Коли мова заходить про авторитетний демократичний інститут країни, то завжди згадують Велику Британію. Навіть про вік Сполучених Штатів кажуть: «Двісті років державі? Так це ж краплина, якщо дивитись історично!..»

І це правда. Однак, якщо незалежній країні навіть один рік, то всю відповідальність за її життя має нести вона сама.

Ця дата, про яку мова, пройшла майже непомітно. Але важливо вчасно її згадати.

Майже одночасно незалежності практично всіх країн колишнього Радянського Союзу виповнюється вісімнадцять років.

Винних нема - винні всі

І хоча розмова про те, що «три п'яні лідери у Біловезькій пущі безпідставно ліквідували чудовий Радянський Союз», точаться до цього часу, не бачити, що вони лише зафіксували смерть імперії, може лише сліпий.

Ніхто не винен у її смерті, і одночасно винні всі.

Винна Москва, що насаджувала комуністичну ідеологію та русифікацію. Винні національні лідери на місцях, що за членство у ЦК покірливо продавали національну самобутність.

Радянський Союз не просто розвалився - його розірвало. Кожна його частина бажала отримати свій історичний шлях. І вони крокують своїм шляхом уже вісімнадцять років.

Крокують так, як вдається.

Хтось, як Україна та Грузія, попри труднощі йдуть шляхом демократії.

Хтось, як деякі східні частини СРСР, зробили крок до авторитаризму.

Однак це вже їхній досвід.

Складніша ситуація з Росією. Формально вона змирилася зі втратою іміджу центру імперії, однак не змирилася за фактом. Тиск на найближчих сусідів, оголошення всього, що навкруги, «зоною російських інтересів» - усе це демонструє надто болюче розставання з ілюзіями.

Самобутня відповідальність

Достатньо навіть поверхово проаналізувати деякі кроки республік колишнього СРСР у 2009 році, щоб констатувати: вони спроможні на вкрай відповідальні кроки.

Вірменія підписала два протоколи з Туреччиною: буде відкритий кордон та відновлені дипломатичні стосунки. Однак Туреччина, що мандрує до об'єднаної Європи, наполягає на перегляді тези «геноциду вірмен». І Вірменія йде на безпрецедентний крок: буде створена міжнародна комісія щодо вивчення цього питання.

Молдова розсталася з комуністичним президентом Вороніним. Розсталася не через бійку та криваву революцію, а через демократичні вибори. Відтепер комуністи - меншість у парламенті. І ніхто не вмер.

Європа зняла санкції з Узбекистану, що були запроваджені з 2005 року після кривавих подій в Андижані, коли армія розстріляла демонстрацію. Ображений Узбекистан почав зближатися з Москвою - і нерви Європи не витримали: санкції зняли. Тепер вільне спілкування з Європою буде Узбекистанові тільки на користь.

Киргизстан спочатку розмістив у себе американську військову базу в аеропорті «Манас», потім під тиском Москви, а кажуть, що за великий кредит, базу ліквідував. Але Москва святкувала перемогу недовго: виявляється, американська база залишається, тільки під іншою назвою, а ще за більшу орендну платню. Одночасно і Москва заявила, що відкриє у Киргизстані базу. Так що Бішкек буде збирати гроші з двох країн і виграв удвічі.

Президент Білорусі Лукашенко на зовнішньому фронті шантажує Росію, що перекриє паливо до Калінінграду, б'ється до останнього за вигідний договір. Що до піар-акцій, то всім до Лукашенка як до зірок: він визнав, що в нього є син, і тепер водить його з собою навіть на дипломатичні переговори, наприклад, із Ющенком. Водить відкрито, не цураючись преси. А щоб пресу додатково подратувати, Лукашенко натякає, що вже готує свого сина на Президента.

Є ще дві країни - Грузія та Україна, але про них навіть не варто писати - те, що робили їхні лідери, те, що робила Росія проти них, широко відомо.

Кожен із цих років країни, або окремого лідера, можуть критикувати політологи та соціологи. Однак, - і це найголовніше, - країни роблять ці кроки.

Вони отримують якісь маленькі перемоги, десь програють, навіть втрачають територію, як Грузія, але це вже їхній досвід, досвід їхньої національної еліти.

І якщо підсумувати прибутки та збитки вісімнадцятирічної незалежності, то стратегічно країни виграли - навіть у години невдачі їм нема кого винити, окрім себе.

А що на світі є кращим за здорову самокритику?

Матвій Ганапольський, для «Радіо Свобода»

Фото - «Радіо Свобода»