Що виглядає, м’яко кажучи, некоректно. Призначення Креміня є моральною неприємністю. Він казав, що "це Табачник чи Медведчук наказав робити, і я змушений".

Томенко відноситься до тієї категорії нових урядовців, які вміють давати інтерв'ю. Тобто коли не прийдеш, у нього є багато інформації і власних оцінок процесів, які він готовий висловити журналістам. При цьому інколи робить це як провокацію, для досягнення своєї політичної мети.

Поки ділилися посади у новій владі, конкуренції на місце Томенка майже не було. Відразу якось стало вважатися, що він стане віце–прем'єром з гуманітарних питань. Хоча якийсь час на це місце розглядався Роман Безсмертний, а Томенку Ющенко начебто пропонував місце офіційного речника позиції президента в статусі заступника голови секретаріату. Півтора місяці тому нинішній віце–прем'єр відмовився, а зараз в інтерв'ю "Українській правді" уже різко критикує перші рішення цього органу.

Томенко зізнається, що у нього поки немає посвідчення віце–прем'єра, але проходить він у будинок уряду без перешкод. Він працює в кабінеті Дмитра Табачника. Про свого попередника згадує, що коли відбувалося спільне засідання старого і нового Кабміну, Табачник запропонував розказати про "проблемні місця", але зустріч так і не відбулася. Схоже, ніхто і не жалкує.

"Багато людей казали мені, що попередній віце–прем'єр з гуманітарної політики починав робочий день з... визначення процедури ліцензування медикаментів", – розповідає Томенко і додає, що він віддав ці повноваження міністру, а сам буде "контролювати і допомагати садити в тюрми тих, хто попадеться на цих ліцензіях".

При загальній скептичній оцінці дій попередника, Томенко не збирається відмовлятися від "Мерседеса", на якому він їздив. Аргументи звучать не переконливі, але смішні: "Якщо я не візьму, то невідомо, що з ним зроблять в гаражі Кабінету міністрів. Може, його спишуть, продадуть... Я не думаю, що "Мерседес" – це така машина, як "Майбах", яку можна з аукціону продати. Тим більше Табачник не є така резонансна фігура, як Кирпа. Тому поки що я зберігаю державне майно, знаходячись на території цього "Мерседеса".

У самого Томенка у приватній власності "Шкода Октавіа 1,8 турбо", на якій, як він говорить, їздить тільки у вихідні. Томенко каже, що не буде отримувати урядову квартиру, а живе в чотирикімнатній, "формальним власником якої є дружина".

Свою двокімнатну на Оболоні він продав, і таким чином значно підвищив розмір грошей у декларації: у 2004 році Томенко одержав дохід 231 тисяч 82 гривні, з яких 61 тисячу склала зарплата нардепа.

Урядовий кабінет Томенка знаходиться на шостому поверсі з вікнами на попереднє місце роботи – Верховну Раду. У нього велика приймальня з совдепівськими меблями, в кабінеті віце–прем'єра світлі столи і стільці. Також світлий шкіряний диван. Все має дуже недорогий вигляд. За робочим столом – стінка шаф. Раптом Томенко відкриває одну з панелей – це виявляються двері у кімнату для відпочинку. Розміром десь 20 квадратних метрів, з жахливими зеленими диваном і кріслами. Сусіднє приміщення – туалет і душ.

На стінах в кабінеті Томенка – портрет Шевченка і картини. Як з'ясувалося, це – музейні екземпляри, хоч і 1970–90 років написання! З цього і почалося інтерв'ю заступника голови уряду "Українській правді":

– Так, це дійсно картини, в основному з Національного музею образотворчого мистецтва. Вони висять у кабінетах і коридорах будинку уряду та адміністрації президента. Моя ідея – проаналізувати все це, бо частина достатньо цінних картин пішла на подарунки. Знаєте, їде кудись наша делегація і везе картину в подарунок...

– Але на якій підставі музейні картини прикрашають стіну чиновницьких кабінетів?

