Тема свободи слова та незалежності засобів масової інформації була актуальною фактично протягом усіх років існування незалежної України, хоча нинішня ситуація в країні вважається мало не зразком вільного функціонування масмедіа для країн постарадянського простору. Тим не менше серед найдискусійніших залишаються проблеми створення в країні умов для існування по-справжньому незаангажованих мас- медіа, взаємини в трикутнику «влада - власники ЗМІ - журналісти», економічна незалежність засобів масової інформації тощо.

Сьогодні дедалі більше стають популярними так звані - «Свободи...» «Свобода слова, свобода думки, свобода вільних зборів і мітингів і як ознака реальної демократії - політичні ток-шоу. Адже вважається, що під час цих передач учасники можуть висловлювати свою думку в прямому ефірі, оминаючи перепони цензури. Проте, проблема наших ток-шоу в тому, що переважна частина політиків активно відвідує їх як один із основних засобів для донесення «своєї» політичної позиції та для особистого піару. І напевно, саме через це вони часто ведуть розмови не в конструктивному руслі, дискутуючи з якоїсь проблеми, а віддають перевагу пошуку винних у її виникненні і рекламі свої «героїчних» зусиль для її подолання. Це дає підстави проводити паралелі між такою участю в ток-шоу і явищем, відомим під назвою «джинса", тобто оплаченою інформацією, яка подається споживачу як новина. 
 

За прогнозами експертів, під час президентських виборів 2010 року питома вага «джинси» в інформаціному потоці незалежних медіа, якими себе вважають та подають українські ЗМІ, досягне катастрофічного рівня. Уже зараз, за даними одного з провідних інформаційних агентств, - 80% матеріалів у ЗМІ оплачені. «Найбільша небезпека від тотальної джинси криється в тому, що політики платять, щоб про них ЗМІ не писали, не аналізували їх роботу та замовчували деякі «досягнення». І люди не розуміють справжніх причин подій, що відбуваються в країні», - вважає ініціатор акції проти замовних матеріалів «Не продаємось» Єгор Соболєв. 
 

Окрім цього, головний редактор журналу «Детектор медіа» Отар Довженко переконаний, що вибори 2010 року не тільки будуть заангажованими у висвітленні ЗМІ, але й самі ЗМІ втратять бажання працювати об'єктивно. «Однозначно вони не зможуть обєктивно висвітлювати інформацію та виборчу кампанію. Цього взагалі не було в Україні ніколи.

Якщо порівнювати, то більш-менш деякі ЗМІ наблизились до свободи та можливості об'єктивно працювати під час виборчої кампанії 2006 року. Після цього, нічого подібного не було і я впевнений, що всі процеси, які відбуваються зараз, спрямовані на те, що «гайки будуть закручені» ще сильніше і свободи буде ще менше. Я не здивуюсь, якщо свободи буде ще менше, ніж перед 2004 роком. Тоді були обмеження, була цензура, але було бажання багатьох журналістів казати правду і працювати професійно, а зараз внаслідок цих років журналісти сильно деморалізовані і в них зникло бажання і внутрішня необхідність працювати чесно. Медіапрацівники стали ставитись до професії, як до ремесла, а тому слухатись вказівки власників та топ-менеджерів. »

Директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко вважає, що 80% «заказухи» - це взагалі занижена цифра, адже більшість керівників медіа перетворилися на бізнесменів, а тому намагаючись вичавити з ефіру або шпальт якомога більше прибутку, забувають про справжню функцію преси. До будь-яких виборів засоби масової інформації традиційно окрім офіційних розцінок на політичну рекламу, встановлюють і неофіційний прейскурант на замовні матеріали, так звану «замазуху». За даними інтернет-видання «Детектор медіа», напередодні останніх виборів до парламенту, розмістити «джинсу» коштувало від 2,5 тисячі грн. за хвилину на загальнонаціональному каналі до 30 тисяч грн. за 20 хвилин на телеканалі з невисоким рейтингом.

Медіаексперти констатують, що кошториси рекламних компаній, які політичні партії можуть витратити офіційно, і оцінки рекламних медіа-бюджетів під час виборів відрізняються в декілька раз.

