Взявся за написання цієї статті лише після досить довгих вагань. Адже належу до тих громадян, які повністю підтримують позицію: про боротьбу з епідемією грипу повинні говорити лише професіонали, що несуть за це відповідальність.

Однак, останнім часом питання боротьби з епідемією все більше політизується. Експерти і політтехнологи все більше і більше продукують прогнози: хто з кандидатів у президенти виграє, а хто програє, експлуатуючи « грипозну»   тему та заробивши чи втративши на ній свій виборчий рейтинг.

Політики теж достатньо наговорили: говорячи про «кару божу», легеневу чуму, роздмухуючи паніку та звинувачуючи уряд у всіх смертних гріхах.

Для мене особисто піар на такій темі як епідемія - табу. Однак, якщо дискусія навколо використання грипу як одного з політтехнологічних засобів все ж розгорілася, то наведу не декілька етичних аргументів, чому цього не можна робити (або дійсно не робиться), а аргументів політтехнологічних, більш зромілих нашим політикам.

Хочу розчарувати наших політичних достойників: заспокойтеся, панове політики, на темі епідемії неможливо набрати додаткових електоральних балів - ані владі, ані опозиції.

Спробую пояснити цю тезу.

По-перше, саме психологічне підгрунтя цього процесу має суто негативний характер. У суспільних настроях та емоціях панують страх, паніка, тотальна недовіра.

Це може вилитися, скоріше, у якісь деструктивні дії - згадайте лише «Чумний бунт»   1771 року, аніж підтримку будь-кого з політиків на виборах. На негативі позитив не створиш, як кажуть у народі «на горі слави не заробиш».

Це аргумент для всіх, хто вважає, що можна вчасно « підсуєтитися»   і заробити «грипозний»   рейтинг у виборчій гонці.

По-друге, боротьба з епідемією для влади може принести не тільки і стільки «  плюси»   (якщо вона зможе довести свою ефективність), а й суттєві «мінуси»  , оскільки державна машина в країні вже не раз доводила здатність допускати помилки на рівному місці.

До того ж, люди перекладають невдачі і помилки місцевих можновладців на владу центральну, насамперед, уряд і президента.

Наприклад, нещодавно стало відомо, що за вказівкою київського мера Леоніда Черновецького вчителі міських шкіл пошили близько 50 тисяч марлевих пов'язок. Думаєтє їх невдоволення було спрямовано проти київського начальника? Ні, винною переважна більшість (з тих вчителів з ким автор спілкувався особисто) назвали Юлію Тимошенко.

Невже ви вважаєте, що ці обставини не розуміють у бютівському штабі? Не робіть з них дурнів.

По-третє, зараз більшою частиною суспільства нинішні дії як влади, так і опозиції сприймаються лише в рамках передвиборчої боротьби та з точки зору логіки політичних дій.

В цю пастку попав і уряд Юлії Тимошенко. Проігнорувати серйозні сигнали із західних областей України він не міг. Бо був би миттєво звинувачений опозицією у бездіяльності та неможливості протистояти епідемії грипу. До того ж, з влади ніхто не знімав і не знімає відповідальності за нейтралізацію цієї загрози.

З іншого боку, будь-які нинішні дії Кабміну з боротьби із грипом зараз подаються «доброзичливцями»   і сприймаються більшою частиною людей через призму політичного піару.

Чи вдалося Юлії Тимошенко знайти баланс між практичними рішеннями уряду і їх висвітленнями у ЗМІ?

Напевне ні. Уряд діяв за формулою: «лучше перебдеть, чем недобдеть»  . Громадяни досить нервово і панічно реагували на ефіри урядовців. Водночас, висловлювання лягли на досить сприятливий грунт, адже нам уже півроку розказують яким небезпечним є свинячий грип.

Не додають оптимізму і просто безвідповідальні заяви. Ну як можна розцінювати таке: « кожен другий українець перенесе захворювання вірусом грипу А/H1N1, прогнозують у Міністерстві з надзвичайних ситуацій»?

Іноді краще жувати (тобто робити), ніж говорити. Хоча останнім часом керівництво уряду зрозуміло цю тезу і більш дозовано стало виходити в ефір.

При цьому треба розуміти, що паніка, і не менша, а то і більша, була б і у випадку замовчування урядом реальної інформації. До того ж, в демократичних країнах будь-яке замовчування просто неможливе - це пряме порушення чинного законодавства України про право громадян на отримання повної та достовірної інформації.

Згідно з законом «Про інформацію»  , «до конфіденційної інформації ... не можуть бути віднесені відомості ... про небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян ... про стан здоров'я населення».

Чи винен лише уряд у панічних настроях?

Ні. Практично таку ж, а навіть і більшу, відповідальність, несуть і президент, і опозиційні політики, зокрема з Партії регіонів, які доводять ситуацію до абсурду, і журналісти, що бездумно розповсюджують панічні тези.

«У країні масовий мор», «Вже почали помирати лікарі», «По 10 душ на день. З такою швидкістю вмирають українці»   - типові зразки заголовків статей на перших сторінках українських газет, що друкувалися аршинними літерами.

Не можна не відзначити, що останнім часом тон подачі «грипозних»   матеріалів змінився. Більше стало позитиву, гумору та реального аналізу епідемічних загроз.

Особливо відзначився глава держави. Скажу відверто, мені дуже боляче (напевне, з особистих причин) було слухати його виступ у четвер. За версією президента, головними винуватцями епідемії грипу в країні виявилася особисто Юлія Тимошенко, яка зібрала Майдан та не вжила вчасно відповідних заходів як прем'єр, та інші політики, які були поінформовані про епідемічну загрозу.