– Я не знаю, хто звернувся до музею з такою ініціативою. Я говорив з директором музею, він мені сказав: "Так, ми підтверджуємо, що ми передавали картини". Я кажу: "Можете, варто перевірити, щоб нічого не украли". Він каже: "Ну, ми хотіли, ми звертались, але в адміністрації президента ще не було Зінченка, все було закрито..."

– Повертати назад до музею ці картини не збираєтесь?

– Я хочу все повернути. І знайти, скільки вкрали. Директор сказав, що всі картини описані хранителями музею: "В кабінеті 632 висять чотири картини такі–то такі–то..."

Я, до речі, планую відвідати цей музей. Існує фантастичний проект реконструкції, який ще виник за часів Ющенка–прем’єра. Була грандіозна ідея об'єднати купу комплексів і зробить Національний музей культури. З підземними ходами, щоб виходило на реконструйовану Європейську площу і там також був виставочний зал.

Креслення збереглося, але ніхто нічого не робив. Директор музею приніс мені цей проект. Але я думаю, що це все ж надто великі гроші, і реалізувати буде нереально.

– А Національний Ермітаж, про який говорив Ющенко – це інша ідея?

– Ермітаж пов'язаний з виставковим залом у приміщенні заводу Арсенал. Це ініціатива президента, я не знаю, хто цим займається...

– Кажуть, що Пінчук виграв тендер на створення музею в Арсеналі...

– Я чув, що Пінчук щось хотів там зробити. Але я достеменно не знаю... Я говорив з президентом про стратегічні речі – створити державний комітет національної спадщини чи національних пам'яток культури.

І зробити реєстр всіх культурних пам'яток України в державі та за її межами. У Польщі така структура існує окремо, не в Міністерстві культури. Але такого комітету у новій структурі нашого уряду немає. Бо наш підхід – скорочувати органи влади, а не утворювати.

– До речі, після реформування залишається Держкомітет з телебачення і радіо, і ви будете його куратором?

– Ліквідувати Держтелерадіо, на жаль, неможливо, бо цей орган прописаний в Конституції. Я запропонував мінімізувати його функції. І є протокольне рішення уряду, що мені доручається реформувати Держтелерадіо.

– Чим займатиметься цей комітет?

– Поки що у них залишиться реєстрація друкованих засобів масової інформації. Хоча ясно, що це треба передавати Мінюсту....

– При тому, що в назві комітету говориться про телебачення і радіо!

– Парадокс! Також у комітеті залишаються обласні телерадіокомпанії – вони в подвійному підпорядкуванні: головам обласних адміністрацій і Держкомітету телебачення і радіо. Крім того, у цьому комітеті залишається книговидання. Хоча грошей в бюджеті на цей рік не закладено ні копійки.

У минулорічному бюджеті було 45 мільйонів гривень на видання так званих "соціально значимих книг". Держтелерадіо створювало комісію і визначало, що таке "соціально значима книжка". Наприклад, колишній віце–прем'єр Табачник виграв тендер в 750 тисяч гривень – на видання книги за бюджетні кошти про фалеристику (історію нагород). Це один з найдорожчих проектів – двотомник за 750 тисяч!

Я думаю, що так само як "соціально значимі книжки" виходили Кучмини твори, дуже багато проходило книжок Литвина, де він науковий редактор. В цьому році в бюджеті в силу різних обставин на цю статтю немає ні копійки.

(Томенко підходить до шафи і показує кілька кольорових "товстих" фотоальбомів на глянцевому папері, які видані як "соціально значимі видання". На одній з книжок написано: під редакцією Володимира Литвина.)

…І ключова проблема, про яку ми говоримо окрім скорочення органів влади – це типова структуру міністерства і місцевої адміністрації. У міністра буде перший заступник і три заступники. Таку саме структуру ми хочемо зробити і в обласних адміністраціях, хоча зараз в середньому у губернатора 7–8 заступників.

Уряд пропонує, щоб був виписаний документ про процедуру ухвалення рішень в системі виконавчої влади. Оскільки зараз виникла складна ситуація. Бо крім секретаріату президента, який за структурою фактично дублює повністю наш уряд, можлива поява ще одного реального центру ухвалення рішень – Ради нацбезпеки та оборони.

