Вчора, 29 жовтня, ми мали нагоду зустрітися з відомим українським поетом, перекладачем, автором багатьох дитячих творів Іваном Андрусяком. Але - ні! Починатиму не так! Надто вже набридли звіти, кореспонденції й сухі репортажі. Бо саме такі жанри використовуєш, коли пишеш відгук на подію. Погодьтеся: нудно читати «відбулося», «сталося», «сиділи-слухали», «запрошені відповідали», «ставили запитання», «читали поезії», «розійшлися»... Бо саме так пишуть тепер журналісти в інформаційному форматі. Хочеться якогось «смаколику» - висловлюючись улюбленою фразою однієї з наших «сімейних» волинських газет. Тому пропоную «смаколик»!

- Я геть здитинів, проте не зовсім! - так представив себе Іван Андрусяк на зустрічі зі студентами ВНУ ім. Лесі Українки.

Воно й помітно було: невимушена дитяча посмішка, не до кінця відпрацьовані рухи поведінки на сцені й перед публікою, що, до речі, дуже наближало людину до залу, якась розхлябаність, так би мовити, - все це не вписувалося в рамки піднесеного й вимушеного пафосу ведучої. Різкий контраст різав око й вухо. Критика? Якщо мій читач впіймав думку, то запевняю - глядачі це відчули відразу. Отож бо - «дивові не дивуються, з дивом усе інакше!» - так підтвердив пан Іван... (Ну не буду ж я говорити: Іван Андрусяк за-чи-тав свої по-езії, і особли-во урочи-сто пролуна-ло його «дивові не дивуються...»/ Страх, до чого не терплю пафосу! :)

Далі з хвилин двадцять нічого цікавого не було. (Не буду обманювати читача - справді нічого цікавого не було: автор читав поезії, ставили формальні питання, які, до речі, вже заздалегідь приготували - це відразу помітно, запрошували до слова відомих.) Останні ряди поволі поринали в сон, лише іноді ворушилися від різкого мікрофонного голосу зі сцени. Оператор, що знімав сюжет для телебачення, спочатку меланхолійно й уперто намотував кілометри за годинниковою стрілкою, потім вичікував кінця, щоб мати завершальний момент для відеоряду - очевидно, касета не розрахована на півторагодинний проект...

Іван Андрусяк, певно, був єдиною особою, яка розуміла кінцеву мету аудиторії: ряди ріділи кожні дві хвилини. Тому він із усіх сил намагався «розігріти» її. Це вдавалося - справді мистецтво. Його запитали: як пояснити те, що вірші спрямовані на розумних читачів і широкі маси не завжди правильно сприймають написане? Відповідь: «Я не знаю, що таке "широкі маси". Я не пишу для них. Не пишу для читача. Коли письменник каже, що він пише для читача, - не вірте, бо це неправда. Про читача він думає в останню чергу!». Не буду вдаватися до перебільшення, але ця фраза стала шокуючою і... правдивою. Хоча, однозначно, не всі вловили сказане. Шкода.

(Далі виступали Володимир Лис і Надія Гуменюк, але ми домовилися: писати без пафосу й романтичності, тому мені нема чого сказати про їхні промови.)

У передвиборний час актуально про «світле майбутнє». Цитата Івана Андрусяка: «Той світ, що крутиться навколо нас, котиться не зовсім туди. Зараз він вже докотився». Коментувати відмовляюся.

Ну як? Смачно? Справжні гурмани відмовляються їсти щодня червоний борщ (замітки зі звітами про події і заходи)! Урізноманітнимо харчування: шлунку шкідливі фактичність і приправлена пафосом буденність. Чи не так, журналісти?

Катерина Довгопол, студентка Інституту філології та журналістики ВНУ ім. Лесі Українки

Фото - dyskurs.narod.ru