Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК» нещодавно назвав своїх переможців (серед них стрічка режисера Ріхо Унта «Лілі», яка й здобула Гран-прі плюс 5 тис. дол.). Але окреслились і проблеми, на які наражаються серйозні кінофоруми у період фінансової кризи. За словами Ірини Капличної, авторитетного капітана «КРОКу», в Україні є чудові аніматори, але в держави немає бажання їх підтримувати.

- Цього року «КРОКу» 20 років. І треба ж такому статися: криза... Фестиваль пройшов у стислі строки, менше зупинок по маршруту фестивального судна...

- Нам до останнього моменту не було зрозуміло, відбудеться фестиваль чи ні. Анімацію спонсори не надто шанують. Тут немає гучних імен. Точніше, імена є, але вони не настільки розкручені, як у шоу-бізнесі.

Звичайно, за двадцять років у «КРОКу» з'явилося багато друзів і меценатів. Але, на жаль, і їх торкнулася загальносвітова проблема. У деяких навіть бізнес розпався. Що вже казати про приватний бізнес? Україна цього року нас профінансувала всього наполовину від торішньої суми.

Фестиваль більшою мірою існує завдяки підтримці міністерств культури України та Росії. Є в нас іще один співзасновник - Київське управління культури, воно було з нами з моменту народження фестивалю. Та, певно, зараз і їм не до нас. З нами не розрахувалися ще за минулий рік. І заборгували лише тридцять тисяч гривень. Відомо, що практично всім фестивалям, які проводилися торік, вони так і не повернули грошей. Цей загальний борг становить сто вісімдесят тисяч гривень. Ми написали листа меру. Його підписали директори всіх українських фестивалів. Надійшла відповідь: «В городе денег нет. Будет возможность - уважим».

- Ще не так давно на «КРОКу» було багато філософських роздумів аніматорів про смерть. Якась есхатологія. Цього року програма світліша. Це особливості відбору?

- Світліше, чорніше? За цими ознаками фільмів не відбираємо. Є поняття - художній рівень. Якось помітили, що в нас виявилося багато безпросвітних фільмів. Може, обмежити їхню кількість у конкурсі? Вирішили: якщо у світі з'явилася така тенденція, чого ж ми повинні її коригувати?

- «Крок» входить у престижну п'ятірку найкращих анімаційних фестивалів світу. При цьому глядачі часто сидять на підлозі: з останніх рядів не видно титрів. Важко не погодитися з тим, що зал перегляду на теплоході поступається залам, наприклад, того ж таки фестивалю в Хіросімі.

- Так, там глядачі сидять у комфортабельних кінотеатрах із величезним екраном. Там теж проходять прес-конференції, майстер-класи, інформаційні програми. Однак там більшість заходів проводять паралельно. У нас же немає такої можливості. У нас усе компактно, «товчемося» разом.

Але на інших фестивалях люди роз'єднані. Хто сів на корабель, той і зміг стати глядачем. І потім атмосфера! Хоча рік на рік не схожий, але я помітила, що до кінця фестивалю розкручуємо на творчі номери навіть найстриманіших і найбільш сором'язливих.

А так - і селекційна комісія в нас жорстка, і міжнародне журі досвідчене, але ви помітили, як люди плачуть розстаючись? На жодному фестивалі я такого не бачила.

Ми теж могли б знайти сучасний кінотеатр «на суші». З великим екраном. Зі зручними кріслами. Але це позбавило б «КРОК» неординарності.

- Схоже, дозволяючи учасникам приїжджати сім'ями, ви вирощуєте нові кадри. Той-таки Федір Хитрук (молодший), напевно, малюком бігав по теплоходу, як зараз чимало дітей аніматорів?

- Федю дідусь не брав із собою на фестиваль. Він з'явився в нас тільки підлітком. Тепер Федір член нашої команди. Надзвичайна людина. Ми помітили, що він дуже відповідально до всього ставиться. Доручили марудну роботу: він відстежує рейтинги глядацьких симпатій. Серед інших уже помітний лідер - син Лізи Скворцової Марк. Він почав їздити з нами зовсім маленьким. Нині - мозок і руки дитячої анімації на «КРОКу».

- Криза сильно вплинула на кількісний чинник? Можливо, деякі країни представили менше фільмів, ніж раніше?

