Міжнародний фестиваль анімаційного кіно «КРОК», 20-й від народження, але 16-й за кількістю проведених фестивалів (адже спочатку він проходив раз у два роки), був цього разу коротшим, ніж звичайно. Хоч за наповненням конкурсних і позаконкурсних програм, кількістю професійних дискусій та веселих клубів «Ре-Анімація» нічим не поступився своїм «повнометражним» побратимам.

Радість зустрічі давніх друзів та колег, церемонія відкриття в Будинку кіно, розміщення та святкова вечеря в «плавучому будинку» - кораблі «Зірка Дніпра», жарти, спілкування і невтомні танці до ранку, - сторонній людині могло б здатися все це суцільним святом, а то й «бенкетом під час чуми». І лише той, хто створює анімацію, копітко працює в тиші студії один або з командою над рукотворними образами, вигадує точні найдрібніші деталі, знає, що це таїнство творчості могутньо стимулюється в рідкісному спілкуванні з колегами, у вивченні їхніх знахідок, у спільних святах. І цим невтомно працюючим святом є фестиваль.

Із першого дня відбувався інтенсивний перегляд конкурсної програми. Засідало журі. Не вистачало місця бажаючим послухати майстер-класи таких анімазірок як: оскароносний Олександр Петров, увінчаний всіма мислимими світовими нагородами Ігор Ковальов, сопрезидент «КРОКу», творець улюблених образів - від Віні Пуха до Пса - Едуард Назаров та інші. До щільної програми перегляду кожного ранку «вклинювалися» обговорення, які, виявляючи майстерність вищого пілотажу, проводила Лариса Малюкова. Тут, із зацікавленою участю журналістського корпусу та критиків, навчених досвідом колег-аніматорів і дебютантів, у присутності авторів скрупульозно розбиралася кожна робота конкурсної програми.

Безліч позаконкурсних програм, що були показані під час фестивалю, розкривали весь спектр світової анімації. У «Протуберанці свідомості» ввійшли фільми, що цілком гідні конкурсу, але не «вмістилися» в нього. Михайло Алдашин скомпонував програму так, щоб познайомити глядачів не лише з новаторськими знахідками анімації, але й можливостями копродукції. Хорвати та японці, німці та австрійці, американці та піддані Британського Королівства, знехтувавши географічні перепони, створюють спільні фільми, об'єднуючи ідеї та фінанси.

50-річний ювілей студії «Укранімафільм», «КРОК» відсвяткував спеціальною програмою, до якої увійшли роботи, відомі далеко за межами нашої країни, - І. Лазарчука і В. Дахно, І. Гурвич і В. Гончарова, а також живих класиків - Д. Черкаського, Є. Сивоконя, Н. Марчекової, О. Касавіної, І. Смирнової та інших. Перегляд викликав двояке почуття - захоплення і смутку. Адже ці чудові фільми, створені впродовж півстоліття, можуть залишитися лише історією славних досягнень української анімації - студія «Укранімафільм» практично не працює сьогодні.

Ретроспективи членів журі - неоцінима школа для будь-якого аніматора. У них були представлені оскароносна Джоан Гратц (США), творець пластилінової техніки; ветеран «Союзмультфільму» Віолетта Колеснікова (Росія), «яка намалювала» героїв «Бременських музикантів», «Шайбу! Шайбу!», «Блакитне щеня», багатьох героїв Федора Хітрука тощо; весела та оптимістична Монік Рено (Нідерланди); і «синтетичний» француз Жан Рюбак, філософ та фізик, тонкий художник і професійний музикант.

Традиційно на закритті був представлений анімафільм, створений упродовж фестивального шляху самими юними учасниками під подвижницьким керівництвом Олени Касавіної. Він удався, натхненний 20-річним ювілеєм.

