Своїми тривогами за долю журналістської професії в Україні заступник головного редактора видання «Дзеркало тижня» поділилася з дніпропетровськими колегами на прес-клубі в обласній філії НСЖУ. Ю. Мостова поремствувала з приводу того, що останнім часом журналіст дедалі більше перетворюється на піарника, який стоїть на службі у конкретного замовника. Журналістика в Україні вмирає - вважає Юлія Володимирівна і пояснює:

- Існує дуже велика різниця між розвідником і контррозвідником. Така само різняться журналіст і піарник. Журналіст - це шпигун від суспільства у владі. Він не має права приховувати інформацію, яку там видобуває. Журналіст повинен озброювати суспільство інформацією, здатною допомогти людям зробити вибір, жити, розвиватися. Піарник - це зовсім інша річ, адже в нього абсолютно протилежні завдання - закрити об'єктивну інформацію від громадськості, якої б сфери вона не торкалася. Так от, на жаль, саме піар і замінив в Україні журналістику.

Це відбулося якраз на тлі радісних реляцій з приводу перемоги в Україні свободи слова - зауважує Ю. Мостова.

На її думку, адміністративна цензура, розквіт якої в країні прийшовся на 1998-2004 рр. (темники, чіткі установки щодо визначення тем та людей, про яких можна говорити, а про яких - ні, і як саме це слід робити) - вже пішла у небуття. Та замість неї прийшла інша цензура - доларова. Отже спочатку, як висловилась Мостова, було рівняння на Леніна, потім - на Кучму, а зараз - на Франкліна, який зображений на стодоларовій купюрі.

Такий стан речей Мостова вважає найбезчеснішим, адже при адмінцензурі журналісти ще могли виправдовуватися страхом втратити роботу, зараз же голвним мотиваційним чинником у багатьох співробітників ЗМІ стала їхня ненажерливість і тільки. І криза тут - ні до чого.

Через те, що нині до керівництва країни прийшли представники бізнесу першої хвилі, тобто надзвичайно заможні люди, відбулася певна попсалізація суспільства, і знизився рівень вимог до засобів масової інформації, а це спричинило їхню професійну декваліфікацію - ділиться своїми міркуваннями Мостова.

На думку замредактора газети, журналісти, які бажають шукати ексклюзивну інформацію, зараз є рідкістю, а журналістське розслідування - вимираючим жанром, що можна розцінити як трагедію.

При цьому вона порівнює численні ток-шоу на політичну тематику з «нагієвськими вікнами»: якщо раніше не було прямих ефірів, то нині це стало модою, але в таких дебатах суспільству ніхто не допомагає розбиратися, де звучить правда, а де - брехня. Журналісти, за Мостовою, як «санітари лісу», повинні нести за це відповідальність і надавати інформацію, яка б сприяла глядачеві розпізнавати зерна від полови. Нині ж журналісти справляють враження звичайних спостерігачів за тим, хто кого «перегавкає».

Журналісти, втративши свою відповідальну місію, пішли на повідку у політиків - робить висновок Мостова.

Якщо раніше політики старого гарту розпочинали свій день з читання серйозної преси, якісних мас-медій, то нині ті, які називаються представниками нової школи, починають і закінчують переглядом «Таблоїду» на «УП» - навіть не самою «Українською правдою» - констатує журналіст «Дзеркала тижня».

Ще однією важливою проблемою сучасної журналістики Юлія Мостова вважає невиконання функції приходу в політику нових облич.

- Навколо лише ті, яких прийнято вважати найрейтинговішими, що функціонують за принципом «чем темнее ночь, тем ярче звезды», - говорить Мостова. - В той же час всі кажуть про необхідність появи нових облич. Але що ж для цього робимо ми, журналісти? Мені здається, що насправді дуже мало. Тому що не виявляємо тих перлин, самородків, які вижили і залишилися в нашій країні.

Це завдання видається Мостовій особливо актуальним в світлі тих серйозних поранень, яких, за її словами, зазнала українська нація: з розстріляним поколінням у 20-х роках минулого століття був ушкоджений ген совісті; вбивство людей, які чогось досягли працею на землі, завдало руйнації гену працелюбства; з загибеллю в Другій світовій війні воїнів-сміливців (незалежно від того, хто в якій армії воював), що не ховаючись за чиїсь спини йшли на кулі - в українцях захитався ген відваги; потім були зіпсовані гени мови та самоідентифікації - радянська система витравлювала їх концтаборами, тюрмами та божевільнями. А далі - тих, хто був на 5 см. вище за інших у своїх інтелектуальних чи управлінських якостях - висмикували до Москви. Чергову хвилю втрат Україна зазнала з відкриттям кордонів.

- От наскільки важливо, щоб в нинішній Україні могли прокладати собі дорогу і вибиратися на поверхню ті самородки, хто живе не категоріями грошової винагороди і лояльності, а мають свої принципи, переконання, розум, стратегічне бачення, відповідальність, професійність. Але дуже мало хто в цьому зацікавлений. На мій погляд, ми, журналісти, повинні вміти знаходити таких людей, бо вони ж таки є і зараз пербувають десь на другому, третьому, четвертому чи якихось ще рівнях. Ці люди так потрібні країні.

З іншого боку, продовжує Мостова, люди, які займаються рейтингами, сигналізують: якщо з екранів зникають старі обличчя, то в каналів падає популярність. Так от журналісти мають знайти форму, за якою нові обличчя були б цікавими для тієї публіки, якій вони їх відкривають.

- А як взагалі цим людям пробитися в медіа, де секунда реклами коштує 1000$? - задається питанням Юлія Мостова. - Це величезна рідкість, коли на телебаченні трапляються непроплачені сюжети. В мене питання: як людині, яка не розікрала країну і не продалася олігархам, достукатися до суспільства через наші медіа? Такої можливості не існує. Всі кажуть: «криза - потрібно заробляти»...

«Спецкор»