Документ про РНБОУ досі не оприлюднений. Якщо той варіант проекту, про який говорять у пресі, стане реальністю, то найстрашніше я бачу, що кадрові питання Міноборони, Міністерства внутрішніх справ повинні візуватися в Раді нацбезпеки. І погоджуватися там мають всі призначення – наприклад, заступників міністрів. Але у нас достатньо відомих процедур погодження! Це прем’єр і президент, а для багатьох, окрім силових міністрів, ще і профільний віце–прем'єр.

Ну і ще була одна ідея, про яку я чув – щоб секретар Ради нацбезпеки через кому писався як заступник голови РНБОУ. Якщо так станеться, то це фактично поява віце–президента, бо голова Ради національної безпеки і оборони – це Віктор Ющенко! Можливо, в остаточній редакції цього не буде...

Також надійшла інформація, що по одній з версій Національна рада з питань телебачення і радіомовлення також буде координуватися Радою національної безпеки і оборони. Бо це, мовляв, питання і інформаційної безпеки.

Тобто, якщо все відбуватиметься за таким сценарієм – ми маємо нібито другого прем’єр–міністра Зінченка і нібито віце–президента Порошенка!

– Який ви бачите вихід з такої ситуації?

– Наша позиція така: ми як уряд діємо виключно по Конституції. Є вимога погодження, або, як кажуть розумним словом, контрасигнація. Тобто всі кадрові призначення через укази президента мусять погоджуватися в уряді. Це ніколи це робилося за часів Кучми, і, на жаль, у багатьох кадрових призначеннях це не робиться за часів Ющенка.

Я на прикладі Національної телекомпанії показав хибність такої політики. Так, на минулому тижні я дізнався від Зінченка, що існує проект указу президента про призначення Кметика виконуючим обов’язки голови Національної телекомпанії. Я поінформував прем’єр–міністра, яка теж не знала про це.

Хоча по–ідеї ми мусили подати цю пропозицію на посаду глави Національної телекомпанії. Це випливає із статусу НТКУ, адже Національна телекомпанія на сьогоднішній день – практично підрозділ Кабінету міністрів.

Хоча президента НТКУ призначає президент України, абсолютно очевидно, що це Кабмін подає пропозицію. Але вийшло так, що мене поставили перед фактом, що будуть призначати Володимира Кметика. Громадськість у оточенні президента почала говорити, що це не ідеальний варіант. Розуміння того, що люди не сприймають цю кандидатуру, зупинило оприлюднення указу.

Можливо, мотивація дій Зінченка – робити оперативно і швидко. Але це не відповідає логіці Конституції і законодавства України.

– Так само і структура секретаріату президента?

– На мою думку, це суперечить нормі Конституції, згідно з якою президент створює в межах коштів, виділених на своє фінансування, дорадчий орган. Секретаріат – це не дорадчий орган президента, це функціональній орган по прийняттю рішень! Він повністю побудований за принципом адміністрації президента з департаментами, які контролюють систему прийняття рішень уряду і систему місцевої виконавчої влади.

Водночас є інформація, що уже надходять до уряду листи від державного секретаря і від секретаріату Ради національної безпеки і оборони. Навіть від департаментів секретаріату РНБОУ! Що виглядає, м’яко кажучи, некоректно.

– Ого! Якого змісту ці вказівки?

– Ну, поки що там записано "прохання врахувати", "подивитись"... Якісь пропозиції. Поки це не вказівки, що мене радує.

Я так розумію, якійсь листи надходять на ім'я президента, і ці пропозиції пересилаються в міністерства. Я не бачу тут великої небезпеки... Але історія з Кметиком – це тактична помилка, і президента в тому числі. Не тільки тому, що це не погоджувалось з Тимошенко, але і тому що це викликало прямий спротив медійної громадськості.

Зараз нам треба знайти дуже коротку формулу призначень заступників губернаторів та глав районних адміністрацій. Я переговорив з авторитетними людьми, які давно керують областями – вони кажуть, що якщо ви нічого не зміните, то залишиться процедура, усталена за часів Кучми: призначення голови районної державної адміністрації займатиме від одного до двох з половиною місяців!

