Як відомо, суспільство - це надскладна система, що невпинно ускладнюється. ЗМІ також утворюють систему - загальнонаціональну мережу інформування про події, яка впливає на свідоме та несвідоме індивідуальної та суспільної психіки соціуму. У передмові до книги «Системний аналіз у журналістиці» пан Олег Романчук обѓрунтовує, чому аналіз процесів та явищ в українському суспільстві потребує системного підходу. Автор наголошує, що йдеться про посттоталітарне, постгеноцидне і постколоніальне суспільство.

Тому опанування системного підходу «є вкрай необхідним для кращого розуміння соціально-економічних і політичних реформ в Україні, усвідомлення причин украй складних, а подекуди й драматичних процесів становлення політичної нації, творення українського інформаційного простору, вітчизняної науки, національної освіти, культури. Системний аналіз дає змогу побачити істинні витоки кризових ситуацій у сучасному українському суспільстві».

Тому справжньому журналістові не обійтися без канонів системного мислення, аби усвідомити свою відповідальність за те: кому адресована інформація, ким вона спродукована, в який момент подана та які матиме наслідки (для кого буде конструктивною, а для кого - деструктивною). Журналіст повинен чітко засвоїти один із фундаментальних системних принципів: якщо у певному суспільному сегменті виникає негативний імпульс, то максимально негативні наслідки не обов'язково з'являються у тому ж сегменті - найгостріша кризова ситуація може сформуватися у будь-якому іншому, іноді шокуюче неочікуваному, сегменті суспільного середовища.

Наприклад, нинішня світова цивілізаційна криза, що спричинилася локальною кризою у фінансовому сегменті США, соціокультурними потрясіннями охопила весь світ і всі сегменти життя. Тож, іще не відомо, по-перше, який сегмент і якої країни постраждає найбільше, а по-друге, з якого сегменту суспільства кризу найефективніше «гасити» - політичного, економічного, правового чи, загалом, соціо-культурного.

Системна роль ЗМІ у цей період не в тому, аби залякувати людність кризовими негараздами, а насамперед - у тому, щоб разом із експертами та всім загалом відшукувати вихід із цього лиха. ЗМІ мали б стати загальнонаціональною, відкритою, публічною лабораторією інтелектуального моделювання безпечного майбутнього.

Замість того, аби щоденно тримати на шпальтах і екранах цілу «плеяду» відпрацьованого політичного потенціалу, здатного лише до шоу-базарного зведення міжкланових рахунків, засоби масової інформації мали б стати лабораторією, яка б об'єднала всіх українців у пошуку молодих лідерів-провідників української нації. Який був би прекрасний, актуальний і плідний системний продукт! «Де твої лідери, Україно?» - хоча б за такою назвою.

Головна задача ЗМІ не у жаханні людей катастрофами, катаклізмами, монстрами і покидьками. Не на цьому людина щоденно вибудовує своє життя. А на загальнолюдських цінностях. У інформаційному блоці має переважати конструктивний позитив, підвищення життєспроможного потенціалу, а не словесне і зображувальне (якщо це ТБ) «смакування» жахливими подробицями.

Думка моя часто-густо навертає мене на ідею утворення незалежної громадської «Колегії Совісті», яка б щотижня, можливо, щомісяця вказувала б ЗМІ на продукти, які нанесли найвідчутнішу шкоду соціальній свідомості та моралі. Відтак, тільки оцінки. Ніяких рішень! Для нейтралізації шкідливого впливу інформаційного простору потрібно шукати перепони - не адміністративні, а у формі громадянської позиції.

Передусім - системна повага ЗМІ до свого адресату: його свідомості, сумління, психіки. Бо суспільство досі з повагою та довірою ставиться до засобів масової інформації України. Ба більше, з роками довіра громадської думки до ЗМІ зросла з 23% у 1995 році до 33% - у 2008 р. Пік - 36% був у 2005-му, післяпомаранчевому році. ЗМІ, поруч із армією, посідають 6 і 7 місце серед 24-х структур, довіру до яких визначає щороку Соціологічний моніторинг Інституту соціології НАНУ. Попереду лише сім'я і родичі - 96%; Церква і духовенство - 56%; сусіди - 55%; колеги - 55%; співвітчизники - 49%. Решта фігурантів - позаду, включно із Верховною Радою, урядом, Президентом.

Щоправда, ЗМІ варто враховувати, що лише 30% українців довіряють «більшості людей». Натомість 80% результатів досліджень громадської думки відзначає, що «більшість людей ні у що не вірить».

З 1995 року до нині приблизно 20-25% громадян відзначають поліпшення можливостей і висловлювати власні погляди, і отримувати достовірну інформацію про події у суспільстві.

А аудиторія ЗМІ 2008-го року в Україні склалася така: 43% отримують газети поштою (журнали значно менше - 8%). А читають газети 77% (пік був у 2005 році - 85%!). Слухають радіо - 74%. Дивляться ТБ - 97%.

