Прибуття нового посла США в Україну та вручення навіть копій вірчих грамот міністрові закордонних справ не могло не стати топ-подією. Штати залишаються найпотужнішою державою світу, а тому їхній надзвичайний і повноважний представник автоматично є в нашій країні впливовою постаттю. До того ж ця посада залишалася вакантною півроку, що давало поживу для спекуляцій політиків і преси.

Саме за перебування Джона Теффта послом у Тбілісі сталася російсько-грузинська війна. Вважається, без «благословення» Теффта президент Грузії Михаїл Саакашвілі не міг розпочати введення збройних сил до Південної Осетії (грузинської, до речі, території).

Російські та проросійські ЗМІ у зв'язку з цим охоче поширюють «страшилки»: цей «координатор кольорових революцій», наділений Держдепом повноваженнями мало не прокуратора США в Україні, тепер спровокує що-небудь жахливе і в українсько-російських відносинах. Як мінімум, грубо втручатиметься в президентські вибори й посадить на «трон» чи то Тимошенко, чи то навіть Ющенка.

Інші коментатори, навпаки, щосили применшують значущість Теффта - він нібито з другої ліги американської дипломатії. Його призначення - це і для нього заслання, і для України приниження.

Але такі коментарі є скоріше даниною законам газетного жанру, які передбачають насамперед гонитву за «смаженою» інформацією, або ж переслідуванням певних політичних інтересів. Розігрування антиамериканської карти залишається модним серед «біло-голубих», «червоних» та маргіналів типу Вітренко або Корчинського.

Тому спробуємо виділити певний «сухий залишок» у тій зливі коментарів та аналітичних матеріалів, яка була спровокована прибуттям нового посла Сполучених Штатів.

Перше. Джон Теффт не скакав улітку минулого року на білому коні на російські редути на чолі картвельської дружини в Південній Осетії. Більше того, як розповідають дипломати, благословення лідеру Грузії теж не давав. Обтічні дипломатичні формулювання могли здатися прямим схваленням воєнних дій і обіцянкою силової підтримки.

Друге. Джон Теффт є кадровим дипломатом з 37-річним стажем, у Держдепі його вважають одним з найдосвідченіших американських фахівців з питань Східної Європи та пострадянського простору. У 2005-2009 роках Теффт був послом Сполучених Штатів у Грузії, раніше очолював диппредставництво Америки в Литві. Працював у Росії (у тому числі тимчасовим повіреним у справах), Угорщині, Італії та Ізраїлі, а також у Держдепі (на російському, а раніше - на радянському напрямку).

Теффт вважається «чистим» дипломатом, без усяких спецслужбістських нашарувань, але водночас є фахівцем з питань озброєнь. Саме цей напрям курирував у Римі й Тель-Авіві, займався ним у Держдепі в 1989-1992 роках, крім того, кілька років був радником з міжнародних питань Національного воєнного коледжу (National War College) - дуже престижного закладу, який фактично являє собою академію при Національному університеті оборони у Вашингтоні. Тому можна припустити, що Теффт не є зовсім сторонньою людиною для силових структур. До речі, у Воєнному коледжі щільно займаються проблематикою національної та міжнародної безпеки й військової розвідки.

Третє. Джон Теффт на всіх своїх дипломатичних посадах виявляв підкреслену повагу до країни перебування, її культури, історії та мови й водночас жорстко відстоював інтереси США. В одному з інтерв'ю він розповідав, що вивчив у достатній для спілкування мірі такі непрості мови, як іврит, угорська та литовська. У Литві уперше в житті, щоб виявити повагу до місцевих традицій, ходив по гриби разом з міністром закордонних справ і віце-спікером Сейму. У Грузії взагалі став улюбленцем місцевих еліт і дуже популярним серед місцевих жителів політиком (за винятком опозиції, яку не дуже жалував). Але це не завадило Теффту в ультимативній формі заборонити керівництву Грузії співпрацювати з Іраном на довготерміновій основі в питанні постачання газу. При цьому підкреслив, що «позиція США пов'язана з останніми резолюціями ООН, роботою Ірану над ядерною зброєю, а для Грузії пріоритетнішим є трубопровід для транспортування газу з азербайджанського родовища Шах-Деніз». Неважко припустити, що з такою ж жорсткістю Теффт реалізуватиме міжнародну політику США і в Києві.

