Чопик Марія з Івано-Франківська виглядає, як звичайна пенсіонерка, що приїхала до онуків у столицю. Запнута теплою хусткою з торбами у обох руках, вона підійшла до мене, питаючись де в центрі є хороший взуттєвий маґазин. Про те, що бабуся підтримує демонстрантів, свідчила хіба яскрава помаранчева стрічка пришпилена на грудях. І лише згодом вона розповіла, що живе в наметовому містечку разом зі своїми онуками, бо самих відпускати було якось страшно, хоч уже й дорослі. На мій подив чи не важко їй, пенсіонерці, на рівних вистоювати разом із молоддю віджартовується – „та хіба ж одна я тут така”. В містечку пані Марія знайшла своїх однолітків із Одеси, Харкова, Львова.

Втім як з’ясувалося пощастило не одній їй. Щодня на майдані демонстранти знаходять собі нових друзів і то не тільки серед українців. Щодня до українців приєднуються закордонні гості. Іноземці, які поставили свої намети в містечку радо знайомляться з протестантами і гаряче їх підтримують. „Я тут за весь український народ і бажаю вам сонця, бо у вас таки зимно”, - віджартовується 28-річний поляк Міхал Мандрила з польського містечка Пєсєчно. В Україну він приїхав до свого товариша. Каже, що за його інформацією так само вчинило ще щонайменше 700 поляків.

А от грузин Іван Кіташвілі заради української революції вдома залишив дружину з 11-річною донькою та трирічним сином. Разом з ним поїхало ще як мінімум 15 представників від його країни, але ніхто не збирається повертатися додому, доки не відсвяткує перемогу з українськими братами. Адже вдома вікторію вони вже здобули - ще рік тому. „У нас революція відбулася десь в цей же час, що і у вас. І знаєте в ній брало участь лише 20 тисяч чоловік, а у вас тут така сила народу зібралася”, - дивується Іван. І додає, що єдиною перевагою картвельської революції було відносне тепло. „У нас такого морозу не було, та й не може бути, бо зими в Грузії не такі холодні”, - каже він.

„Cябри” із сусідньої Білорусії, для того щоб підтримати українців ризикнули навіть власною безпекою. Серед екстремалів Зміцер Мацельський та Алесь Каліта. Хлопці розповідають, що на кордоні білоруські митники затримали їх автобус і переписали прізвища всієї молоді, що була в салоні. „По нас видно для чого ми сюди їдемо – на багатьох навіть помаранчеві стрічки були. А ваші митники лише посміхнулися один одному й кажуть: „Ти глянь пів автобуса на майдан їде”, - діляться хлопці. Втім про свій вчинок не жалкують – на Хрещатику вони знайшли справжніх друзів. „У наметовому містечку ми познайомилися з хлопцем із України, а потім з’ясувалося, що його батьки родом із Білорусії. Вони покликали нас в гості. Спеціально для нас накрили стіл, подаруночків якихось на пам’ять дали. Українці, взагалі, дуже класні люди, тут на кого не подивишся на майдані всі усміхнені, відкриті”.

Так само добре по українців відгукується 31-річний новозеландець Джоно Міле. В Україні він ось уже кілька місяців. З Джоно ми познайомилася біля Кабміну, де він разом із демонстрантами ніс прапори іноземних країн, які підтримали „ющенківців” до Верховної Ради. Останні десять років Міле жив у Сіднеї (Австралія) і працював вчителем початкових класів. Тож до України новозеландця „занесло” цілком випадково. „Мені запропонували сюди приїхати волонтером від благодійної організації і я погодився”, - посміхається він. І хоча в Україні Джоно лише десятий тиждень він переконує, що за цей короткий час встиг закохатися в нашу державу і - побувати у наметовому містечку. „Там дуже хороша саморганізація людей і головне, що всі українці, які стоять там шукають правди, мабуть тому ви настільки дружні”, -каже він. І вимовляє першу свою українську фразу: „Бо ви разом”.

34-річний Владислав Коміренко підхоплює слова іноземця. Останні 7 років киянин Влад живе у Німеччині, де студіює образотворче мистецтво, тому з повною упевненістю заявляє, що солідарні не тільки українці. „Вся Німеччина нас підтримує, - починає свою розповідь він - Українські дівчата, які їхали на німецький мітинг в підтримку української опозиції, розповідали, що вони проїхали всю Німеччину на потязі безкоштовно. Вони просто показували свої помаранчеві стрічки, і німці-кондуктори не брали з них гроші. Те саме було зі студентами, які добиралися на мітинг до Європейського парламенту в Брюселі. Коли колона з автобусів йшла через Бельгію, бельгійці зустрічали на вулицях українські автобуси з помаранчевими прапорами! Вони знають про те, що тут відбувається і підтримують нас!”. До речі заради революції Владислав навіть взяв у своєму університеті академвідпустку. Тож навчання сподівається продовжити лише в наступному році.

23-річний філолог Андрій Фєдоркін із Пітера на майдані вже шостий день. Його намет легко впізнати по табличці: „Скат-Петербург. ФИЛФАК”. Андрій академвідпустку не брав і тепер хвилюється за сесію, яка вже на носі й до того ж остання. „Ну я в принципі знав, що у вас тут відбувається, але не думав, що все буде аж так масштабно, а приїхав я просто до друзів. Деякий час я намагався зберігати нейтралітет, просто дивився на те, що відбувається на майдані, а потім зрозумів, що так більше не можу і так більше не можна. І поставив свій намет...”.