У дитячому фільмі, створеному на «КРОКу», у фінальних титрах була цікава «обмовка» - замість побажання зустрічі на «КРОКу-2010», було написано 2100. Дай Боже, щоб «вустами дітей» у фестивалю було довге життя, але проблеми сьогодні існують і, на жаль, множаться. Про це коротка розмова з генеральним директором «КРОКу» Іриною Капличною.

- Ірино Олександрівно, що таке фестиваль узагалі і заради чого для його проведення докладаються такі титанічні зусилля?

- Якщо говорити про «КРОК», передусім, - це можливість зібратися всім аніматорам, хто хоче побачити одне одного і роботи колег. Звичайно, фестиваль - це тусовка, але не світська, а професійна, анімаційна. І це видно в усьому - від конкурсних показів, до розважальних заходів. Комусь участь у фестивалі та його нагороди допомагають у просуванні фільмів, у можливості знайти фінансування на наступну роботу. У нас немає ринку, але на фестивалі завжди присутні провідні продюсери, дистриб'ютори. Часто наш майданчик стає стартовим для копроектів.

- Фестиваль цього року був на межі зриву через складні часи, які у вас прогнози?

- Кожного року одні й ті самі розмови. На жаль, зрозуміло, наше життя кращим не стає. Криза багато що скоректувала в наших взаємовідносинах і в наших планах, проте, якщо за таких умов ми все ж дев'ять днів на фестивальному теплоході, сподіваюся, що й надалі ми збережемо «КРОК». Єдине, що може зруйнувати фестиваль, - припинення існування двадцятирічного дружнього тандему з Росією. Адже ні Україна, ні Росія окремо такий фестиваль не потягнуть. Сподіваюся, що існування такого унікального інституту, як наш «КРОК», що має високу позицію у світовому рейтингу, жодні політичні ігри не зможуть похитнути.

- Уперше за багато років на фестивалі не був присутній постійний меценат «КРОКу» Франсуа Соломон. Він перестав вас підтримувати?

- На щастя, ні. Як і раніше, призовий фонд існує завдяки Соломону. І, гадаю, існуватиме надалі. Але і його торкнулася криза - саме в цей час у нього дуже важливі зустрічі, що стосуються майбутнього його бізнесу. Але його любов та матеріальна підтримка з нами.

- У містах-стоянках завжди проводилися свята анімакіно для дітей. Що цього року?

- У зв'язку зі скороченням часу фестивалю нам довелося вибирати зупинки. Ми зупинилися на тих містах, де влада підтримувала наші ініціативи. Адже «КРОК» завжди працює для дітей на благодійній основі, потрібна лише підтримка місцевої влади. У Запоріжжі зустріч відбулася, але не залишила такого задоволення, як колишні. Усе-таки дуже багато залежить від того, хто займається цим у місті. У Херсоні взагалі відмовилися від зустрічі під пристойним приводом підготовки до Дня вчителя. А в Севастополі п'ять ранків пройшли з приголомшуючим успіхом завдяки ініціативі міської влади та керівництва місцевого прокату.

- Від чого й кого залежить майбутнє «КРОКу»? Адже Київська адміністрація відмовила фестивалю не лише в сьогоднішній підтримці, але й не повернула торішні борги?

- Якби виконувалося все, що заздалегідь вноситься в загальний план міністерства, у нас не було б проблем. На відміну від Росії, де заздалегідь виділені суми не коректуються, в нашому Міністерстві культури й туризму вони проходять багато сходинок у бік зменшення. Це абсолютно нерегульований процес: якщо в ідеалі це повинно було бути 500 тисяч, через кілька місяців залишається половина, а перед самим фестивалем - узагалі п'ята частина. Не кажучи вже про абсурд оформлення документів для отримання грошей виключно за місяць до початку фестивалю. Поки ми проходимо жахливі бюрократичні сходинки, у кращому випадку фестиваль уже стартує. А в борг уже ніхто нічого не дає.

- Це відбувається через відсутність законодавчої бази?

- Ні, це якісь внутрішні міністерські «ігри».

Світлана Агрест-Короткова, спеціально для «Дня»

Фото - day.kiev.ua