- Нам надіслали понад вісімсот робіт. Можливо, наступного року наслідки стануть відчутнішими, бо поки що автори закінчували ті роботи, на які раніше виділили фінансування. Все-таки в аніматорів є вихід: можливість меншими коштами, лаконічно робити щось своє. Фінансування більшою мірою позначається на ігровому кіно. Проте прикро, що в нас у Міністерстві культури лежить сила-силенна заявок на анімаційні фільми, але нічого не може зрушитися, запуститися. Це наводить на сумні роздуми: Україні наступного року не буде чого показувати на фестивалі. Не тільки на «КРОКу» - скрізь.

Шкода українську анімацію, яка має прекрасні традиції, чудових художників і режисерів, затребуваних, але гідно не оцінених у нас. Багато хто з них зажив успіху «десь», хоча із задоволенням працював би в Україні.

«Що саме членам журі сподобалося у фільмі «Лілі» режисера Ріхо Унта, Естонія, який здобув Гран-прі фестивалю і п'ять тисяч доларів?» - запитання, що бриніло в повітрі на «КРОКу».

Моторошнуватий ляльковий фільм-переможець чомусь не сподобався більшості глядачів. Мало того: він ні в кого не викликав позитивних емоцій. У фільмі кілька дійових і недійових осіб - труп на першому плані, репродуктор, голос співачки та пацюки, які підбираються до вбитого на полі бою. Вони вже давно б об'їли це бездиханне тіло, якби не голос із репродуктора. Пісня «Лілі Марлен» не давала спокою. І пацюки зважуються на «вчинок». Півфільму вони намагаються знищити репродуктор - і гинуть. Журі свій вибір обґрунтувало тим, що картина й не повинна дарувати позитивні емоції: набагато важливіша сила впливу.

Згідно із цим критерієм вибір журі і публіки виявився однаковим усього в кількох пунктах. Приз глядацьких симпатій і приз у категорії «Прикладна і замовна анімація» дісталися симпатичному серіалу Log Jam (Угорщина). У своєму лаконічному фільмі Олексій Алексєєв знайшов насамперед заводний ритм із недоладним підвиванням. А так нічого особливого не відбувається. Абсурдне тріо: барабанщик-заєць, вокаліст-вовк і ударник-ведмідь репетирують у лісі на галявині. І байдуже, чи йде дощ, чи напав на їхній слід мисливський пес, чи змія з'їла третину складу - репетиція триває.

В аналогічній щонайпростішій для розуміння манері виконано фільм «Пташиний алфавіт» режисера Діка Гробера з Південної Африки. На білий екран вилітають пернаті й видають несподівані для своєї породи звуки. Часом навіть непристойні. Разом зі звуками на екрані з'являється велика буква. Дійство відбувається в алфавітному порядку. Режисер вважає, що саме в такій ігровій формі дітям легше запам'ятати алфавіт. Його фільм здобув приз у категорії «Фільми для дітей». На його перегляді зал реготав, діти верещали. Як пояснило журі, проігнорувати таку реакцію було неможливо.

Серед глядацьких симпатій котирувався і фільм Ніни Бісяріної «Поїздка на море» (Росія). Він і від журі отримав приз у категорії «Фільми тривалістю від 5 до 10 хвилин». Сентиментальна історія новизни дитячих вражень і перших розчарувань. У цій же категорії відзначено дипломом вподобаний більшістю фільм-фантазію «Очумелов», створений за ранніми творами Чехова режисером Олексієм Дьоміним (Росія). Стрічка, зроблена в півтонах, просякнута чеховським духом. Кожен вирізаний з паперу персонаж здається опуклим окремо. Але в натовпі ці паперові ореоли-межі стираються. Усім зрозуміла авторська знахідка, а відтак при видачі диплома ні в кого не викликало заперечень формулювання «За оригінальну екранізацію класичної літератури».

Не залишився непоміченим ні журі, ні глядачами фільм Ролофа Ванденберга «Вар'єте» (Нідерланди). Життєвий шлях неординарно обіграно на сцені - у номері з тарілками, які обертаються на піку жердини. Під музику Хачатуряна на пік жердини герой закидає тарілки, а на них - своє найближче оточення. Спочатку він устигає «крутити» ними всіма, але світ близьких і потрібних людей у міру його дорослішання ширшає: друзі, дружина, діти, партнери, бухгалтер, лікар... Усі вони потребують його уваги. Не встиг «підкрутити жердину», і все руйнується. Фільм відзначено призом у категорії «Фільми тривалістю до 5 хвилин».

Цього року селекційна комісія під головуванням Михайла Алдашина потішила. Після просіву більш як восьмисот робіт на суд глядачів представили сотню. І про жодну з побачених на фестивалі стрічок не можна сказати, що вона випадала з загального художнього рівня...

Любов Журавльова, «Дзеркало тижня»

Фото - www.dt.ua