Рік тому президент компанії «Адамант» Іван Пєтухов у інтерв'ю «Дню» говорив про фінансово-економічну кризу, її вплив на сферу IT, про роль управлінців у протистоянні кризовим явищам. Говорив зі знанням справи, й відчувалося, що ця компанія буде для кризи міцним горішком. І дійсно, тут було зроблено упор на розвиток нових напрямків бізнесу, дослідження різних галузей ринку, більше уваги приділили налагодженню партнерських відносин з провідними виробниками й постачальниками, не шкодували коштів на навчання працівників. У результаті «Адамант» отримав можливість пропонувати своїм клієнтам найсучасніші технологічні рішення, орієнтуючись на індивідуальні вимоги та реальні можливості замовників. Тому вибір на його користь зробили десятки тисяч українських і закордонних користувачів: приватні особи, компанії малого й середнього бізнесу, зокрема й інвестиційні та страхові, громадські організації, державні установи, іноземні посольства, банки, корпоративні представництва відомих торговельних марок. Не дивно, що в ці важкі часи «Адамант» вийшов на нові рубежі. Тепер це вже група компаній, кожна з яких працює рентабельно й має можливість розвиватися, надавати нові послуги, підвищувати їхню якість. Хоча проблем у інтернетників поки не поменшало. З них і розпочалася розмова «Дня» з Іваном ПЄтуховим - підприємцем і громадським діячем.

Чому розвиваємося

- Чи відчуваєте ви із ситуації в IT-галузі, що українська економіка вже якимсь чином виходить з рецесії? Чи сприяли цьому якісь зрушення в податковій сфері або, може, все було навпаки?

- На жаль, усі новації в податковій сфері призвели нас лише до того, що у світі наше місце десь у першій трійці за податковим навантаженням на бізнес, а за інвестиційним кліматом, то ми вже точно - позаду всієї планети. Та все ж таки IT-сфера навіть в умовах кризи розвивається... Багато хто дивується: чому так? Пояснюю: коли жити й працювати складно, то попит на інформацію, на джерела інформації зростає. Отже, доступ до інформації - це саме те, що треба людям у важке сьогодення. Не дивно, що саме в розпал кризи у нас почався бурхливий розвиток широкосмугового доступу до Інтернет-мереж або, іншими словами, домашнього Інтернету. Саме криза тут зробила свою справу: багато компаній обмежили доступ своєму персоналу до міжнародної павутини, відмовившись від великих каналів Інтернету, дещо скоротивши таким чином свої витрати. З одного боку, ми бачимо величезну рецесію в корпоративному секторі ринку продажів Інтернету, де всі економлять, хто скільки може. Але одночасно йде різкий підйом домашнього сектора, тобто звичайних пересічних користувачів. І це легко пояснити: світові ціни на устаткування для широкосмугових мереж почали падати, й ця технологія стала широко доступною. Є й кабелі, й оптика. Водночас, завдяки роботі громадських організацій, у яких і я активно співпрацюю, «Укртелеком» забезпечує айтішникам нормальні умови доступу до каналізаційних мереж, що належать йому. Так, він бере за це гроші. Але в той же час принципи співпраці з ним стали прозорими, тобто змінився підхід до справи. Ти можеш узяти технічні умови, заплатити гроші, і через певний час буде здійснено договір на прокладання оптико-волоконних ліній. Не виключаю, що комусь з операторів це не подобається - платити не всі люблять. Зате я знаю на що витрачені кошти за вхід у цю інфраструктуру - на будівництво або ремонт мереж. І тут я не можу не відзначити внесок директора цього напрямку «Укртелекому» Ігоря Сиротенка, який разом з нами шукав взаємоприйнятні, взаємовигідні підходи до розв'язання цієї проблеми. З іншого боку, в це внесла зробила значний внесок Інтернет-асоціація України, велика підтримка була надана керівництвом УСПП. У результаті - компромісу з «Укртелекомом» було досягнуто.

Ціна посередника

- В Україні впроваджується електронний документообіг, зокрема, й різні види електронної звітності. Бізнесу буде простіше працювати?