При такому рівні «споживання» ЗМІ виявляється, що лише половині громадян вистачає інформації про зміни, що відбуваються в суспільстві. Увага! Це випадковий збіг обставин? Чи ні? Експерти стверджують, що половина економіки України перебуває «в тіні». Одночасно громадяни отримують лише половину потрібної інформації про зміни у суспільстві. Тобто половина інформації також «в тіні»? 50% потрібної інформації залишається поза увагою ЗМІ, а інформаційний простір натомість заповнюється гламуром, сумнівним шоу-бізнесом і бездарними, іноді аморальними телесеріалами та кінофільмами.

Саме на такому фоні громадської думки щодо ЗМІ писав і випускав у світ книгу «Системний аналіз у журналістиці» пан Олег Романчук.

Рівень системності ЗМІ залежить і від структури матеріалів про минуле - сучасне - майбутнє. Іншими словами, матеріали про майбутнє і йдешнє мають спрямовувати суспільну свідомість у майбутнє - на прийдешнє. Оскільки суспільство сильне тим, що його нинішній потенціал і соціальна енергія формують не тільки потужну нинішню життєспроможність, а ще й міцнішу - майбутню.

ЗМІ виконують роль «суспільного перекладача». Наукову, правничу, управлінську та інші спеціальні мови саме вони перекладають на зрозумілу широким колам мову буденного спілкування. Цим вони підвищують рівень суспільної грамотності народного загалу, рівень його орієнтацій у соціокультурному просторі.

Книга Олега Романчука (яка, між іншим, вийшла в світ за сприяння Фундації ім. Івана Багряного (США), за що Фундації - низький уклін від усього журналістського загалу) - то піонерська і унікальна у журналістському середовищі. По-перше, автор - досвідчений спеціаліст у галузі системних підходів. По-друге, він подає доступний матеріал для опанування позицій системного мислення в інформаційному середовищі. По-третє, «Системний аналіз у журналістиці» написаний із викликом, він пробуджує потяг до системного мислення.

Візьмемо хоча б принцип сумісності та несумісності мислення, якому автор присвячує значну увагу. Парадоксально, що навіть такий досвідчений журналіст і політолог Дмитро Видрін нехтує принципом сумісності. У одному з номерів «Газети по-українськи» за червень 2009 він пише: якщо Віктор Ющенко піде на президентські вибори, то за нього проголосує 80% виборців, оскільки саме 80% українських громадян підтримують всенародне обрання президента України. Воістину, «у городі бузина, а в Києві - дядько».

Принцип сумісності-несумісності налаштовує журналістику на обережне ставлення до суспільної свідомості - цієї суспільної імунної системи.

Справді, книжка О.Романчука гідна того, аби стати настільною для кожного журналіста. Завершальним акордом в оцінці роботи науковця є блискучий висновок (бо краще - не скажеш) академіка НАНУ Миколи Жулинського: «Солідна, науково ѓрунтовна, комплексна праця. Думаю, що в Україні нічого подібного ще не було створено.

 В Росії хіба що Сергій Кара-Мурза своєю книгою «Манипуляция сознанием» наближається до суті порушених проблем. «Системний аналіз у журналістиці» має логічну вихідну базу («суспільство як самоорганізовувальна система») і далі розгортається комплекс проблем, які пульсують глибинним подихом сучасного суспільства. Особливо, як на мене, важливим є аналітичний акцент на ролі моралі, морального здоров'я суспільства. Я так само вважаю, що найгострішою нашою проблемою є духовне знесилення суспільства, його моральна втома і вульгаризація способу, стилю життя. А це не забезпечує «енергію розвитку нації». Бо я був і є переконаним, що українську націю, українське суспільство слід формувати як культурну систему, як «цілісний культурний організм» (Іван Франко)».

Я принципово хотів опублікувати цю рецензію саме в газеті «День», де як не в небагатьох інших виданнях, редакційна журналістська спільнота намагається дотримувати принципів системного аналізу подання інформації. Візьмемо той же принцип сумісності. Не тільки друкованим словом, а й суспільними енергійними діями «День» відшукує, знаходить і пропагує те, що суміщує, об'єднує нас в єдності й злагоді в найскладніших умовах. Не тільки з внутрішнього погляду, а й з погляду прогресивних експертів «ближнього і дальнього» зарубіжжя. І недарма «День» постійно веде роботу з інтелектуальною молоддю, в тому числі й з молодими журналістами. Тим самим «День» самоорганізовувально пришвидшує вирішення проблем минулого і системно творить майбутню інтелектуальну плеяду України.

Романчук Олег Костянтинович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка, член Національної спілки письменників, член Національної спілки журналістів, член Світової організації періодичної преси (Organization Mondiale de la Presse Periodigue - Bruxelles), член Спілки офіцерів України. За фахом радіофізик.

Служив офіцером у війську, працював у науково-дослідному інституті. З 1983 року на видавничій і журналістській роботі. Засновник і шеф-редактор журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум» (www.universum.org.ua) із 1993 року.

У травні 2003 року нагороджений Філаретом, Патріархом Київським і всієї Руси-України, Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня «за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження помісної Української Православної Церкви».

Лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за значний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства».

Лауреат Міжнародної літературної премії 2009 року імені Дмитра Нитченка.

Фото: «День»

Юрій Саєнко, доктор економіки і соціології, профессор, Інститут соціології НАН України,  «День»