Після вечірнього випуску новин у ефірі телеканалу Сіті - політичне ток-шоу «P.S. День Сіті». Такі програми виховують громадян, тож оминути увагою цю програму неможливо навіть глибоко аполітичним людям: актуальність насущних проблем сьогодення, підбиття політичних підсумків дня експертами-професіоналами, професійність та харизматичність ведучого, - все це сприяє тому, що глядач дивиться програму від першої хвилини й до останньої. Яким повинен бути майбутній український лідер? З якими складовими сучасних політтехнологій слід бути обережним українським виборцям? Яке місце програми «P.S. День Сіті» у майбутніх політичних процесах? На всі ці запитання та багато інших відповідає ведучий програми, політичний оглядач Сергій ДОЙКО.

- Сергію, знаємо Вас, насамперед, як ведучого радіо. Проте нині ви вже і ведучий телевізійної програми. Як саме відбулася зміна іміджу?

- Доволі швидко. Проте я би не назвав це саме «зміною» іміджу. Програма «P.S. День Сіті» стала для мене, швидше, уточненням цього іміджу, його своєрідним оформленням. Мені завжди хотілося, щоб мої програми не лише чули, а ще і бачили. Я - людина емоційна, люблю жести, міміку. І часто є теми, коли досить цікаво саме побачити, як реагує на запитання гість студії: як змінюється його вираз обличчя, оживлюються очі, насуплюються брови тощо. Таку картину може дати тільки телебачення. Так само і реакцію ведучого на відповідь гостя краще все ж таки бачити. Наприклад, на радіо мені доводилось часто так відверто і говорити: «Щось я вам, пане політику, не надто вірю...». А на телебаченні достатньо посміхнутися, злегка похитати головою, анічогісінько не кажучи. Бо все і так буде зрозуміло, без жодних слів.

- Часто можна почути, що радійникам, які звикли працювати у закритих студіях і бачити під час програми лише гостя та режисера, перебудуватися на специфіку роботу телеведучого досить складно. Як почуваєтеся Ви?

- Це правда. Часто це дуже складно. Коли бачиш за склом лише звукорежисера, а поруч с собою - гостя, це досить затишні і комфортні умови для роботи. А коли студія величезна, оператори, гример, кілька камер, яскраве світло, плазмові екрани, гість... Але в цей час треба зосередитись саме на гостеві і стежити лише за його словами, а не за чимось іншим. Але до роботи над програмою «P.S. День Сіті» в мене, дякуючи шансові, вже був певний телевізійний досвід. Програму «Від першої особи», яку я вів на радіо, останні кілька місяців знімала телекомпанія й радіоефір відбувався як зйомка телепрограми: світло, оператори, режисер, гість. Тому мені адаптуватися в студії «Сіті» було набагато легше аніж іншим радіо-колегам.

- Чи плануєте вносити якісь ноу-хау у «P.S.»? Чи формат залишиться таким самим, яким був за Володимира Фесенка?

- Наша команда постійно перебуває у пошуку. Ми завжди обговорюємо - що і як можна було б поліпшити. Сподіваюсь, що до програми додадуть ще 5 хвилин і «P.S. День Сіті» триватиме не 15, а 20 хвилин. Бо деякі теми, які ми порушуємо у програмах, вартують години - двох ефіру. За 20 хвилин тему можна розкрити краще, ніж за 15. А ще в мене є творча мрія, щоб колись програма «P.S. День Сіті» передбачала спілкування у прямому ефірі гостя студії з нашими глядачами. На радіо в мене було саме так. Тому і я, і мої гості добре відчували настрої людей: цікава людям тема чи не цікава, цікава розмова чи ні, вірять люди тому, що каже гість, чи не вірять. Зворотній зв'язок у прямому ефірі - це справжній драйв.

- Неодноразово чула, що ви з багатьма політиками на «ти». Наскільки таке твердження є правдивим?

- Справа не в тому, чи я, як ви кажете, на «ти» з політиками. Справа в тому, щоб і вони зі мною були на «ти» - довіряли, бажали брати участь у програмі, а в спілкуванні були максимально відвертими і цікавими. Повірте, саме до і після ефірів я чув часто такі речі від гостей, що навряд чи колись ця інформація стане надбанням широкої публіки. Мені ж це потрібно як журналісту. Я повинен знати більше і, як кажуть, «копати глибше». А так, справді, знаю багатьох політиків. Й не лише українських. В мене є хороші знайомі в сеймі Польщі, уряді і парламенті Грузії, Держдумі Росії. Це йде тільки на користь моїй роботі. З багатьма політиками познайомився у Страсбурзі під час чергових сесій ПАРЄ, на висвітлення яких мене часто запрошують.

- Сергію, ви - людина з Pr-досвідом. Чи не запрошувала вас котрась із партій долучитися до їхньої Pr-компанії?

- Були різні пропозиції... Але в очах будь-якого політика з будь-якої політичної сили я, щиро сподіваюсь, завжди виглядав чесним, відвертим і незаангажованим ведучим. Думаю, мені це вдалося. Є ідеологічні опоненти, які часто один одного просто розірвати готові, але усі вони мене сприймають саме як журналіста, якому цікаві будь-які протилежні точки зору і позиції.

- В січні 2010 року відбудуться президентські вибори. Як ви оцінюєте передвиборчі кампанії кандидатів?

