. Дуже багато що доводиться ламати в звичних відносинах БЮТ і з медіа, і з політичним партнерами. Але - доводиться. Іншого виходу у леді Ю просто немає.

Це взагалі - одне з найзагадковіших явищ в нашій дійсності. Злі (злі-злющі) язики базікають, що Блок Тимошенко - єдина політична сила в Україні, для якої виборчі кампанії були зв`язані не стільки з жахом непомірних витрат, скільки з вельми прибутковим бізнесом. Оскільки спонсорські кошти з соратників стягувалися із запасом, витрачалися, навпаки - за мінімумом, а солідна «дельта» осідала десь в далеких офшорних кубушках.

Підтверджень злостивих інсинуацій чимало - починаючи з озвученого «Дзеркалом тижня» натяку, що навіть Аллі Борисівні не зовсім сповна компенсували сказані публічно добрі слова щодо Юлії Володимирівни. І закінчуючи історичним першим невдалим голосуванням за її друге прем`єрство в грудні 2007 року, коли табло висвітило не тільки цифру «225», а й той факт, що всі розмови про нібито куплений кандидатом «запас у 20-30 депутатських голосів» є нічим іншим, як просто блефом.

Блеф, треба визнати, взагалі донедавна був найбільш відпрацьованим прийомом і найнадійнішою зброєю ЮВТ. Ось, здавалося б - якби тоді, в грудні 2007 року «регіонали», замість того, щоб впадати в несамовиту радість, на три хвилини замислилися і зробили, здавалося б, абсолютно очевидні висновки, - то другого прем`єрства Тимошенко могло взагалі не бути. Утім, це все лірика.

А суворою реальністю є такий факт: станом на «просто зараз» у Блоку Тимошенко власного медіа-ресурсу за великим рахунком просто немає. Ще більше його немає у самої Юлії Володимирівни.

Не то, щоб немає взагалі. Але немає нічого такого, на що мусили б зважати і влада, і власники медіа-холдингів. Тобто, незважаючи на абсолютно неспівставні результати останніх виборів, навіть Анатолій Гриценко з його 1,2% опиняється в певному сенсі в кращому становищі, ніж «срібний призер» президентської гонки. Тому що впливовість «Дзеркала тижня» останні роки хоч і підупала, але вона - є, і є помітним елементом медіа-простору.

А у Тимошенко? Зрозуміло, що за допомогою блефу і тонкого маневрування, а також економного фінансування більш-менш відвертої «джинси» в різних виданнях і на різних каналах, БЮТові вдавалося створювати ефект присутності чи не скрізь. Але змінилися обставини і кон`юнктура, і ті, хто ще вчора залюбки розміщував матеріали бютівських штабів під сурдину «суто ексклюзивності» або просто за невелику мзду (частіше за все обидва стимули поєднувалися) - вони тепер цинічно повернуть ніс, просто-таки зневажаючи свободу слова, і бурмотять щось незрозуміле про необхідність відповідати редакційній політиці...

І що залишається в сухому залишку? «ВВ» і ще, ймовірно, скількісь «бойових листків»? Ну і пара-трійка окремих, хай навіть іноді блискучих «багнетів», вбудованих або прибудованих (чи надовго?) в чужі медіа-проекти... Це, власне, і називається - «нічого». Точніше - «нічого» плюс музичні канали Баграєва і плюс абдуллінський телесайт INTV - який, як стверджують фахівці, є прообразом телебачення майбутнього, але який в сьогоденні (тут і зараз) так і не став скільки-небудь відчутним чинником політичної реальності.

Утім, структури Абдулліна і Баграєва «приплюсовані» умовно не тільки через їх малу впливовість (врешті-решт, справа наживна), а тому, що зовсім не факт, що ці і подібні до них дуже ділові громадяни надовго збережуть вірність лідерові блоку. Така необачність взагалі-то не в їх правилах, хоча виключати, звісно, не можна нічого, навіть чудес.

* * *

Не дивно, що БЮТові доводиться освоюватися в новій реальності і намагатися взаємоприйнятно перебудовувати відносини з навколишнім світом. Альтернатива - скорботний і швидкий шлях в політичне небуття, оскільки політика - це як велосипед: або їдеш, або падаєш.

Перші кроки вже зроблені. Хай невмілі і ніякові, хай нещирий і з мало стримуваним роздратуванням - але все-таки в правильному напрямі. Адже для приборкання влади Україні справді до зарізу потрібна об`єднана і сильна опозиція.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН

Фото - www.trust.ua