На минулому тижні я був разом з усією країною - хворів біля телевізора. Отже, вдосталь мав поживи для роздумів про іншу недугу, на яку страждає наша країна. Вже хронічно вразила українську громаду хвороба національної нетерпимості, обтяжена передвиборчим синдромом. І розносять її зараз найбільш летючі, проникаючі знаряддя - засоби масової інформації.

Справді, коли хтось десь за чаркою матюкає «хохлів», «москалів», «жидів» чи інших «чорних», його чують лише такі самі пияки. Якщо хули, скінхеди чи антифа репетують, вихлюпуючи юнацькі гормони - здебільшого лякають один одного.

Зовсім іншу аудиторію знаходить ксенофобська отрута, що ллється з мас-медіа. Іншу - і за чисельністю, бо наклади навіть найменших газеток вимірюються тисячами, а глядачів у телеканалів - мільйони. Іншу - і за вразливою якістю, за незбагненним бажанням повірити у слово журналіста, за здатністю до самонавіювання, самозалякування.

Здається, телереклама під час виборів-2004 (пам'ятаєте, розірвану кольорами країну?) мала би бути добрим щепленням від використання медій для пропаганди ненависті, погано замаскованої під передвиборчі технологій.

Саме так, я вважаю, що первинним для цих горе-«технологів» було отруїти душі людей, а вже потім, якщо вдасться, це мало би трансформуватись у відсотки для кандидата.

Майдан («Схід і Захід - разом!», розмаїті прапори та різні мови) почав знову збирати докупи людей в країні. Було відчуття - ще трохи зусиль влади, роботи над собою журналістів, побутової дисципліни для пересічних людей - і заживемо! Заживемо, не помічаючи, хто на яку церкву молиться, яку їжу і коли їсть, який колір очей чи яка вимова слова «паляниця». Заживемо, не вважаючи падлюку меншою падлюкою, коли вона, падлюка, однією з тобою національності чи раптом, овва!, говорить такою самою мовою.

Не так сталося, як гадалося. Виявилось, що жити у поділеній країні зручно майже для всіх. Мало хто з нас почав ретельніше добирати слова, щоб нікого поруч не образити, колеги-журналісти й далі ділили світ загалом та аудиторії зокрема на «своїх» та «чужих».

Ті ж, хто при владі... О, так!

Це саме вони (всі, без розбору) почали накочувати нові хвилі підозр, звинувачень і образ. Це вони моляться на «електоральне ядро», підживлюючи своїх фанатів ненавистю до політиків-супротивників.

Це вони вирішили, що краще, як за часів середньовіччя, обтрушувати останнє зі свої виборчих феодів, ніж намагатися знайти слова і справи для людей, що голосують на виборах за інших.

Думаєте, перебільшую, «згущую фарби»? Хочете прикладів?

Тепер не обійтися без цитування. Прошу, київське видання «Персонал-плюс», найсвіжіший номер - «... країна, як і європейська спільнота в цілому, тепер вимирають - і це вже їм «в кайф»; рецепти порятунку їх більше дратують, а не цікавлять... Важко, надлюдськи важко «поламати кайф» самознищення! Набагато легше перевалити цей гріх самозради (себе, а ще більше - своїх онуків та правнуків) на зовнішніх ворогів: на москалів, жидів, на уряд (народом же самогубно і обраний).»

А ось інша газета, інший регіон, інші вороги. «Крымская правда», мовою оригіналу: «Если вы коренные, как себя называете, что ж вы ведёте себя на своей земле так, как никаким пристяжным не снилось? В своём доме не гадят. В чужом тоже не принято так себя вести. Даже если незваный гость и прямо из пословицы, то есть хуже, а может, и лучше, нет разницы, в обоих случаях смысл один: так нельзя! Но вам можно. Вы так решили.»

Есперти-медійники мені скажуть - з газетами, що порушують закони, у тому числі й про розпалення міжнаціональної ворожнечі, боротися складно. Регуляторного органу нема, закони написані давно, та й рахуватися з ними не поспішають. Навіть, якщо закриють газету рішенням суду (пам'ятаєте «Сільські вісті»?), наступного дня, як Фенікс, виникає така сама, тим таки шрифтом, лишень з додатком - «плюс», «мінус» або просто «Гордона». 

