Сусідські телеканали згадали минуле з нагоди дня Військово-морського флоту Росії. І РТР, і «Вести», і НТВ навперебій вели репортажі з Сєвероморська, Балтійська, Владивостоку та Севастополя, захлинаючись розповідали про потужність та велич флоту Росії сьогодні й про грядущу його могутність. Варто зауважити, що ці телеканали мало уваги звертають на реальні обставини, живучи у своєму паралельному світі.

Проте, що вже казати про ТБ, якщо головнокомандуючий ВМФ Росії адмірал Висоцький пообіцяв до 2050 року створення великої армади на морі, з безліччю авіаносних з'єднань, атомних підводних ракетоносців тощо. І це при тому, що російське суднобудування деградує, втрачаючи здатність до будівництва навіть військових кораблів класу «фрегат», внаслідок чого вперше за багато десятиріч керівництво ВМФ РФ допускає придбання кораблів за кордоном.

Ну, а мати авіаносні з'єднання може собі дозволити лише одна держава - США, іншим це не по кишені. Канал «Вести» вустами диктора скорботно оповів про багатостраждальний Чорноморський флот і про місто Севастополь, яке «й сьогодні вимушене тримати оборону». Від кого нині «тримає оборону» українське місто Севастополь, російське телебачення не уточнило! Деякі українські телеканали також розповідали про веселе мілітарне свято росіян на українській території, демонструючи повну відсутність власної позиції щодо цього питання, без аналізу і без розуміння суті подій. Адже не випадково, маючи чотири флоти, головком ВМФ Росії Висоцький відвідав лише один із них, той, який перебуває в Україні. З чого б це раптом?

Але особливо приголомшив явно програмний фільм на каналі «Россия» з епічною назвою «Загибель імперії. Візантійський урок». Тут уже ностальгічні почуття сусідського телебачення немов на «машині часу» перенеслися в епоху «царя Гороха». На екрані з'явилася рудоборода людина в убранні священика і взялася розповідати про велич та загибель Візантії. Але він розповідав якось дуже нестандартно, в стилі сучасних московських політтехнологів. Подекуди ця телевізійна повість набувала жартівливо-карикатурного характеру, хоч оповідач був дуже серйозним. Спочатку прозвучав натхненно-захоплений гімн про найідеальнішу з усіх імперій. Судячи з тону ведучого, імперія сприймається ним як найкращий державний устрій з усіх можливих.

Довго і зі смаком перераховувалися величезні території, захоплені Константинополем. Візантію порівнювали з Британською імперією, Іспанською, Османською і порівняння були виключно на її користь.

Ведучий захоплювався тим, що Візантія - це нібито перша правова держава в історії людства. Захоплення стає зрозумілим, коли врахувати, що в телефільмі Східна Римська імперія розглядається як безпосередній попередник Російської імперії.

Відчувалася звичайна нині в Росії довільність в оцінках: неважливо, яким явище було насправді, важливо яким його хочеться бачити. А дуже хочеться сприймати візантійську духовну та геополітичну спадщину як спадщину російську. Щоправда, реальна Візантія набагато ближча до нинішньої «суверенної демократії», ніж видумана каналом «Россия». Так, юристів і кодексів у Візантії вистачало, однак насправді все визначалося особою імператора, першою персоною. Адже це була держава чиновників на чолі з «василевсом», царем, імператором. У певному значенні там панувала рівність, але рівність перед державною машиною, перед бюрократичним чудовиськом. Чиновницьку потужність втілював імператорський престол, що тримався на п'єдесталі з 60-ти міністерств.

Кожний чиновник мріяв про кар'єру, прагнучи в ім'я успіху сподобатися начальству. «Філія» (тепер це називають корупцією) пронизувала всю імперію. Діловодство було дуже неповоротким: деякі документи належало завіряти в чотирьох інстанціях тридцятьма й більше підписами. І це вже після того, як грамоту підписала вища особа пурпурним чорнилом.

Рішення, як правило, застрявали в нескінченних бюрократичних коридорах влади.

Монархи постійно розвертали кампанії із боротьби з бюрократизмом, створюючи в ім'я цієї благородної мети нові бюрократичні установи. Щось вирішити й чогось досягнути можна було лише через особисті зв'язки. Хабар став нормальною формою ділових відносин. Чиновники панічно боялися доносів.

Візантійський чиновник Кекавмен научав своїх колег: «Якщо ти служиш василевсу, бережися, розмовляючи зі своїми товаришами. А якщо мова зайде про василевса, то взагалі нічого не відповідай, а краще зникни... Всіма силами стримуй свій язик і підкоряйся тим, хто стоїть вище. Таємницю свою не відкривай нікому. Не ручайся ніколи й ні за кого, навіть якщо це твій близький друг».