Я запропонував, і прем’єр це підтримала, що віце–прем'єри будуть відповідальними за певні регіони. І вони туди будуть виїжджати і на місці фактично проводити співбесіду, а потім прем’єр іде до президента з пакетом пропозицій на посади голів райадміністрацій.

Так само мене стурбувало, що у нас залишилися укази з грифом "для службового користування".

Взагалі ця історія з непублікацією документів дуже сумна. За часів Януковича зроблено дикі речі з точки зору шифрування і таємності! Візьмемо випадок з документом про повноваження РНБОУ – особисто я його не бачив. Хоча я пройшов процедуру допуску до таємних документів ще у Верховній Раді.

Пам'ятаєш, була історія, коли я намагався зрозуміти, кому надається міліцейський супровід і охорона? Я робив запит, а мені сказали, що це таємні документи. Я сказав, що я ж голова комітету, я пройшов процедури допуску, але мені сказали "ні". Тоді Литвин особисто підписав, що я маю право прочитати ці документи.

– До речі, і що було там написано?

– Я був у МВС, прочитав ці документи і з'ясував для себе, що в первинному варіанті документу на супровід мали право лише три посадові особи: прем’єр, голова Верховної Ради і президент.

Потім туди додали ще першого віце–прем'єра і першого віце–спікера. А потім, коли створилася ця бізнесова структура – охорони за гроші – тоді ніби збільшилось число тих, кого можуть супроводжувати.

Але перекриття вулиць може робитися виключно для трьох осіб – президента, прем’єра і голови Верховної Ради.

– Зараз для Ющенка начебто вулиці не перекривають?

– Зараз ситуація покращилась, президент нібито їздить за спрощеною формую. Але все одно залишається проблема, хто має право на супровід. Думаю, Луценко цим займеться. Бо це не правильно – ти платиш гроші, і маєш відомчу систему охорони, тобі видають машину охорони, вона їде за тобою. Більше того, по факту тобі присвоюється номер в залежності від суми сплати. Це значить, що коли тебе "ведуть", то регулювальник тобі сприяє. Всі стоять у пробці, а тебе можуть пропустити.

– Подією минулого тижня стало призначення екс–міністра освіти Василя Креміня заступником держсекретаря...

– Я вважаю це суспільно–політичною і моральною неприємністю не тільки для мене особисто, а й для нової влади. Бо це повністю суперечить логіці неприйняття на посаду тих людей, які не просто працювали в команді Януковича, а в тих командах, які не характеризувалися демократичністю прийняття рішень.

Починаючи з історії Сумського університету, від уроків футболу... Кремінь людина, напевно, професійна. Але все життя він виконував ті розпорядження, які давали йому лідери СДПУ(о) чи лідери уряду.

Я мав не одну дискусію з ним, і знаю, що він як учений і як експерт достатньо професійний. Але він казав, що "це Табачник чи Медведчук наказав робити, і я змушений так вчинити...".

Тому я думаю, що призначення Креміня – це елемент деморалізації нашої команди. У нас є дуже велика кількість людей, які сьогодні не задіяні, не знають, де прикласти свої зусилля. І водночас з іншої команди приходять люди на дуже важливі посади!

Це ніби підказка губернаторам, міністрам: "Хлопці, та можна спокійно ставити на посади старі кадри, поки ви знайдете з молоді якихось там незаплямованих людей...".

У мене, якщо ти подивишся, повністю замінена патронажна служба. Я залишив із десяти людей одну, яка займається виключно діловодством у комп’ютері. Всіх решту я звільнив. Один з тих, кого я вигнав, навіть сказав мені, що він взагалі "мільйонер по–жизні", і готовий допомагати моєму Інституту політики. Аби тільки спільно працювати в моїй службі до кінця разом зі мною!

- Якщо ще трохи про кадри – як ви думаєте, Піскун залишиться генпрокурором?