- Відверто кажучи, поки я нічого нового від кандидатів не почув. Всі погоджуються, що Україна повинна бути потужною і заможною європейською країною. І всі, як один, кажуть, що за наступні п'ять років зроблять її саме такою. Проблема в тому - як саме вони це робитимуть? З чого конкретно починатимуть? Де етапи розвитку країни, де економічні розрахунки, де реальні прогнози? Я кажу саме про реальні прогнози, а не такі, щоб їх спочатку поширити, а вже за хвилину думати, як потім пояснювати виборцям - чому ці прогнози не справдилися. Побачимо. Все ще лише розгортається. Але вже сьогодні надто багато лунає обіцянок. Колись ми вже щось подібне чули, вам не здається? Кожен з нинішніх кандидатів, хто чим дужий, намагається переконати людей в тому, що президентська булава саме в його руках - порятунок для України. Але, чому саме в його руках? Хто крокує поруч із ним? Хто складе його майбутню владну команду? Там будуть люди професійні, вірні лідерові, віддані країні, патріотичні, незаплямовані? На ці запитання відповідей я щось поки не чую.

- Тобто кандидати роблять ставку не на політичні програми, а винятково на піар-ходи?

- У сучасному світі без піар-ходів не обійтися. Як можна про себе гучно заявити і привернути максимум уваги, якщо не використовувати такі ходи? Як утриматися на хвилі, а не потрапити під неї? З іншого боку, не варто зневажати політтехнологів. В них така професія і їм постійно треба шліфувати свою майстерність. Головне, щоб це не заходило надто далеко, як, приміром, це трапилося у 2004 році, коли в України раптом з'явилися якісь «сорти» і країна ледь не розлетілася на ці «сорти». Це був результат «праці» саме політтехнологів. Причому - не українських.

Тож, заробіток - добре, але жити в Україні усім нам. Тому треба поважати самих себе, думати і аналізувати, а не «вестися» на весь той бруд, яким іноді намагаються нагодувати виборця «маестри» політтехнологіної еквілібристики.

- Який лідер, на вашу думку, потрібен Україні?

- Незалежний! Ця людина, безумовно, має знати, вміти і чітко розуміти - як зробити заможною цілу країну, а не лише себе. Але найголовніше - такий лідер не повинен одразу ж після дня інавгурації кинутися відпрацьовувати «борги» перед тими політиками чи бізнесменами, які привели його у президентське крісло. Тому я і кажу - незалежний! Залежний він має бути лише від людей. Лише від своїх виборців і більше ні від кого.

- Наскільки гострою може виявитись проблема недовіри громадян до владних інституцій у 2009-2010 роках?

- Думаю, все буде залежати від того, як саме триватиме кампанія. Хто і на яких гаслах прийде до найвищої влади і чи не вибухне після такої його «перемоги» уся країна? Якщо таке, не дай Бог, трапиться, то, боюся, довіра до влади може не повернутися ніколи.

- Як Ви гадаєте, чи виллється соціальна напруга в масові акції протесту та заворушення?

- Знову ж таки, все буде залежати від того, як саме пройдуть вибори і чи в цивілізований спосіб ця кампанія закінчиться. Під «цивілізованим способом» я маю на увазі, передусім, те, чи визнають переможені переможців? Якщо визнають, країна нормально рухатиметься далі. Бо в житті завжди хтось перемагає, а хтось програє, це природно. А от якщо не визнають, а ще й політтехнологи піднапружаться й роздмухають «з мухи слона», то все може статися. Але чого-чого, а такого точно не хотілося б. В кожного з нас є сім'ї, діти, батьки. Всім хочеться жити в спокої.

- Бути ведучим підсумкової політичної програми під час виборів - надзвичайно відповідально. Яке місце ви відводите програмі «P.S. День Сіті» у майбутніх політичних процесах?

- Якщо говорити про місце чи роль програми, варто, переконаний, поглянути на людей, завдяки яким це місце чи роль можуть відбутися. В програми - супер-команда. Це люди, які живуть творчим пошуком. Я, як ведучий, видаю на загал те, що тривалий час готується, обмірковується, обговорюється усіма тими людьми, для кого передача «P.S. День Сіті» - частина їхнього життя.

Тож, в програмах «P.S. День Сіті» ми будемо говорити людям правду. Будемо робити все для того, щоб і гості студії говорили саме правду. Дуже хочеться, щоб наша передача стала справді народною програмою. Такою, де кожен з глядачів знайде відповідь на своє запитання. Кожен!

- Які теми зустрічей і кого з можновладців ми зможемо побачити найближчим часом у «P.S.»?

- Безумовно, головна лінія - президентські вибори. Будемо запрошувати на програму людей відомих і цікавих, тих, які, що називається, «в матеріалі». Будемо запрошувати самих кандидатів у президенти, щоб ті чітко і зрозуміло пояснили виборцям - «з якої ноги» він чи вона встане, коли, раптом, 8 лютого 2010-го року прокинеться Президентом України. Переконаний, глядачам буде цікаво. Тому, закликаю усіх: «Дивіться нашу програму!».

- І наостанок нашої розмови традиційне журналістське запитання: Ваші побажання глядачам програми «P.S. День Сіті«» та читачам газети «День»?

- Завжди мати власну думку і власну громадянську позицію. Але, водночас, обов'язково прислухатися до думок і точок зору інших людей, скільки б цих думок не було. Я сам вже встиг переконатися - не існує і не може бути однієї точки зору щодо того чи іншого питання. Вони мають бути різними і їх має бути не одна. Інакше, як тоді шукати правильну?

Ніна Герасименко, газета «День»

Фото - газета «День»