Якщо в піара є стать, то він, безперечно - чоловічого роду. Якщо до пана піара в минулий вечір (у п`ятницю) навідувався хтось із кандидатів у Президенти, то йому не відчинили двері. Хай би як тарабанив стражденний політик у двері, хай би як намагався їх знести, йому чувся незмінно дзвінкий срібний сміх Юлії Володимирівни й приємний чоловічий баритон пана піара: «Я зайнятий з Юлією Володимирівною. Ми на Інтері, у «Свободі слова».

Особисто я вчора насолоджувалася ефіром. Чи пам`ятаєте платтячко, у якому Юлія Володимирівна проходила затвердження у Верховній Раді на посаду прем`єра у 2004 році? Ну, згадуйте: сукня з ліхтариками, приталена ялинка, мереживна вставка до стегон - і під чотириста депутатських голосів «за» її затверджено на посту прем`єра. Звичайно, пам`ятаєте, забути це просто неможливо. А пам`ятаєте зіпер на спині, коли вона у 2008-2009 роках до Путіна їхала газові контракти підписувати? Контракти виявилися так собі, у питаннях газу зіпер на спині виявився безсилим, але, переконана, Путін замочок на спині запам`ятав назавжди. Але всі ці штучки - пояси цнотливості у порівнянні з учорашнім епізодом. Хтось із журналісток запитав у прем`єра, якої фірми у вас сукня (не беруся судити - готувалося це запитання спільно з «відповідальницею» чи було як би «експромтом»). Це все... Це кульмінація...

- Замучили з цими віттонами, - глибоко зітхнула Тимошенко й попросила журналістку, яка поставила запитання, підійти, суто «по-жіночому допомогти їй відкрити замочок ззаду на спині» (так і сказала) - трішки відкрити й подивитися назву фірми, яка пошила її чорну сукню з білим комірцем. Журналістка підійшла, відкрила, камери жадібно впилася в процес розчиняння замка й послідувала відповідь: «Айна Гассе». Сьогодні прем`єр була не в Луї Віттоні. Вона (у минулі роки скупивши чи не всі лінії супердорого французького дизайнера) на цей раз вирішила підтримати українського дизайнера й сказала, що робить це завжди. Але що це, як не піар-фортуна?

Якщо Юлія Тимошенко й любить піар, то це глибоко взаємне почуття: він теж її любить, вони просто «вічна вірність одне одному». При цьому я не скажу, що їй м`яко стелили. Цього разу ніхто їй не давав можливості чотири години говорити. Її перебивали, їй ставили незручні запитання. І коли я дивилася в захоплені очі журналістів, то розуміла, їх захоплює в ній одна єдина річ: її здатність виходити сухою з води. Ну ось, наприклад, просять її показати абсолютно конкретні дані економічної статистики, які вона раніше заборонила оприлюднювати, а вона милостиво каже: ми покажемо вам сайти, на яких ці дані розміщено. Наприклад, просять її розповісти, як її родина заробляє, і вказати імена компаній у аграрному та будівельному бізнесі, де її чоловік абсолютно офіційно заробив і задекларував три мільйони гривень. Вона з натиском повторює, що це аграрний і будівельний бізнес, це маленький бізнес, а назв компаній вона не знає, бо приходить додому, коли чоловік уже спить, а йде, коли ще спить.

І звичайно, Юлія Володимирівна обіцяла посадити, розворушити вулик корупціонерів і призначити правильного, чесного генпрокурора. Також обіцяла, що цей генпрокурор підніме й дорозслідує всі забуті й давні справи. Усі справи перерахувала, окрім справи педофілів....

Коли її запитали, чому її фракція приклала руку до скасування мораторію на підвищення цін на ліки, вона пояснила це побоюваннями, що з полиць аптек зникнуть ліки. Зацікавленість членів своїх команд у фармбізнесі заперечувала, але при цьому довго розповідала, як створила лабораторію, яка перевіряла б склад ліків. Ще Юлія Тимошенко обіцяла зберегти свободу слова...

Одне добре, що всіх членів своєї старої команди вона планує в разі перемоги відправити геть і користуватися послугами професіоналів і молоді зі студентських організацій. Воно й зрозуміло. Утомилися, мабуть, її хлопці, згадувані в названому нею ж «Форбсі», членські внески платити. Пора й молодим дати дорогу.

Юлія Володимирівна в цьому ефірі відкрилася з абсолютно несподіваного боку. Вона цитувала Арістотеля, ті роботи, де він пише про демократію та олігархію. Я теж люблю Арістотеля з його проповіддю рівноваги й помірності. Хоча не поділяю його поглядів на жінок. Він вважав, що жінки не зовсім повноцінні істоти, що нам начебто чогось бракує. Я завжди думала: як він міг так помилятися? А зараз слухаю Юлію Володимирівну й думаю - та ж мав рацію старий. Наступаючи на власний фемінізм, переконуюся: у політику і в церкву жінок потрібно пускати обережно. Адже варто їй завести шури-мури з піаром, і процес її владарювання стає некерованим. Воістину, гримуча суміш.

Маша Міщенко, інформаційне агентство УНІАН

Фото -  f.toprealty.org.ua