Четверте. На переважній більшості своїх посад Джон Теффт працював над вирішенням «російського питання» в аспекті обмеження російської експансії на пострадянському просторі. Так було і в Угорщині, і в апараті Державного департаменту, і в самій Росії (подейкують, саме Теффт здійснював контакти з «шагреневою шкірою» російської опозиції), і в Литві, і в Грузії. Очевидно, саме з цією метою Джон Теффт прибуває і в Україну.

Однією з найяскравіших сторінок дипломатичної кар'єри Теффта стала його енергійна діяльність з дипломатичного забезпечення Помаранчевої революції та налагодження американсько-українських взаємин нової якості після неї. 7 вересня 2004 року він прибув у Київ у ранзі заступника помічника держсекретаря США з європейських та євразійських справ. Тоді Джон Теффт офіційно виявив стурбованість з приводу неналежного проведення виборчої кампанії в Україні, зокрема нерівного доступу кандидатів до ЗМІ. А ще - підтримав перебування українських військ у Іраку. Не дивно, що 15 лютого 2005 року саме Теффт анонсував підтримку з боку США вступу України в НАТО. Він активно готував перший візит Президента Віктора Ющенка в США, а згодом неодноразово коментував становище в Україні й висловлював ставлення Держдепу до нього. Говорив, до речі, про необхідність боротьби з корупцією, консолідації демократичних сил.

У 2004 році мала місце реальна загроза відходу України в геополітичну орбіту Росії. Розстановка сил була зрозуміла - хто тут за Штати, хто за Росію. Підтримку певного кандидата й масових акцій для приведення його до влади Держдеп вважав необхідною і виправданою. Сьогодні ситуація зовсім інша.

Так, політикум США відчутно віддає перевагу Юлії Тимошенко. А що вдієш? Вибору немає. Надто вже карикатурно підкреслює Віктор Янукович свою проросійськість, навіть нариваючись на приниження на кшталт того, якого він зазнав на з'їзді «Єдиної Росії». Тимошенко, навіть хихочучи у відповідь на казармені жарти Путіна, виглядає пристойніше. Ну й вона принаймні вдається до риторики «симпатика» США та європейської інтеграції. А на Арсенія Яценюка, який так сподобався команді Барака Обами, надії вже немає, на цих виборах він - непрохідний. Так само як і Віктор Ющенко.

Але важко собі уявити, аби Джон Теффт більш-меш активно працював на обрання Тимошенко на поточних президентських перегонах. Тим паче - допомагав влаштовувати новий Майдан. У США чудово розуміють ціну риторики Юлії Володимирівни, усвідомлюють її здатність міняти позиції та погляди на ходу, як рукавички. Тому навряд чи завданням нового посла є якась масштабна підтримка кандидата Тимошенко.

Скоріше, у тактичному плані Джон Теффт має відвернути можливі напружені - аж до силових - сценарії розвитку виборчого процесу. Адже саме дестабілізація становища в Україні максимально полегшить для Кремля завдання подальшої політичної та економічної експансії (якщо в самій Росії все буде спокійно).

А свої стратегічні завдання Теффт цілком відкрито назвав у своєму виступі на затвердженні в Сенаті США.

Основна теза: «Перезавантаження наших відносин з Росією не відбудеться за рахунок України; Сполучені Штати не визнають сфер впливу». Слова про те, що Україна є ключовим елементом системи європейської безпеки в цьому контексті аж ніяк не виглядають компліментом для нас. І якщо блок виступу, присвячений інтеграції України в НАТО, торкається надто вже віддаленої перспективи, то завдання припинити внутрішню боротьбу помаранчевих еліт, тим самим просунути обіцяні на Майдані політичні та економічні реформи й стимулювати боротьбу з економічною кризою видаються цілком актуальними для Теффта і Держдепу.

А особливо детально він зупинився на необхідності реформи енергетичного сектора України, особливо в газовій сфері. Теффт підкреслив, що в цьому готові допомогти і США, і Європа. Схоже, Держдеп і новий посол США добре усвідомлюють, що саме в цьому секторі найбільш імовірна загроза з боку путінської Росії.

Дочекатись би тепер реальної допомоги...

Микола Писарчук, інформаційне агентство УНІАН

Фото - www.politicum.org