- За задумом, усе спрямовано саме на це. Проте в нашій країні гладко буває лише на папері. Здавалося б, після вирішення питання про електронний підпис усе має швидко й безболісно вирішитися. За ідеєю, схема тут (до речі, саме так налагоджена справа на Заході) досить проста. Та організація, якій ви повинні регулярно здавати звіти, надає вам спеціальні «ключі», за допомогою яких ви зашифровуєте ці звіти й висилаєте. Протягом декількох годин вам зобов'язані вислати підтвердження, мовляв, отримали тоді-то. І це все. Колись говорили: простота гірша за крадіжку. Тепер інакше: там, де бачать простоту, хочуть усе ускладнити, аби вкрасти більше. З цією метою дві, скажімо так, не дуже віддалені від влади групи, що гризуться між собою, (я не називатиму прізвищ - ринок їх добре знає) вигадали ввести в цю схему посередника. Навіщо? Якщо офіційно, то лише для того, щоб ставити цей штемпель - «отримано». (А що буде, якщо хтось попросить, аби конкурентові надіслали сповіщення не з тією датою? Штрафи, пені, знайомство з податковою міліцією.) Але далі все ще цікавіше. За цю послугу встановлюється чимала плата, причому сьогодні ще абсолютно незрозуміло річна чи місячна. Навіть якщо платити раз на рік, то й без калькулятора легко підрахувати: виручка може становити не один мільярд гривень. Крім того, у нас уряд дозволив не квапитися з підтвердженням отримання електронної звітності. На цю просту операцію в Україні відвели дві доби, чого немає ніде в світі. Це явно спрямовано проти бізнесу - тут вступає в дію правило, хто не встиг - той запізнився. Але це ще не все. Головна небезпека, що посередник дістає доступ до величезного масиву комерційної інформації, яку зможе використовувати або продавати в цілях конкурентної боротьби, а може й застосувати при рейдерських атаках.

- Але ж інформація зашифрована?

- У нас хотіли, щоб ключами до неї теж займався посередник. Але потім вирішили: а навіщо це йому - надто морочливо. Днями я дізнався, що Держкомінформатизації запропоновано взагалі відмовитися від шифрування. Причому це питання було вирішене кулуарно. Таким чином, завдання посередника максимально спрощується. Працюючи з відкритою інформацією, він різко знижує собівартість своїх «послуг» і на стільки ж нарощує горезвісну дельту (чистий прибуток. - Авт.). У Держкомзв'язку було вже півдесятка нарад з цього питання. Народ протестує, а влада створює видимість консультацій з громадськістю. Але не більше. За їхнім натиском відчувається, що рішення насправді ухвалене. Але ми ще боремося. Я, зокрема, увійшов до однієї з робочих груп, що готуватиме пропозиції громадських організацій з цієї проблеми.

В інтересах чесної конкуренції

- А можна запитати: навіщо вам це треба? Ще до когось у немилість потрапите.

- Цього я не боюся. І не подумайте, що сам хочу стати таким посередником. Для мене найголовніше, щоб на ринок, де працюють мої компанії, не проник пов'язаний з владою монополіст, аби там зберігалася можливість для чесної конкуренції.

- Саме тому сьогодні дехто вимагає створити консорціум для спільного управління каналізаційними мережами?

- Я думаю, когось не влаштували розцінки. Але для розв'язання цієї проблеми зараз запущено інший механізм. Це була моя ідея, яка всім припала до душі. Ми просто попросили Національну комісію з регулювання зв'язку очолити цей процес. Комісія ці питання регулюватиме, а, наприклад, інститут «Діпрозв'язок» може розробити нормативну базу, тобто методику розрахунку за вхід у каналізацію та її оренду, що допоможе «Укртелекому» правильно рахувати витрати. Але одночасно готуються й законодавчі зміни, відповідно до яких «Укртелеком» може бути визнано монополістом на цьому ринку. Він, до речі, проти цього й не протестує. Адже займає ринкові позиції й готовий до співпраці.            

- «Громадянська» війна за домен «.ua», яка зараз триває, - це добре чи погано?

- Я б не хотів загострювати. Жодна війна тут не потрібна. Сьогодні є технічний адміністратор цього домену. Якщо мене запитають, чи справляється він зі своїми обов'язками, я дам позитивну відповідь: у принципі справляється. У нас хіба є проблеми, що когось не реєструють або домен не працює? Таких проблем немає. Адміністратори домену від когось ховаються, ухиляються від питань? Теж ні. Домен функціонує, все працює. Але є окремі особи, які хочуть змінити ситуацію чи тому, що не знаються на суті справи, чи тому, що хочуть на цьому щось заробити, в чому я дуже сумніваюся: на цьому дивідендів не отримаєш. Це той випадок, про який говорять: «не дай вам Боже жити в епоху змін». І дійсно, я не хочу, щоб одного ранку, який язик не повертається назвати чудовим, хтось в Інтернеті не побачив електронної адреси групи компаній «Адамант» або, скажімо, моєї особистої адреси. Ми всі на цьому зав'язані. А в нашій країні не так багато людей, які на цій справі знаються... Особисто я в цій сфері з 1991 року...

- А як дивиться держава на ці ігри?