Таки правда, газет у нас нареєстровано більше 14 тисяч - вибирай на будь-який смак! Не подобається те, що є, ходи до Мінюсту, там завжди раді новим подвижникам друкарства.

З телеканалами ж, на переконання багатьох, у нас зовсім інша справа. Лад навести простіше. Мовників менше, є новий, хороший закон, є регулятор потужний - Нацрада з питань телебачення та радіомовлення - вона ліцензії надає, попередження виносить, ефіром керує, всі канали її ласки прагнуть... Так?

Тоді прошу ось ще цитату: «Ми хочемо, щоб вони не лазили по нашим вулицям, не плюндрували їх своїм нечистим фашистським подихом... До нас приїздить якась скотина. Ходив, дивився на ці пики.. Виникає святе бажання - заїхати в вухо»!

Автор цієї програми на одеському каналі АТВ зміг навіть Корчинського вразити: «Нарешті у вітчизняному телеефірі з'явилася програма, яка перевершила мою «Проте» за рівнем провокативності.» Далі у блозі пана Дмитра йде звичний інтернетний пасаж «аффтар жжот».

Думаю, варто сказати відверто - обидва аффтари жжуть. І жжуть чомусь якраз під вибори. Різниця в тім, що один запалював 2004 року на центральному телеканалі, а інший нині роздмухує ненависть на каналі регіональному, одеському.

До речі, про сам канал. Зворушливий опис на сторінці в Інтернеті: «Новини» телекомпанії «АТВ» цікаві та зрозумілі більшості одеситів. Кожен випуск передбачає відверту подачу інформації та авторські коментарі, (увага!) не стримувані надуманою політкоректністю»! І далі - «завдяки активній соціально-політичній позиції телекомпанія «АТВ» впевнено вийшла в лідери на одеському медіа-ринку!»

Справді, політкоректність тут годі й шукати. Шукати треба порушення навіть найліберальніших українських законів.

Чому ліберальних? Тому, наприклад, що Верховна Рада не може ніяк ухвалити ще в березні проголосовані у першому читанні зміни до Кримінального Кодексу. Законопроект авторства Тараса Чорновола робить більш жорстким покарання за злочини, вчинені «за мотивами расової, національної або релігійної нетерпимості».

А якщо законів знову нема - то Нацраді з питань телебачення та радіомовлення можна влаштовувати судову тяганину з тим-таки каналом АТВ протягом двох років. Можна кілька разів переносити судові засідання, можна відхиляти клопотання про залучення до справи висновків Комісії з моралі.

У висновках моральної комісії, до речі, прямо вказано, що програми телеканалу сприяють розпаленню міжнаціональної ворожнечі. Щоправда, аналізувала комісія «твори», що були в ефірі цього року, а позов Нацради стосується ще програм виробництва 2007.

А вибори насуваються невпинно. І утиски свободи слова - закид серйозний.

І тому, мабуть, про інтерв'ю ужгородського мера Ратушняка, яке тиражували всі медіа, правоохоронці вже забули. І тому, мабуть, власник АТВ Ігор Марков переможцем повертається до Одеси, трохи побувавши у розшуку за звинуваченням у хуліганстві. Нагадаю, в березні прокуратура порушила справу за фактом побиття учасників мітингу біля одеської мерії.

То, якщо державна влада нездатна, що робити нам?

Я пропоную тактику малих кроків - самим не говорити і не робити інших дурниць, навіть в малому, забути про анекдоти, жарти, кпини з людей інших національностей, мов, рас. Не шукати винних у власних помилках, у тому числі - й у помилках біля виборчих скриньок.

Журналістам - припинити слідом за російськими ЗМІ поділяти людей на «татарів», «москалів», «осіб кавказької національності», «східняків» та «западенців».

Може тоді політики схаменуться і зрозуміють, що їм скоро не буде ким керувати? І не через грип.

Дмитро Крикун, «Українська правда»

Фото - www.strf.ru