Ніякої легальної опозиції у Візантії не було й не могло бути, і крамольні думки можна було висловлювати лише натяками.

Але й за натяк можна було потрапити за грати або на шибеницю.

Найбезпечніше було лаяти владу на самоті. Зберігся рукописний конспект праць Аристотеля з помітками візантійського читача: там, де філософ пише, що тиранія - ворог добра, візантієць помічає: «Ах, дорогий Аристотелю! Це особливо вірно сьогодні!»

Візантія була суперідеологізованим і суперхристиянізованим суспільством: піддані імперії уявляли кінець світу як мирну трансформацію їхньої країни безпосередньо в царство Боже.

Держава була сакралізована, церква визнавала пріоритет держструктур: імператори головували на всесвітніх соборах, призначали і звільняли патріархів, дозволяли теологічні сперечання, писали богословські трактати, оголошували єрессю ту або іншу духовну течію. А візантійські ідеологи повинні були виправдовувати та обгрунтовувати останні ідеологічні установки керівника церкви та держави, доводити їхню глибину, мудрість і величезне значення.

Приватної власності на землю у Візантії не існувало (до речі, К. Маркс вважав це однією з головних ознак азіатського суспільства). Будь-яку садибу або грядку можна було в будь-який момент відібрати. Скаржитися на начальство було справою безнадійною.

Які з численних законів діють - ніхто не знав.

Судді і чиновники були пов'язані «філією».

У країні панувала атмосфера ксенофобії. Католики викликали підозру й ненависть навіть більше, ніж мусульмани, які реально загрожували Візантії і зрештою знищили її.

Ідеологічні догми тяжіли над істинними потребами держави та суспільства. У кінцевому результаті країна була принесена в жертву ідеології. Незважаючи на те, що починаючи з XII - XIII століть Візантія повільно, але неухильно відставала від Західної Європи, візантійські «працівники ідеологічного фронту» намагалися довести, що нібито імперія ромеїв має чудові перспективи і квітне, а «розтлінний» Захід - гниє. Один із таких ідеологів, Феодор Метохіт, писав: «Може здатися, що люди при демократії вільні і рівні перед законом. Але Генуя через свою надмірну демократію, безмежний егоїзм і культ свободи знаходиться в поганому становищі.

Панує дух користолюбства і люди не піклуються про суспільне благо».

Ця пристрасна боротьба з «гнилою буржуазною демократією» ще багато разів повториться в історії політичних, ідеологічних та культурних «правонаступників» Візантійської імперії, яка вважала за краще загинути під копитами ісламської кінноти, але не поступитися антизахідними, антикатолицькими і антибуржуазними принципами.

І ось така держава викликала нестримну ейфорію московського телеведучого, який скорбно оповідав про те, як Візантію мріяли знищити «дурні й неосвічені люди Заходу». Звичайний середньовічний рицарський розбій у Константинополі був поданий як війна цивілізацій, де «проклятий Захід» знищив православний Схід.

Ведучий повідомив, що, виявляється, Європа піднялася завдяки пограбуванню Візантії, а музеї Європи й дотепер «ломляться від візантійських скарбів». Він довго живописав «монструозність» Заходу, назвавши Венецію «Нью-Йорком середньовіччя». І капіталізм, якщо йому вірити, виник внаслідок пограбування Візантії. Дивно, як К.Г. Маркс у «Капіталі» цього зовсім не помітив? Як завжди, дісталося євреям, оскільки їхні капітали також нібито мають візантійське походження... Дикий, варварський Захід, як повідомив московський «просвітитель», став цивілізованим лише після пограбування Візантії.

Ну, а урок, як здається, ведучий виклав нинішнім російським лідерам, освічуючи їх на предмет того, чому загинула така прекрасна імперія, і як не загинути не менш прекрасній нинішній російській... Візантія, мовляв, втратила державний контроль над економікою, і ресурси потекли на Захід. Візантійці пустили до себе західних ділків і купців, ну а ті, зрозуміло, давай грабувати... Фахівці всілякі понаїхати звідти ж. Захід почав підступно залучати Візантію в тогочасну всеєвропейську торгівлю, в СОТ тогочасне. Результати не змусили на себе чекати, за лічені десятиліття візантійська економіка деградувала. Така ось наївна псевдоісторична проповідь економічної автаркії.