– Я думаю, що у нього є час для випробувального терміну, ще десь місяць. Я говорив зі Станіславом Піскуном. Він мені сказав, що позиція президента – генпрокурор має відзвітувати. Ми з ним думали, як зробити публічну формулу доповіді слідчої групи по справі Александрова і по справі "оборотнєй", щоб показати, як це відбувалося і як це розслідувалось.

Я готовий знайти оптимальну форму, як це висвітити в медіа. Поки чекаю від генпрокурора підтвердження його готовності. Але ці дві справи, звичайно, менш важливі для суспільства, хоча важливі для нас. Справа Гонгадзе і справа про отруєння Ющенка – ось де стане зрозуміло, чи Піскун працюватиме далі, чи він буде змінений...

– Які взагалі ваші перші враження від роботи у виконавчій влади? Наскільки те, що ви побачили, співпадає з тим, як ви собі уявляли роботу урядової машини? Що було найбільшою несподіванкою?

– Ну, починаючи з того, що деякі члени патронатної служби віце-прем'єра хотіли при цих незначних зарплатах і далі тут працювати. Я знав, що це престижно, і допускав, що це вигідно, але ж не настільки! (Томенко іронізує і показує табличку на вході в його кабінет: "Прохання з грошима і мобільними телефонами не входити".)

Велика проблема – це ті управління, з якими я працюю в секретаріаті. Я проаналізував, що вони не є достатньо професійними... Справа в тому, що мені на підпис приходять папки, і протягом дня треба десь сто разів підписатися. Але якщо їх не читати, то можна несвідомо зробити багато лоббістських речей.

Наприклад, прохання профінансувати з бюджету створення центрів при Міністерстві освіти і науки, які б розробляли концепції тестування в школах... Це створення нових структур і витрата грошей. Я сказав, що якщо Ніколаєнко (міністр освіти) наведе аргументи, що це вкрай необхідно, то я готовий підтримати, бо це заготовки ще для попереднього міністра.

Маса таких випадків... Тому я взяв з собою людей, які зі мною працювали у комітеті Верховної Ради. Також я провів навчання для начальників управлінь і департаментів секретаріату Кабінету міністрів з проханням бути більш уважними до документів. Сказав, що протягом місяця аналізую ситуацію по цих управліннях і тоді буду приймати рішення, хто тут залишається, а хто звільняється.

Я знав, що є проблеми – в цілому рівень професіоналізму апарату Кабінету міністрів є слабкий. Хоча, коли я працював над програмою діяльності уряду, то двоє людей проявили себе з найкращого боку, працювали день і ніч, і прем'єр це відзначила, ми їх підвищили до заступників міністра Кабінету міністрів.

В принципі, якщо попередні уряди робили програму діяльності Кабінету міністрів по півроку, а ми за кілька днів, то, я думаю, що вона виглядає досить симпатично. Є сильні в Кабміні люди, але більшість є слабо підготовлені.

- Очевидно, що проблема в зарплаті держчиновників. Як вийти з цієї ситуації?

- У нас є плани підвищення зарплати. Ми кажемо про достатньо радикальне скорочення кадрів, хоча ще не вийшли на розрахунки. Я думаю, ми можемо говорити про звільнення 15–20% працівників. Ми не сильно поповнимо бюджет, і тому треба говорити про перегляд заробітної плати.

Взагалі, парадокс заробітної плати чиновника є диким з точки зору пенсійного забезпечення. У нас система посадових окладів повністю знівельована. Оклади у міністра – 500 чи 600 гривень, а решта грошей отримується за рахунок доплат за складність, за трудність, за різні інтелектуальні зусилля і все на світі. В кінці кінців, це виходить достатньо велика сума. І Пинзеник (міністр фінансів), і Кириленко (міністр праці) зараз намагаються радикально змінити ситуацію.

- Скільки ви отримуєте як віце–прем'єр–міністр?

- Я ще не бачив. Наприклад, у мене керівник служби отримує 1,5 тисячі гривень, але формально його зарплата 300–400 гривень. Три чверті нараховується не через посадовий оклад. Нам треба будувати іншу систему. Бо всі прекрасно розуміють, що такі оклади провокують до паралельного заробітку.

