Розрекламований задовго до показу, він з'явився за кілька днів до другого туру виборів в Україні. - Чи це випадково?

Чим примітна ця чергова пропагандистська агітка, що явно поповнила і так не маленький «арсенал» інформаційної війни Росії з Україною? Чому Україна люб'язно дає «зелене світло» трансляції таких фільмів? І чи існують у самій Україні ті, хто здатний на відповідному рівні дати гідну відповідь, точніше - гідну відсіч антиукраїнській пропаганді, зробленій у дусі найбрудніших технологій Геббельса?

Ці та багато інших питань виникли під час перегляду яскраво і талановито (з погляду політтехнологій) «склепаного» фільму.

Не проста агітка

Аналізуючи відеоряд і емоційні коментарі авторів фільму «Оранжеві діти Третього Рейху» (Video YouTube), наприкінці його доходиш висновку, що насправді це не така проста агітка. Фільм не тільки спрямований на паплюження помаранчевого «Майдану», «оранжевих» політиків та учасників Помаранчевої Революції, її ідеалів та досягнень. - Він водночас виконує роль мобілізації «анти-оранжизму» та всіх антиукраїнських сил. Тому не випадково з'явився напередодні українських президентських виборів.

Автори фільму, користуючись підміною понять, спрощенням і перекрученням фактів та їх підтасовкою, спробували взагалі кинути тінь на демократичний вибір народу на минулих виборах Президента України. Мовляв - «Після Другої Світової американцям як трофей впав до рук багатющий спадок в Україні - мережа пронацистських колаборантів. Це історія про те, як із нацистської агентури, з карателів і патологічних шовіністів можна зробити борців за демократію і національне визволення».

І Ярослава Стецько, і інші борці за волю України, як і організації ОУН, УПА тощо в авторів фільму - не націоналісти, а - «нацисти». Дуже вільно повелися автори і з витягами з архівів та іншим фактичним матеріалом. Спаплюжили навіть похорон Ярослави Стецько. А те, що Президент Віктор Ющенко не отримав підтримки на теперішніх виборах, «приписали» присвоєнню звання Героя України Степанові Бандері...

Очевидно, що, окрім розпалювання «навздогін буряків» у своїх глядачів «антиоранжистських» настроїв, автори переслідували й іще дальші цілі - підтримати міжнаціональне й навіть міжцивілізаційне протистояння, ознаки якого спостерігаються в суспільстві. Повсякчас протиставляючи воїнів УПА «совєтскім воінам» та оприлюднюючи «факти і цифри» про те, що «понад 3 мільйони радянських людей знищили воїни УПА». Перемежовуючи кадри з воєнних хронік - крокуючі фашистські лави та кадри з помаранчевого Майдану і запитуючи при цьому: «откуда ето взялось на нашей єдінокровной Украінє»?

Несподіваний аспект

Фільм «Оранжеві діти Третього Рейху» спрямований і на дискредитацію західного цивілізаційного вибору України. З цим вибором своєї непокірної сусідки Росія змиритися не хоче, тому тут усі засоби годяться - а засоби масової інформації особливо.

У певної частини глядачів як в Україні, так і навіть у Росії до подібних фільмів уже існує імунітет. Як і до щоденних інформаційних програм російських каналів, які «з чистою совістю» ретранслюють в Україні тенденційно підібрані сюжети, огляди, аналізи, коментарі стосовно українських подій.

Але фільм «Оранжеві діти Третього Рейху» здається не тільки пропагандистською «глибою» в цьому ряді. - Закрадається думка, що це - один з елементів внутріапаратної боротьби і в самому Кремлі. Складається враження, що фільм - спроба реабілітації тієї політики, яку вела Росія під час минулих президентських виборів в Україні. Це - фільм-реванш тієї політики. Зроблений за канонами брудної пропаганди зразково.

Чи можна сподіватися на «гідну відсіч» з боку України як держави цій з'яві чергового і дуже примітного антиукраїнського фільму? Він - лише фрагмент, один з епізодів війни, яку Росія вела проти України останні п'ять років - у сфері інформації, ідеології, політики, економіки. Не таємниця, що саме за ці роки з політичних мотивів було перекрито шлях для 70 відсотків українського експорту в Росію.

Зважаючи на те, що за останні п'ять років на подібні прояви цієї війни Росії проти України - пропагандистські, психотехнологічні та інші - гідної відсічі не було, сподіватися на неї сьогодні марно? Чи, як писав Вільям Шекспір, відсутність рішучої волі означає відсутність розуму?

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надія Степула, «Радіо Свобода»

Фото - «Радіо Свобода»