Отже, спробую сформулювати своє ставлення до того, що має відбутися у найближчі три тижні з апофігеєм 7 лютого.

І. Фігня

Найімовірніше, у разі перемоги будь-кого з цих двох на Україну чекає Фігня.

1. Фігня в жодному разі не однакова - дуже різна, як і кандидати. В одному її варіанті буде більше кацапо-совкізму, у другому - гламур-фашизму.

2. Кожен бачить зміст і міру цієї Фігні по-своєму в залежності від своїх пріоритетів. Для мене, як українця-гуманітарія-журналіста, головним загрозливим елементом у нашій будучності є, з одного боку, ходіння строєм і ухвалення Закону «Про Правду», з іншого - узаконене русотяпство. Хтось, імовірно, більше хвилюється про повернення ПДВ, єдиний податок, вільні економічні зони, ручне управління гривнею, житлово-комунальні тарифи абощо, і навіть може вважати мої побоювання смішними... Ну і так далі.

3. Те, наскільки скоро настане Фігня і наскільки глибокою та безнадійною вона буде, залежить від низки як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Це перебіг та результат післявиборчої боротьби та супутніх кулуарних переговорів, опірність суспільства, потужність опозиції, майбутні місцеві та парламентські вибори, тиск із боку Росії та Заходу і багато іншого. Грубо кажучи, ми в ситуації організму, який уже підхопив вірус грипу, а чи буде це три дні високої температури, чи пневмонія і киснева маска, - залежить і буде видно. Не виключено, що всі відбудуться легким переляком, але малоймовірно.

4. До речі, Фігня для обох кандидатів, як і страждання/смерть організму для вірусу, не є самоціллю, а лише побічним ефектом боротьби за здобуття та втримання влади і видоювання з держави якомога більшої кількості ресурсів.

5. Імовірність тяжкої форми Фігні з колапсом, комою і смертю порівняно невисока, але в обох випадках приблизно однакова. Тому вибір між двома її варіантами є безідейним киданням монетки.

6. Переконання себе в тому, що Фігня в одному з випадків буде не такою вже й страшною, є ментальною мастурбацією і самообманом.

ІІ. Вибори

Окрім примарних варіантів путчу чи зриву виборів, альтернативи перемозі одного з двох кандидатів немає. Хтось із них точно стане Президентом і буде ним наступні п'ять років, якщо нічого не станеться. Далі див. пункт І.

1. Боротьба буде надзвичайно запеклою, оскільки обоє кандидатів мають останній шанс: за п'ять років Тимошенко остаточно випаде з категорії «привабливої сексі-вумен», а Януковичу на зміну прийде який-небудь Тігіпко (як виявилось, це дуже легко).

2. У будь-якому разі, хоч хто з них переможе, рано чи пізно всі нормальні українці будуть до нього в опозиції.

3. Беручи участь у виборах, агітуючи чи навіть просто дискутуючи про те, хто з цих кандидатів є «меншим», а хто - «більшим» злом, «за» чи «проти» кого варто голосувати, ви підвищуєте загальну енергію цієї боротьби.

4. Грубо кажучи, ви легітимізуєте перемогу одного з них і ускладнюєте собі ж майбутнє завдання - викинути його, щоб звільнити місце для нормальних політиків. Якщо, звісно, вас цікавить ваше майбутнє.

5. Розмови про те, що обрати треба «слабшого» і «перед­бачуванішого», суть казуїстика і самообман. Той, хто буде обраний, стане сильнішим. Вони не змарнують свій рейтинг, як попередник.

ІІІ. Висновок

1. Замість брати участь у боротьбі за організм двох хвороб, сподіваючись на те, що одна з них менш смертельна, є сенс почати лікуватись від обох уже зараз. А коли одна виграє - зосередитись на лікуванні від неї. Не забуваючи і про доліковування від другої, до речі.

2. Ми, висловлюючись термінологією Гриценка, - громадяни «не їхньої» України, і визначення переможця між ними аж ніяк не є нашим громадянським обов'язком.

3. Із неприємностями (Фігнею) треба боротися у міру їх надходження, не драматизуючи і не посипаючи голову попелом.

4. 7 лютого - прекрасний день для того, щоб виспатись і відпочити перед концертом Depeche Mode. А якщо ви туди не збираєтесь, то зробити ще щось корисніше і приємніше, ніж голосування навмання за якусь фігню, яка з імовірністю 50% може виявитися фіговішою за іншу.

5. Ця Фігня минеться, як і все решта. Чи будемо ми на той момент ще актуальні - залежить від нас.

Отар Довженко, для газети «Україна молода»