Найбільше «джинса» полюбляє телеканали, адже так вона найшвидше досягає аудиторії. До того ж усі експерти одностайні в тому, що створена оспіваним в піснях «блакитним екраном» віртуальна картинка життя великої країни виглядає для рядового виборця куди переконливіше за реальні пейзажі маленької окремої життєвої дороги.

Феномен популярності українських «Свобод» про політику, започаткованих на АйСіТВі, а згодом клонованих на інших телевізійних каналах, по-різному оцінюють і глядачі, і самі учасники. Не кажучи вже про аналітиків. Хтось із погано прихованою заздрістю до «прабатька» наголошує на актуальності цього формату, інші нарікають, що вся реальна українська політика перетворилася на один великий медіаскандал, який посилюється у п'ятницю і в понеділок, не беручи до уваги легкої годинної розминки в будні у «Шустер Live». До того ж чимало запеклих критиків самі є завсідниками цих регулярних публічних посиденьок.

Але проблема в тому, що, якщо у нас учасники дискусій - винятково політики і журналісти, то в інших країнах таких серед дискутантів - не більше третини, основна ж маса - це інтелектуальна еліта суспільства: філософи, артисти, вчені, громадські діячі. І як результат - корінна відмінність якості осмислення проблем.

Крім того, існує проблема впливу власників телеканалів, відверту боротьбу, яких глядач може відстежити навіть без особливої політичної утаємниченості. Так, телеканал «Інтер» відомий своїм упередженим ставленням до голови уряду. Юлія Тимошенко принципово не з'являється в ефірі інтерівської «Свободи», натомість частими гостями цього політичного шоу стають її опоненти та відверті противники. Інші телеканали теж не відрізняються «всеохоплюючим поглядом», а тому постановка якісного шоу з об'єктивним висвітленням подій відпадає сама по собі з розумінням того, хто платить за музику, а хто танцює у тому чи іншому телепросторі.

Особливої гостроти суперечки - діалоги з різних телеканалів набули зараз, коли виборча компанія фактично уже стартувала. Усі останні політичні шоу нагадують передвиборчу агітацію та осуд опонентів, де кожен з політиків вибирає найбільш підходящий телеканал-майданчик для свого спікерства. У кожної програми свої гості - політики, критики, журналісти.

Ще одна проблема, яка стала очевидною під час останніх подій навколо об'єднання ПРіБЮТ - є так званий «злив» інформації. Певні журналісти і медіа стали своєрідними каналами, через яких політики у вигідний момент «каналізують» інформацію про хід «таємних зустрічей» та «засекречені документи».

Більшість експертів переконана, що вийти з кола залежних журналістів в Україні наступні кілька десятків років неможливо. Оскільки практично всі ЗМІ належать приватним структурам, які переслідуть свої інтереси. Проте, кандидат філософських наук, політолог та медіа експерт Олексій Валевський запевняє - покращити ситуацію можна, змінивши законодавство. «Ситуація не настільки трагічна, як здається. Для виходу з неї потрібно змінити умови функціонування ЗМІ у суспільстві та на законодавчому рівні прийняти декілька законів та поправок до законів, що забезпечили б більш вільне функціонування ЗМІ. Що маю на увазі?

По-перше - це становлення громадського мовлення, про що багато говорили, але нічого не робили, хоча існуть досить грунтовні проекти. Чому нічого не роблять? Бо існує сильний конфлікт інтересів політичних груп. По-друге потрібно прийняти законодавчі норми, які б забезпечили відкритість самих ЗМІ. Наприклад, кому вони належать, хто їх реально фінансує. Введення норми, яка б зобов'язала реальних власників повідомляти про те, що їм належить той чи інший медіапростір і спричинилася б до більшої відкритості у висвітленні подій та уникнення непорозумінь інформаційної політики. І насамкінець- це забезпечення конкуренції. Чи більше ЗМІ тим більший вибір у людей думок та альтернативи серед повідомлень».

Ольга Каретникова, Голос.UA

Моніторинг здійснено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.