«Модні» небожителі

Перші спроби українських політиків зайняти свою нішу в інтернет-просторі належать до 2003-2004 року, і здійснював їх виборчий штаб тоді ще кандидата в президенти Віктора Ющенка. Проте переважна більшість цих проектів створювалися однією з європейських мов і ставили собі за мету популяризацію опозиційного кандидата на Заході (що недивно: у 2004 році відсоток українців, що активно цікавилися блогосферою, був мізерний). Деяку подобу соціальних інтернет-мереж свого часу пропонували Інна Богословська з «Інтернет-Віче» і Юлія Тимошенко з «Ідеальною країною». Втім, обидва ці проекту незабаром заглохли.

Справжній прорив в українській політичній блогосфері стався в 2007 році, коли своїми веб-щоденниками обзавелися Юрій Луценко, Михайло Бродський, депутат-соціаліст Євген Філіндаш і бютівець Олег Антипов. Відтоді кількість політиків-блогерів поступово зростала, сягнувши піку цього року: онлайн-щоденники зараз ведуть щонайменше декілька десятків депутатів. Свої аккаунти (облікові записи) в різних соціальних мережах або на партійних сайтах мають і кілька кандидатів на посаду президента.

Що ж спонукало вітчизняних політичних діячів так активно виходити в Мережу? Крім згаданої вище обмеженості бюджетів на виборчу кампанію, можна виокремити ще кілька причин. Заводячи аккаунти в соціальних мережах, політики намагаються показати виборцеві, що вони є такими самими звичайними людьми, як і всі, а не небожителями з політичного Олімпу, довести, що вони «модні» й «просунуті». «Заводячи собі блоги, українські політики якоюсь мірою займаються самовираженням, - говорить український журналіст і блогер Мустафа Найєм.

До того ж, оцінюючи ступінь популярності передових українських веб-сайтів, через свої блоги політики намагаються якось впливати на уми інтернет-користувачів».

Не менш важливим є і суто технологічний аспект. «Українські політики намагаються копіювати інструменти чужого успіху, - розповідає політолог і колишній народний депутат Дмитро Видрін. - Колись із заходу була скопійована технологія білбордів, потім - стиль поведінки на різних ток-шоу. Зараз же, дивлячись на Саркозі і Обаму, успіх яких багато в чому був зумовлений інтернет-активністю, вони заводять блоги і сподіваються, що це приведе їх до аналогічного результату».

Втім, поки що сподіватися на інтернет-успіхи французького або американського президентів українським політикам не випадає. «Вихід у Мережу досі приносить українським політикам самі неприємності», - вважає Видрін. То чому ж цілком спроможна на Заході політтехнологія в нашій країні обертається проти самих політиків?

Арсеній і самозванці

Найголовніша причина - нещирість самих політиків, які розповідають, що свої блоги вони ведуть самостійно, тоді як насправді цим займаються їхні штаби. «Інтернет-співтовариство дуже тонко відчуває фальш і ніколи її не прощає», - говорить директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик, у якого є свій блог у мережі LiveJournal. «Несамостійне ведення політиками своїх блогів знищує саму ідею блогу як каналу щирого спілкування», - вважає Мустафа Найєм.

У тому, що щире спілкування між політиком і народом можливо в принципі, сумнівається Ігор Луценко, редактор інтернет-видання Trust.ua і активний блогер. «Внутрішній світ наших політиків настільки жахливий, що про відкрите спілкування не може бути й мови. А блогером можна лише бути, а не здаватися, - блогосфера дуже уважна і помічає будь-яку нечесність», - вважає він.

Тому недивно, що впродовж усього часу своєї активності в блогосфері українські політики вже встигли кілька разів влізти в серйозні скандали. Найбільшого «успіху» в цьому плані досяг Арсеній Яценюк, якого жартома іноді називають «українськими Обамою».

Якщо вірити заяві Арсенія Петровича, розміщеній на офіційному сайті «Фронту змін», він особисто веде блоги відразу в п'яти соціальних мережах. Правда, у Яценюка кількість так і не перейшла в якість.