А підлі венеціанці почали боротьбу не на життя, а на смерть із Візантією, «режимом, що заперечує загальноєвропейські цінності» (слова ведучого!). Причому, «загальноєвропейські цінності» ведучий вимовляв із явною огидою. «Нью-Йорк середньовіччя», Венеція, вочевидь, намагалася організувати в Константинополі «помаранчеву революцію і Майдан». Але московський телепастир їхні нечестиві задуми (700-річної давності!) бачить наскрізь! Загалом, феодальна Європа - це великий антивізантійський «шайтан», а за спадщиною і антиросійський. Особливе місце у фільмі зайняла боротьба імператорів з олігархами, цими «дияволами у плоті». Виявляється, загинула ідеальна імперія тому, що мало давила олігархів (натяк Кремлю - навіщо лише Ходорковським обмежилися?). З особливим почуттям торжествуючої доброчесності було розказано про те, як візантійські олігархи, які втікали на Захід, були обібрані до нитки своїми буржуазними дружками і закінчили дні в злиденності (тримайтеся, Березовський і Гусинський!). А далі пішло таємне: імператори у Візантії часто змінювалися, які ж при тому могли бути стратегічні проекти? А де стабільність? Здається, на цей клич ведучого кремлівський тандем уже відгукнувся продовженням президентських повноважень до шести років. Відразу ж ведучий взявся хвалити імператора Василя ІІ, але хвалив так, що дуже нагадав іншого володаря епохи телебачення. Василь ІІ був молодець, оскільки вибудував «вертикаль влади» (це не моя іронія, а справжні слова московського «візантолога»!), розбив сепаратистів (ну, нинішньому «Василю ІІ» до такого результату ще далеко!), попритиснув околиці, взяв за горло олігархів, ослабив регіональну опозицію. Крім того, названий Василь виснажував олігархів податками (ця ідея багатьом московським чиновникам сподобається!), щоб у них не було можливості й часу дуже збагачуватися й посилюватися. Василь ІІ «залишив величезний стабілізаційний фонд» (це знову не мої слова, а ведучого!). Але йому не пощастило з наступником (а це на кого натяк?). «Брат Василя, Костянтин VIII, розтратив «стабілізаційний фонд» і допустив «переділ власності» (здається, іноді ведучий не вбачає вже ніякої різниці між Візантією і Російською Федерацією).

Крім того, замість традиційної форми покарання корупціонерів - виколювання очей, Костянтин кастрував половину вищих керівних працівників імперії (це викликало деяке несхвалення ведучого). Та ж хіба це було в них знаряддям злочину, ось руки б і рубав... І знову олігархи втікають з Візантії на Захід і звідти пакостять, опозицію підтримують, «гранти», розумієш, присилають. Через них, проклятих, в імперії з'являється національне питання. Адже імператорами були люди різних національностей (знову натяк на радянських генсеків?). За всіма цими неподобствами стояли грубі, неосвічені, несамовито жадібні люди Заходу, які жили в невеликих державах, побудованих за етнічним принципом.

А ось імперія (і в цьому нібито її перевага) - наднаціональна.

Не правий тут московський просвітник, наднаціональність ця - уявна, від неї завжди виграє основний, пануючий етнос. У Візантії ним були греки. Вони в VI столітті більш ніж символічно відмовилися від спадщини Рима - латинської мови, підкресливши тим самим, хто дійсно очолює в імперії «ромеїв» (також, між іншим, грецьке слово, що означає «римлянин»). А москвич віщає далі: інтелігенція у Візантії піддалася західному впливу, візантійці відчули себе греками, впали в націоналізм і загинули... Більше того, греки прийнялися дискримінувати слов'ян, почалася ворожнеча (це якась карикатура на реальну історію Балкан і Візантії!). Захід відділив від Візантії Сербію та Болгарію, які спокусилися «європейськими цінностями» і «полізли» на Захід, заявляючи, що «ми, мовляв, також європейці». Але Захід, звичайно, їх обдурив і продав туркам. Такі ось натяки. І всі самостійні (слова москвича) території, що відколювалися від імперії, потрапили до рук турок і персів.

Візантію захльостували незаконні мігранти, а проклятий європейський Ренесанс труїв душі візантійців. Адже які прекрасні були в імперії способи розв'язання проблем, наприклад, сепаратизму: депортації бунтівних етносів у віддалені землі. Ведучий щиро жалкував, що нині ця передова методологія підзабута. Захід погубив Візантію, бо не виносив її демонстративного консерватизму. Безсовісний Захід вимагав, щоб вона модернізувалася. Якщо церковну лексику ведучого замінити світською, то весь його монолог стане вражаюче схожий на інструктивний документ ЦК КПРС про боротьбу проти буржуазної ідеології.

Хто ж цей ведучий фільму «Загибель імперії. Візантійський урок»?

Як виходило з титрів - це архімандрит Тихон (Шевкунов), якого називають особистим церковним наставником В.В. Путіна.

Такі ось світогляд і світовідчування...

«День»