Так мені заявили недавно у візовому відділі Посольства Німеччини в Україні. Нервову реакцію пані, яка

приймала документи, спричинило прохання надати мені багаторазову візу на рік. Такі передбачені Угодою про спрощення візової процедури між ЄС і Україною.

При цьому та пані тримала в руках два мої чинні закордонні паспорти,  один уже фактично  непридатний через відсутність порожніх сторінок. У ньому, серед інших, були три річні багаторазові шенгенські візи і одна дворічна.

«Журналісти завжди занадто багато хочуть і занадто багато вимагають. З ними дуже неприємно спілкуватися», - так звучала дуже несподівана для стін будь-якого диппредставництва тирада. Принаймні,  мені за 14 років роботи на ниві міжнародної журналістики й регулярного спілкування з представниками іноземних посольств і консульств почути таке довелося вперше. Треба розуміти, пані абсолютно не хвилювало, що журналіст може якимось чином ці слова використати. Вона також вочевидь не переймалася й тим, що  хоч і не німкеня ( людина «наша»), проте представляє в цьому випадкові посольство Німеччини, ба навіть всю Німеччину - отож може зашкодити  своїми словами їхньому іміджу. Зрештою, якщо вона так дозволяє собі спілкуватися з пресою, то можна лише уявити, як говорить з іншими.

Але мова, зрештою, не про те, а про згадану Угоду між ЄС і Україною про спрощення візової процедури. Журналісти в ній є однією з десятка пільгових категорій. Привілеї такі: скасування платні за візу,  можливість отримувати її з меншою кількістю документів та отримання багаторазових візи терміном дії до п'яти років.

Останнє надзвичайно важливе і мало б бути для преси однією з відчутних переваг угоди. Багаторазові візи тривалого терміну дії  надають журналістові відчуття свободи пересування по ЄС,  спонукають частіше відвідувати його країни та більше про них писати. Отже, подібна норма угоди є дуже доречною й цілком логічною.

Точніше, була б такою: цей пункт угоди фактично не працює.

По-перше, отримати першу таку візу у будь-якому консульстві дуже проблематично, потрібна певна історія стосунків між журналістом і посольством. Власне, у цьому ще є якась логіка: потрібні якісь підтвердження того, що людина справді потребує багаторазової візи з огляду на характер його роботи. Хоча, власне, в угоді подібного застереження немає.

Але якщо журналіст все ж отримав багаторазову візу, тоді настає «по-друге»: одним країнам Шенгену до лампочки, попросту кажучи, візи, видані  консульствами  інших країн. Тобто, навіть якщо тобі десять років поспіль давали багаторазові візи в посольстві Франції, для німецького це не аргумент - ти отримаєш одноразову візу або, як от я в цьому випадкові, дивну тримісячну, практичне застосування багаторазовості якої дуже сумнівне.

Такий підхід виглядає позбавленим сенсу. Адже візовий простір все ж один. Скажімо, маючи  видані посольством Франції візи, я десятки разів відвідував ту ж Німеччину - а тут виявляється, що французькі „шенгенки" для неї  не є жодним аргументом під час видачі своєї візи. З іншого боку виходить, що для отримання багаторазових шенгенських віз журналіст має постійно відвідувати одну й ту ж країну - тоді йому після одноразових дадуть багаторазову і згодом можуть поступово збільшити термін її тривалості. Тобто, кожне посольство орієнтується лише на національну,  а не на шенгенську візову історію. Але ж очевидно, що пункт угоди про можливість надання пресі багаторазових віз має на меті полегшити їх доступ до всього Шенгенського простору, а не лише до якоїсь однієї з його країн.

Отже, на практиці  замість «багаторазових віз терміном дії до 5 років» маємо оте хамське «журналісти завжди занадто багато хочуть і занадто багато вимагають».  За іронією долі, до Німеччини я їду для висвітлення подій, пов'язаних з 20-річчям падіння Берлінського муру, який є символом поділу Європи. Для багатьох українців таким символом  є нині візовий режим з ЄС. Ясно, що ситуація з журналістськими візами - лише одна з відповідних проблем, мабуть навіть і не найбільша. Проте дуже показова.

Анатолій Марциновський, журналіст «Газети по-українськи»

Текст опубліковано на сайті Інституту масової інформації

Фото - imi.org.ua