- А є якісь приблизни цифри, скільки буде отримувати, наприклад, прем’єр–міністр?

- Поки немає. До речі, після засідання Кабінету міністрів під час обіду, де ми можемо неформально поспілкуватися, прем’єр підняла питання: "А що у нас відбувається з державними дачами?" Абсолютна більшість міністрів цим не цікавилася.

Один з міністрів сказав, вони вже давно приватизовані попередніми міністрами, хоча передбачалося, що дачі переходять від міністра до міністра на час виконання обов’язків. Прем’єр сьогодні поставила питання про…

– …Реприватизацію дач?

- До речі, ми на засіданні уряду взагалі заборонили використання слова "реприватизація" як некоректного.

Ми говоримо про повернення до державної власності дач міністрів чи віце–прем'єрів. Оскільки прем’єр почала турбуватися про наше здоров'я, заборонила передовсім Пинзенику і Терьохіну, які тут найдовше працюють останнім часом, залишатися на роботі довше 22 години. Ну, вони зараз в найгіршій ситуації, бо все, що пов’язано з бюджетом, лежить на них.

- Коли Ющенко представляє нових губернаторів, міністрів, він каже, що на рік у кожного з них має бути п'ять справ, які він має реалізувати. Ви вже визначилися, чим будете займатися?

- Я ще не визначився. Але, очевидно у мене буде одна якась справа, пов’язана з одним із міністерств, які я курую. Попередньо я говорив з Ніколаєнком, говорив з Білозір (міністр культури), з усіма іншими...

Більш–менш я уявляю, що має бути для науки і освіти. Ми спробуємо запустити пілотне тестування при вступі до всіх вищих навчальних закладів. Ми розуміємо, що це важко, щоб всі вузи відразу запрацювали за такою схемою. Але ми хочемо щоб, наприклад, включає абітурієнт телевізор і списує завдання тесту, яке він повинен зробити. А ля Києво–Могилянська Академія, де письмовий тест побудований таким чином, що для природничих один принцип підрахунку, для гуманітарних – інший.

Ніколаєнко погоджується, але треба знайти оптимальну формулу. Це з числа антикорупційних речей, які можна достатньо швидко зробити в системі освіти.

В науці питання – що нам далі робити з Академією наук? Академічні інститути залишаються сьогодні в такому стані, що вимагати від них якихось новацій, геніальних речей неможливо. Тому краще іти по європейському шляху – завести академічні інститути як базу для університетів.

Ще один пріоритет – зрозуміло, що "Євробачення".

З Поліщуком (міністр охорони здоров'я) найскладніше, дуже багато проблем, і що найбільш пріоритетне – сказати важко. Можливо, треба затвердити жорсткий перелік безоплатних медичних послуг, які держава повинна надати – щоб кожен знав, що це не потребує грошей.

З культурою у нас кілька ідей. Оскільки президент активно займається цією сферою, тут багато різних проектів. Я взяв класиків Івана Марчука, Дмитра Павличка поїздити по Черкащині. Треба вибрати п'ять–шість точок, і зробити фундаментальними пам'ятки, пов'язані з Шевченком, Хмельницьким, Гоголем, Хортицею і Запорізькою Січчю...

Я хочу намалювати карту пріоритетних цінностей, міфів, знакових імен для України – щоб в короткий термін повезти туди туристів. І для цього треба працювати не тільки з бюджетними, але і бізнесовими грошима.

Я зустрічався з монстрами – "Київстар", UMC... І якщо ми просуватимемо загальнозначимі проекти з міжнародним резонансом, вони підтвердили свою готовність брати участь у фінансуванні.

По спорту я не думав. У нас є обов'язкова річ – зимова Олімпіада, яка наступного року буде проводитися в Турині. І вихід уряду в люди на ковзанах – важливий момент. Останні зимові олімпіади – дійсно провальні для України. І нам треба визначатися з пріоритетами, щоб (біатлоністка) Зубрилова не тікала з України (в Білорусію), а могла забезпечити собі тут лижі.