Перший скандал, пов'язаний з його блогом у соціальній мережі Twitter, який вийшов за межі блогосфери і потрапив в загальнонаціональні онлайн-ЗМІ, стався в середині липня. У згаданій вище заяві на сайті «Фронту» Яценюк заявив, що не має жодного стосунку до twitter-аккаунту «yatsenyuk», який кілька місяців журналісти і користувачі Інтернету сприймали як офіційне представництво Арсенія Петровича в блогосфері. Викликає здивування, що прес-служба Яценюка так довго ніяк не реагувала на факт існування «несправжнього» аккаунту, на який, до того ж, багато разів посилалися журналісти. Втім, після заяви Яценюка своїй окремим життям продовжили жити і аккаунт yatsenyuk, і «справжній» аккаунт «arseniy2010». Схильна до цькування і висміювання блогосфера відреагувала миттєво: як гриби після дощу почали з'являтися десятки аккаунтів у різних соціальних мережах, з використанням імені або прізвища Яценюка, кожен з яких називав себе «справжнім».

Ще один скандал мав місце кілька днів тому. У LiveJournal-щоденнику скандального журналіста Володимира Петрова, який нібито співпрацює зараз з Яценюком, у дискусії, що не має відношення до політики, з'являється коментар з офіційного аккаунту Арсенія Петровича «arseniy2010», з непристойною лайкою на адресу опонента. Помітивши помилку, Петров відразу ж стер коментар, розмістивши аналогічний від власного імені, згодом видаливши весь запис, щоб нічого не залишилося навіть у кеші пошукових серверів. Втім, за бажання в Інтернеті цілком можна знайти скриншоти, що підтверджують описані вище події. Висновок очевидний: замість самого Яценюка наповненням його блогу займається той самий Володимир Петров, що просто переплутав облікові записи. Яскравішого доказу нещирості політиків-блогерів вже й не потрібно. Проте прес-служба «Фронту змін», до якої «Главред» звернувся за офіційним роз'ясненням ситуації, надавши відповідні посилання, заявила, що фактів розміщення скандальних коментарів від імені Яценюка не виявила.

Розповісти «Главреду» про механізм наповнення блогів українських політиків функціонерами їхніх штабів погодилася журналістка Аліна Іванова (ім'я і прізвище співрозмовниці змінено за її проханням), яка кілька років тому фактично вела блог одного досить відомого політика. «Як правило, прес-служба складала зразковий план записів, які мали бути опубліковані в блозі шефа. Якось у дискусії з одним із коментаторів його блогу я написала добре аргументовану, підкріплену фактами відповідь, за що дістала зауваження від начальника нашої прес-служби: мовляв, люди не повірять, що наш шеф може так логічно і грамотно висловлюватися», - каже Аліна. «Упродовж всього часу роботи в штабі я жодного разу не бачила, щоб шеф особисто турбувався про свій блог», - додає вона.

Втім, переоцінювати ефект від описаних вище скандалів не варто: в Україні ще дуже мало людей, котрі серйозно цікавляться політичною блогосферою (хоча цих людей часто можна назвати «лідерами думок»). Традиційні ЗМІ в Україні досі мають набагато більший вплив на уми виборців.

Прорив нереальний

Чи варто чекати особливих змін на краще найближчим часом, до закінчення виборчої кампанії? Експерти в цьому плані налаштовані дуже критично. «Жодних проривів на кшталт ведення політиками своїх блогів в осяжному майбутньому я не прогнозую», - говорить Віталій Кулик. - Поки що для цього не видно ніяких передумов». «Справжній прорив можливий лише тоді, коли політики почнуть вести свої блоги самостійно», - упевнений Дмитро Видрін.

У тому, що це станеться скоро, є великі сумніви. Наприклад, мінімальний час, який щодня повинен присвячувати повноцінному веденню всіх своїх офіційно заявлених блогів Арсеній Яценюк, - година-півтори, що за місяць складає приблизно три робочі дні. Час наших політиків вартує дуже дорого, щоб вони присвячували його стукоту по клавіатурі.

Тим часом, масової відмови від ведення блогів політиками також не станеться. На думку Кулика, блоги для політиків є дуже зручним інструментом для публікації своїх суб'єктивних думок, підтримання вигідних чуток тощо, усього того, що не може потрапити в офіційні ЗМІ. «Найближчими місяцями варто чекати появи блогів, що ведуться не від імені конкретного політика, а працюють на його підтримку», - прогнозує Кулик.

А поки що можна констатувати, що наші політики заплутуються в Мережі дедалі дужче. Чекаємо нових скандалів.

Мілан Леліч для «Главреда»