Цей текст з’явився на сайті «Майдан». Детектор медіа вирішила, що він буде цікавий ведучим, випускаючим редакторам та головним редакторам провідних електронних ЗМІ. Чому? Оцінка телеглядача, яка міститься у цьому тексті, є, на наш погляд, цілком логічним результатом діяльності протягом останніх восьми місяців всіх вітчизняних новинних і підсумкових телепрограм, після перегляду яких у глядача в голові - або повна інформаційна «каша», або – продовження розчарування у діяльності «помаранчевої влади». І все це – через відсутність пріоритетів інформаційного мовлення. Зараз чи не найбільш популярною стала патетична теза: „Не за це ми стояли на Майдані”. Або ще істеричніше: „Зраджуються ідеали Майдану!!!”. Мені це не подобається. Я не розумію, чому це хтось має за мене вирішувати, за що саме я аж цілий день стояла на Майдані (мої хлопці розсудили, що хтось має забезпечувати тили і здебільшого моталися туди самі). А я стояла на Майдані (нагадую – цілий день!), вмирала біля телевізора і радіоприймача (ще й досі бере ностальгія за радіо „Нарт”), гуляла Інтернетом (хай живе сайт „Майдан”!) за одне-єдине – СВОБОДУ СЛОВА!!! „Демократія”, як на мене, наразі досить примарна; на покращення якості життя заважав сподіватися здоровий глузд, а „Бандитам – тюрми!” за ідеал взагалі не вважаю (цей лозунг не набагато кращий за більшовицьке „Експропріація експропріаторів” або простіше „Грабуй награбоване!”). Кричати Ю-ЩЕН-КО мені було якось ніяково, може, тому, що я не вірю у персоніфіковані ідеали. Найважливішою була для мене свобода слова! Я занадто добре пам’ятаю, як за ствердження цього права людей кидали до концтаборів.

І цей ідеал не зраджено – свобода слова здійснилася. В значній мірі. Поки що. Може. Але доводиться визнати, що, як завжди, мрія розходиться із дійсністю...

І ось, сиджу я біля телевізора, ніби на бережку великого озера... І спостерігаю, як на поверхні граються риби – наші політики. Он пливе велика поважна рибина, а навколо неї в’ються маленькі рибки – політики меншого ґатунку, чогось її щипають і штовхають, і поперед носа пхаються. І тому пливе ця риба якимись вихилясами – то в одну сторону, то в іншу – ще й з-під води, мабуть, її хтось зачіпає... Але ось їй кинулася навперейми гарненька рибка – яскрава, незвичайна, але якщо придивитися, – хижа і підступна. А он ціла купа невеличких рибок якісь незрозумілі візерунки виписують. А он - ще і ще, скільки ж їх, симпатичних і потворних, товстих і худих, як засушена таранька. А он та риба пірнула – чи з’явиться знову? Може, її вже хтось з’їв? А он - інша вистрибнула із води і поплигала, відштовхуючись хвостом від води, – мабуть, якась хижа риба за нею женеться. Мені якось розповіли, що так само поверхнею водойми іноді плигає риба, що страждає від глистів. Може, й деяких наших політиків роз’їдають паразити – амбітність, користолюбство, патологічна жадоба влади? То вони так і стрибають на екранах наших телевізорів?

Але що ж відбувається у глибинах? Які підводні монстри і невідомі істоти там живуть, ніколи не спливаючи на поверхню? Що там коїться на дні, куди раз за разом пірнають наші риби, які таємні домовленості там відбуваються, які накази віддаються, які телефонні дзвінки лунають? І здається, що саме там і вирує справжнє життя, а те, що ми бачимо на поверхні, – це лише миттєві і незрозумілі епізоди. І саме над ними нам розмірковувати, і саме їх нам будуть пояснювати, аналізувати, висвітлювати – але чи наблизить це нас до правди? А ще там, у підводному світі, свої течії і фінансові потоки... І хоч вода здається чистою і прозорою, але ж дна не видно, і тільки гадати доводиться, скільки сміття та непотребу лежить на дні! Іноді вирине якась рибина, винесе на хвості шмат багнюки і хлюпне її прямо в обличчя... І сидиш, забрьоханий, і гидко тобі і тоскно, і вже не знаєш, чи дійсно хотілося тобі тієї правди...

Танцюють риби на поверхні, а що означають їхні ігрища, зрозуміти важко... І намагаються журналісти та політологи щось прояснити і пояснити із цієї картини, але справжнє підводне життя ніколи не стане у повній мірі відомим ані їм, ані нам – глядачам, слухачам, користувачам, виборцям, народу...

І коли я розмірковую над цим, гнітить мене сумна істина, що свобода слова не забезпечує права на правду. Лише допомагає її шукати і здогадуватись про неї.