- Ось це мені не зрозуміло. Я про це в неї, держави, запитував. А мені відповідають елементарною відпискою, повідомляючи, що жодних відомостей про передання домену не мають... Виходить, що керівництво Українського мережевого інформаційного центру, в якому я є членом координаційної ради, не звітує ні перед ким? Не виключаю, що там є якісь плани, що не підлягають широкому розголосу. У результаті домен може дістатися незрозуміло кому... Але цей скандал запустив процес прозріння... Чимало посадових осіб зрозуміли, що, не вникнувши, поставили свої підписи, і в результаті якісь пройдисвіти, так звані кібер-сквотери, які перед цим у Росії напаскудили, можуть захопити дуже важливу для України сферу, й невідомо, що стане з нашою кирилічною зоною. Одним словом, ситуація непрозора. Але розбиратися з цим питанням, мабуть, можна буде лише тоді, коли в країні з'явиться політичний консенсус. Тому що питання доменної зони в усіх країнах вирішуються виключно на паритетних началах - державою та громадянським суспільством, тобто громадськими організаціями й, зокрема, бізнес-асоціаціями. Інша річ, працюють ці організації чи це самі лише назви, за якими практично нічого й нікого немає. Тут треба розбиратися й, в разі необхідності, провести ротацію... Таку пропозицію я вносив.

Інтернет і мораль

- Ви згодні з тим, що інтернет, окрім величезної користі, все ж таки несе й певну загрозу моральному здоров'ю суспільства хоча б тим, що через нього поширюється дитяча порнографія?

- (Сміється). Вибачите за таку реакцію на це запитання. Річ у тім, що суспільству показали страшилку. До речі, наша нацкомісія з моралі нещодавно отримала «престижну» винагороду - «будяк», зокрема й за те, що душить свободу слова. Але найбільш в цьому може відзначитися парламент. Він, як відомо, розглядає законопроект щодо боротьби з дитячою порнографією, внесений народним депутатом Павлом Унгуряном (не знаю, в якій він фракції). Але дитяча порнографія - це, як вважається в усьому світі, використання неповнолітніх для виготовлення порнографічних фільмів. І це, дійсно, аморально й має каратися. У нас же, відповідно до цього законопроекту, пропонується надати Кабміну доступ до регулювання мереж Інтернет-провайдерів. По суті, це просто підміна понять, причому далеко не безкорислива.

- Проте загроза моралі все-таки, на мою думку, виникає. Але чи можна назвати адекватними заходи, що вживаються у відповідь? Чи не перетворюється поступово наша держава на поліцейську?

- Тут усе набагато простіше. Попереду президентські, а за ними й парламентські вибори. Хтось хоче отримати на них переваги. Як це зробити? Узяти в свої руки ще й всемогутній Інтернет, у якому нібито господарюють провайдери. Але насправді вони ж ні на що не впливають - просто дають можливість засобам масової інформації, що працюють в Інтернеті, працювати вільно. Тобто ми їх не відключаємо, не маємо на це права. Припустимо, приходять до нас представники правоохоронних органів і вимагають вимкнути якийсь сайт. Рішення суду на це в них немає. Але вони наполягають: мовляв, нам дали команду його вимкнути... Ну то й що? Адже команда незаконна... Ми не можемо відповідати й на незаконні запитання: кому належить цей сайт, хто готує для нього контент. Річ у тім, що мені як провайдерові Законом заборонено втручатися в роботу телекомунікаційних систем. Ми маємо в своєму розпорядженні лише технічну інформацію: людина сплатила за певний канал і за певний обсяг ресурсу й вона ним користується. Що там у неї йде - ми не знаємо, і нас це не має хвилювати. А тут за допомогою такого закону з нас, дійсно, хочуть зробити поліцейських. Аби ми за командою когось вмикали, а на когось доносили й вимикали. Мені один народний депутат говорить: ви ж бачите, по інтернету бігають порнографічні картинки. Не бачу, відповідаю, бо це не озеро, куди можна зануритися в аквалангу й спостерігати за його життям. Та й то, далеко не все там розгледиш... А в Інтернеті не картинки, а IP-пакети «бігають», цеглинкою яких є біт - логічна одиниця й нуль. І ми не бачимо, що там, хоча знаємо: йде передання пакетів даних, і знаємо: туди ми жодного права не маємо втручатися. Та й технічної можливості такої не маємо. Єдине, що ми можемо, це зафільтрувати ту чи іншу IР-адресу сайту, й на нього ніхто не зайде. Але для цього потрібне рішення суду. А якщо ми почнемо порушувати Закон, то хто поручиться, що завтра нас не змусять знищити, скажімо, газету «День», яка комусь не сподобалася? Але саме цього ми й не хочемо. І не тому, що ми менше заробимо. Річ у тім, що в галузі високих технологій працюють високоінтелектуальні й порядні люди.