- Тепер у сфері вашего віце–прем'єрства і спорт. Федерація футболу – громадська організація, але очолює її Григорій Суркіс. Вас за часів депутатства пов'язувала взаємна нелюбов...

- Ну, по футболу треба говорити з президентом федерації. Він як державна людина лобіює проведення чемпіонату Європи 2012 року в Україні разом з Польщею. По факту я мушу опікуватися цією проблемою. Я буду визначатися, наскільки це реально. Якщо так, то держава повинна включатися в цей тендер. А в перспективі Федерація футболу буде визначатися, хто її буде очолювати.

Ми на уряді дебатували, що одне з перших рішень – створити реєстр підприємств, які були недооцінені в приватизації. Я гадаю, що по "Динамо–Київ" треба дивитися. Можливо, в перший пул підприємств, які повертаються в державну власність, "Динамо" не піде, але в другому пулі точно буде.

- Але Суркіс може доплатити...

- Звичайно, може. Пріоритетне право доплачувати треба надати нинішнім власникам. Просто треба правильно порахувати, скільки це коштує.

Взагалі з федераціями страшна проблема. Політизація спорту виявилася хибною концепцією, і треба думати, як повністю відійти від цього. Тому я тішуся, що коли почалася боротьба за Федерацію тенісу, що переміг Андрій Медведєв, хоча там була боротьба між київською і донецькою тусовкою.

У нас достатньо знакових спортсменів, які б могли очолювати федерації. Так само я буду шукати механізми переконувати Віктора Федоровича Януковича самому написати заяву про відставку з посади президента Національного олімпійського комітету. Я думаю, у нас достатньо знакових імен, починаючи від Віталія Кличка, які б могли очолювати НОК.

По міністерству молоді і спорту будемо говорити з Павленком, бо є занепокоєння громадськості, щоб спорт не пропав у міністерстві. По факту їх статус піднявся. Раніше був комітет, а зараз є половина міністерства, яка займатиметься спортом. Треба підшукати заступника міністра, який буде вести спорт.

Я також запропонував кілька ідей щодо здорового способу життя. По–перше, заборонити занесення спиртного у Кабінет міністрів і всі органи місцевої влади. Бо мої аналізи засвідчили: якщо людина занесла спиртне, це може спричинити ситуацію корупційних дій. Але поки немає консенсусу в уряді. Дехто вважає, що, навпаки, буде великий виторг в буфетах.

Сьогодні я сказав про зразковість поведінки міністра науки і освіти Станіслава Ніколаєнка, який у день народження був у відрядженні в Кировограді і взагалі не з'являвся на роботі. А то рух по проспекту Перемоги був би заблокований, якби всі ректори пішли його поздоровляти. Тому ми створили прецедент, щоб міністри не святкували день народження в своїх стінах.

– Що буде з державним телебаченням і радіо? Таке враження, що Томенко – опонент появи Ткаченка на посаді голови Національної телекомпанії з подальшим її перетворенням на громадське телебачення?

- Я прихильник створення на перехідний період системи конкуренції.

Є низка структур. Є наглядова рада, яку за посадою має очолювати Томенко. Вона завжди була, але нічого не робила. Але думаю, що тепер наглядова рада може абсолютно спокійно існувати в іншому форматі – де буде квота президента чи уряду, Верховної Ради і громадськості.

Вона буде розглядати концепцію розвитку каналу, використання коштів і таке інше.

Президентом Національної телекомпанії, я переконаний, має бути політик зі сторони. Не хотів би спалювати нікого – це хтось а ля Тарас Стецьків. Це той, хто має прийти в НТКУ і почати з перевірки догорів оренди, реклами тощо...

Також я пропоную на посаду віце–президента – або назвемо це генеральним продюсером – щоб це була творча людина, яка готує програмну концепцію каналу і займається виключно програмними речами. У творчій частині можна розділити: щоб був керівник, який займаєтсья менеджерськими, рекламними речами, і людина, яка займається інформаційними речами.

Трійка, яка б мене влаштувала: президент – Стецьків, віце–президент з менеджерських питань – Ткаченко (екс–керівник Нового каналу), а віце–президент і інформаційний шеф–редактор – Шевченко (шеф–редактор новин 5 каналу).