Виступ президента не заспокоїв. Навпаки, після його слів: «гинуть люди. Епідемія вбиває медиків... Будь-які межі перейдено - навіть ті, які за Конституцією обмежують мої дії як президента»  , захотілося або терміново купувати квитки кудись за кордон, або оголосити особистий карантин терміном приблизно на один місяць, перетворивши власну квартиру на щось подібне до неприступної фортеці.

В той же час, хотів би звернути вашу увагу на деякі логічні нестиковки: якщо президент був поінформований про реальні загрози ще на початку жовтня, то навіщо він проводив масовий захід із свого висунення у Хоруживці, збирав людей біля ЦВК, де за повідомленням його офіційного сайту було 5 тисяч людей, та планував презентацію своєї програми 1 листопада на Софіївській площі в Києві (скасований цей захід був лише напередодні, 30 жовтня, після засідання уряду та РНБО) і чому взагалі мовчав?

І ще одна нестиковка. Якщо у всьому винен київський Майдан 24 жовтня, то чому очаг епідемії так і залишився у західних регіонах, а Київщина підійшла до епідемічного порогу лише зараз, тобто через два тижня після його проведення?

До речі спікери Партії регіонів, звинувачуючи Юлію Тимошенко у проведенні Майдану 24 жовтня, що призвело, на їх думку, до розповсюдження вірусу, «  нариваються»   на аналогічне питання: якщо ви звинувачуєте свого політичного опонента, то навіщо ви проводили 23 жовтня досить масове висування Віктора Януковича кандидатом у президенти, до того ж, у закритому приміщенні? Це що, не сприяло поширенню віруса?

Якщо ж про цю ситуацію знали, за твердженням президента, лише « керівник парламенту, і лідер опозиції, і, насамперед, прем'єр-міністр»  , а не знав лише глава держави (!?), то що він взагалі робить на своїй посаді?

Коротко про ще один сценарій наших політиків.

Останнім часом у ЗМІ мусується тема введення надзвичайного стану у зв'язку із епідемією грипу і відтермінування президентських виборів. При цьому чомусь такі пропозиції все більш голосно звучать із табору прихильників діючого глави держави. Тобто ситуація розвивається вже за апробованим сценарієм.

Не вдаючись до деталей, спробую сформулювати відповідь: якщо введення надзвичайного стану буде диктуватися інтересами здоров'я громадян, то, безумовно, необхідно іти на цей крок.

Якщо ж буде зрозуміло, що за рахунок таких дій буде просто пролонговуватися перебування одного з політиків на посаді глави держави, то такі дії повинні отримати відсіч, принаймні, на рівні парламенту, який затверджує відповідний указ президента.

До речі, глава держави, після свого приснопам'ятного виступу у четвер, наступного дня на спільній прес-конференції з Олександром Лукашенком зовсім по-іншому оцінив ситуацію: вона під контролем, рівень захворюваності на грип у західних областях іде на спад.

Може тому, що висловив свою власну думку, а не думку своїх спічрайтерів? Дещо пізніше Віктор Ющенко прямо заявив, що підстав для введення надзвичайного стану немає.

Тоді навіщо президентський секретаріат вперто проштовхує ідею введення надзвичайного стану, якщо на думку глави держави ситуація під контролем? Чи президент не в курсі, що роблять його безпосередні підлеглі? Або їх оцінки загроз докорінним чином різняться?

Загалом, у цій всій історії наш політичний клас ще раз публічно і наочно продемонстрував свою провінційність, містечковість та нездатність об'єднуватися перед обличчям серйозних проблем.

Що ж можливо запропонувати у «сухому залишку»  ? Рецепти досить прості, та, напевне, не відрізняються великою оригінальністю. Однак, вони певною мірою і утопічні.

Необхідно максимально деполітизувати епідемічне питання і не заважати лікарям та урядовцям. Ситуація реально складна, але не фатальна. Відповіді на загрози повинні бути адекватними.

Уряд повинен працювати не покладаючи рук, і нести повну відповідальність за боротьбу з епідемією, інформувати громадян і прогнозувати ситуацію.

У разі необхідності президент має підключати до організації протиепідемічних заходів РНБО. Цей конституційний орган нарешті повинен перетворитися з інструменту політичної боротьби з Юлієї Тимошенко на інструмент координації дій органів державної влади.

Генеральна прокуратура, разом, напевне, з МВС та СБУ, повинна слідкувати як використовуються державні кошти, попереджати корупцію та покласти край діям «мародерів від епідемії».

Опозиція повинна припинити політичний піар, і, врешті-решт, як і всі інші політики, зрозуміти - це не останні вибори в країні, в житті є більш важливі речі, зокрема, здоров'я українських громадян.

І останній висновок, більше вже на перспективу. «Грипозні» події довели, що ані сучасна система охорони здоров'я, ані сучасна система реагування на надзвичайні ситуації не в змозі абсолютно адекватно функціонувати в екстремальних умовах. Стару, ще радянську систему зруйнували, а нової так і не побудували. Реформування цих галузей є невідкладним завданням для наших політиків.

P.S. Автор свідомо не аналізував версію змови великих фармацевтичних кампаній, які нібито роздмухують істерію навколо різних видів грипу з метою отримання надприбутків.

Це тема окремої статті.

Ігор Жданов, Аналітичний центр «Відкрита політика», для «Української правди»

Фото - gdb.rferl.org