- А про що говорить зарубіжний досвід?

- Він є, ми його знаємо й реалізовуємо. Ми створили сайт www.skarga.ua. Якщо ви, користувач, відкрили якийсь сайт і побачили картинки, що обурили вас, то пишете на цей наш сайт, а звідти вже ваші листи потрапляють до системних адміністраторів операторів і провайдерів. І зараз Інтернет-асоціацією України рекомендовано своїм членам підписати відповідні угоди, які регламентуватимуть процес відключення таких ресурсів. Саме так поставлена ця справа, наприклад, в Англії, де спеціально створена недержавна комісія, яку ми пропонуємо створити й у нас. До неї можуть увійти фахівці з моралі, представники судових та інших правоохоронних органів, громадських організацій, словом, розумні люди, які діятимуть не за командою, а виключно згідно із Законом. Адже в нас насправді немає в Інтернеті такого засилля дитячої порнографії. Ну, є десь ці студії... Так вони скрізь у світі є. Але там, де їх мережа ширша, їх і частіше виловлюють. Україна ще не вийшла на той рівень в цьому питанні, який вимагає якихось надзвичайних адміністративних заходів, що обмежують свободу слова в Інтернеті. Між іншим, серед авторів законопроекту, про який ми говоримо (прізвищ я не хочу називати), є люди, в яких були якісь неприємності в цьому плані й зараз навіть триває якесь розслідування... Отже, не варто їм кивати на Інтернетників, мовляв, це все ви винні. Ми в чужу інформацію свого носа не суємо, хоча якщо в мережі намагається реєструватися якийсь підозрілий ресурс, він не зустрічає великої підтримки, тому що в усіх нас є сім'ї, діти й відчуття відповідальності. А у політиків, на відміну від нас, з цим, я маю на увазі й відповідальність, і мораль, не завжди все гаразд, так само як і з совістю... Комусь хочеться вручну покерувати Інтернетом. Про це може свідчити хоча б те, що у Верховній Раді вже багато років валяється без руху Закон про перехоплення інформації, в розробці якого я теж брав активну участь. Там був прописаний простий механізм, що передбачає три ключі, а точніше три посадові особи, які в консенсусі отримували право на таке перехоплення. Це уповноважений Верховної Ради з прав людини, представники Верховного Суду й спеціального уповноваженого органу. Якщо три ці ключі обернулися, то вони дістають доступ і розробляють необхідні оперативно-пошукові дії на мережі оператора, без його участі. Цей законопроект встиг дістати схвалення зарубіжних фахівців. Але як тільки ми довели його до ладу, його поклали на запилюжену парламентську полицю, де він лежить і досі. Тому що ручний механізм значно зручніший! Кабмін хоче мати право визначати, куди дивитися, а куди ні, що давати, а що ні. Це і є ручне управління економікою й, зокрема, таким важливим її сегментом, як IT-сфера. Весь світ від цього йде, а ми, навпаки, туди прагнемо. Тоді давайте повернемося в Радянський Союз і відновимо цензуру. Нехай наша влада про це оголосить. Хто не згоден - виїде за кордон свій бізнес розвивати. Решта знову будуватимуть тоталітарну державу...

Про хороше

- А тепер давайте поговоримо про добре. Я знаю, що ви захоплюєтеся художньою фотографією й навіть розміщаєте знімки на своєму сайті. Чи буваєте ви на фотовиставках «Дня» і як їх оцінюєте? Чи дають вони додатковий імпульс для цього вашого захоплення?

- Фотовиставки, на мою думку, - це чудова перлина, що прикрашає успішний проект «День». Причому вона з року в рік розвивається, вбирає в себе нові барви й дедалі краще, яскравіше і розмаїтіше відображає життя країни та її людей. Знімки, представлені на виставці, такі серйозні, такі сильні, в них стільки любові до людей й притаманного українцям гумору, що просто за душу бере. А деякі показують з абсолютно несподіваного боку наших непогрішимих політиків. Дивишся і не знаєш, сміятися чи плакати... Громадсько-політична спрямованість робить виставку «Дня» не схожою на всі інші. І тут хочеться сказати теплі слова газеті, її колективу, головному редакторові Ларисі Івшиній. Вона, я знаю, є ініціатором, душею й мотором цієї виставки, яку тепер уже знають і люблять у багатьох куточках нашої країни. Підтримувати, а отже бути причетним до цієї виставки мені дуже приємно й навіть почесно. Тим паче, що це дає мені можливість ще глибше поринути у світ фотографії, яку я дуже люблю.

Віталій Княжанський, газета «День»     

Фото Руслана Канюки,  «День»