Прикладом того, як працюють в наших головах стереотипні схеми, став загалом непоганий репортаж Лесі Кешелі на 5-му каналі, який був присвячений   річниці Першого фестивалю сучасної  української пісні та популярної музики «Червона рута», який відбувся двадцять років тому у Чернівцях.    Авторка адекватно відтворила реалії того часу за винятком однієї. Вона процитувала газету «Правда Украины», яка, оцінюючи  фестивальне дійство,  писала якусь маячню про український буржуазний націоналізм. Після цієї цитати журналістка зробила приблизно наступний висновок: мовляв, тодішні газети негативно писали про «Червону руту».  

Цей факт нібито логічно вкладається у схему: компартійці не були в захопленні від «Червоної рути» і намагалися з нею боротися. Та й інших відповідних  фактів, які підтверджують цю схему,   Леся навела в своєму репортажі чимало. І це правда, що синьо-жовті прапори молоді люди проносили на фестивальні  концерти  під одягом. Також правда, що, коли такий прапор хтось наважився підняти, то менти зразу кинулися на нього і намагалися відібрати.  Але в кінцевому підсумку «наша взяла» - і в наступні дні фестивалю люди в міліцейських погонах махнули рукою й припинили з цим боротися. Бо перемогти синьо-жовті барви можна було, хіба що поставивши їхніх носіїв до стінки. А на той час подібні методи вже не застосовувалися. І все ж, попри об'єктивну загальну оцінку тодішньої  ситуації, не все виглядало чорно-білим, зокрема,  авторка помилася щодо газет. Вони не лише не були вороже налаштовані проти фестивалю. Навпаки - він відбувся, зокрема, завдяки комсомольській пресі.

Десь за півроку або й раніше до початку фестивалю  мені зателефонував його ідеолог і організатор Тарас Мельник. Мене йому порекомендувала моя родичка нині покійна Лариса Коваль, яка працювала завідувачкою кафедри іноземних мов у Консерваторії - там же, де і Тарас.  Він тоді формував команду для проведення фестивалю і шукав журналіста, який би організував піар цього заходу. Правда, такого слова, як «піар» -  ми тоді  ще не знали. Тарас  при зустрічі так натхненно  розповів про свою задумку, що запалив і мене й, звісно, я погодився працювати. Так ось до моїх послуг були всі комсомольські газети України. Я готував пакет матеріалів, розмножував його, здається, (дай, Боже, пам`яті)  на ротапринті - була тоді така копіювальна  техніка, вкладав у конверти (факсів тоді ще не було) і розсилав за адресами двох республіканських комсомольських газет „Молодь України" і „Комсомольское знамя" та усіх обласних. На сьогодні такі темпи видаються смішними, тим не менше - було саме так. Газети  охоче друкували ці матеріали. Річ у тім, що під час підготовки «Червоної рути»  мав місце факт, про який Леся Кешеля не згадала, можливо, тому, що він також не вкладається у схему. Фестиваль відбувся під егідою ЦК комсомолу України.  

Звісно, все це не свідчить про палку прихильність  партії і комсомолу до українського відродження. Років п'ять до того подібний фестиваль  був би або взагалі неможливий, або можливий з комуністичним ідеологічним навантаженням. Просто до 1989 року країною добряче погуляла горбачовська перебудова, вона сильно похитнула ідеологічну твердолобість правлячої комуністичної партії. Це сприяло тому, що в рамках однієї комуністичної організації уживалися і догматики, і ті, хто мислив гнучкіше й задумувався про перспективи, і люди, яким на все було наплювати. Дуже багато залежало від даної конкретної людини. Скажімо, автор вищезгаданої публікації в «Правде Украины» був такий собі журналіст Михайло Дерімов. Він і пізніше писав щось подібне про всі нові політичні і не лише політичні течії. Він це робив не тому, що була така загальна політика, а з власних переконань. Пізніше  у нього навіть з`явилося призвісько - Дерьмов. А  Тарасові Мельнику пощастило знайти у ЛКСМУ інших  людей, котрі були не проти проведення «Червоної рути», тим більше, що фестиваль не проголошував  жодних політичних намірів.

На сьогоднішній день прихильники іншої схеми, яка декларує, що партія дбала про національні мови і культури, можуть «Червону руту» використати для власної пропаганди. Вони можуть тепер стверджувати, що ЦК комсомолу організував той фестиваль. Формально це буде правда, але фактично - ні.

Цей приклад манюсінький, але він демонструє, як зручно вписувати факти в уже готові конструкції. Скажімо: визволителька Червона Армія і кляті прислужники Гітлера бандерівці. Або навпаки - лицарі без страху і докору і геть гнила Черовна Армія, яка, увійшовши до Німеччини. Зґвалтувала ледь не всіх німецьких жінок. Або Україна розквітала у дружній сім`ї народів СРСР, зокрема, чимало її представників стали елітою і керували тією країною. Або навпаки - Україна була окупована і весь її народ був пригнічений і зазнавав дискримінації від комуністів.

Тим часом, у житті все набагато складніше. Навіть за коректної оцінки загальної ситуації в будь-якому часі існує чимало тенденцій, які не вписуються в оцю саму загальну ситуацію.