– Можна спрогнозувати, що Ткаченко на таку схему не погодиться...

- Але мусить бути конкуренція. Якщо буде один чоловік на чолі НТКУ – і він сам буде займатися рекламою, орендою, творчістю – це провокує до корупції будь–яку чесну людину і до неефективності системи управління.

– Тобто проект "Громадського телебачення" ви поховали?

- Запропонована мною схема – на перехідний період. Треба залізти всередину Національної телекомпанії, і президент НТКУ практично займатиметься аудитом. Адже ніхто не бачив, який там реальний стан: працює дві тисячі людей, але тисяча – це пенсіонери або підсніжники, я не знаю. Зрозуміло, що журналісти на НТКУ не отримуватимуть багато, бо вони перебувають в статусі державного службовця, а там є обмеження по окладах.

Інша людина має займатися заміною програмної концепції, інша має думати про фінансування. І, можливо, на наступний бюджетний рік можна буде говорити, що ми рекламу обмежуємо і зробимо або абонплату, або податок з реклами для фінансування цього каналу. Але зі сторони це зробити нереально, треба розібратися, що всередині.

Така ж сама ситуація по Національному радіо.

– Що чекає державні газети – "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Президентський вісник"?

- Я написав Олександру Олексійовичу (Зінченку) ліквідувати "Президентський вісник".

Тепер по монстрах. Державне інформагентство "Укрінформ" з бюджету отримує 11 мільйонів гривень і ще має фантастичне приміщення на вулиці Богдана Хмельницького.

Я б там організував міжнародний будинок преси, де б "Укрінформ" максимально скоротив до інформаційного забезпечення міжнародних агенцій, телекомпаній про діяльність органів державної влади. І туди на умовах, вигідніших, ніж в бізнес–центрах, запросив би CNN та їм подібних, які сидять в Москві і до нас присилають по одному журналісту.

Тобто слід створити комфортні умови для міжнародної тусовки. Для іміджу України це було б набагато важливіше, ніж ми фінансуємо по одному кореспонденту "Укрінформу" в Молдові, Італії тощо.

По "Урядовому кур'єру" треба подивитися штатний розклад і реформувати це видання, воно дуже громіздке. Верховною Радою ми керувати не можемо, але "Голос України" також дуже дорогий проект. У нас ще фінансується "Робітнича газета" – я пропонуватиму це припинити, хоча мова іде про копійки.

Більш важливе, що в кожному міністерстві і відомстві є своє видання. Я написав листа, щоб урядові структури не планували в бюджеті їх фінансування. По газетах обласних і районних адміністрацій складніше. Я пропонував мінімізувати витрати і готуватися до експериментальних речей – наприклад, приватизація приміщень на пільгових умовах. По обласним держтелекомпаніям треба іти експериментальним шляхом.

– Як щодо пільг книговиданню – хіба вони дали великий ефект?

- Ефект дали. Але я не великий фахівець у системі оподаткування, і треба подивитися, що зробити, щоб був якісний прогрес – щоб пільгове оподаткування дало в геометричній прогресії ріст українського книговидання. Я розумію, що важливу роль іграє контрабанда з Росії і Білорусії.

Щодо видання "соціально значимих книжок" – до цього це просто відмивання коштів. Я вважаю, що це цинізм. В подальшому можна було б поновити таку статтю бюджету, але треба, щоб соціально значимі книжки проходили конкурс і видавалися масовими тиражами для, наприклад, сільських шкіл.

– Як щодо статусу російської мови?

- Це неактуальне питання для мене як для віце–прем'єра. Я не бачу в перспективі ухвалення ніяких законів. У нас є документи, які чітко говорять, як вирішити проблему української державної мови і формулу вільного використання російської мови.

Якщо буде продемонстровано по Донецькій області, що є надзвичайно велике число звернень громадян до органів влади російською мовою, і люди просто фізично не знають української – то треба забезпечити, щоб спілкування на рівні чиновників, щоб офіціоз був російською мовою. Я не бачу в цьому трагедії, але для цього закон приймати не треба.