залишається тільки словами, вважає політолог Євген Костенко.

Не можна собі уявити, щоб в США, навіть після 11 вересня, громадяни США чи інших країн, що легально знаходяться там, не мали б змоги попасти до приміщень Конгресу США. Доступ громадян до вищих законодавчих органів в цій країні є спрощеним, як і в інших, де регулярно на екскурсіях, оскільки суспільство не бачить звітів про поїздку, її результати та використання отриманого там досвіду, буває спікер.

Якби спікер на кінець то звернув увагу на обмеження доступу до приміщень Верховної Ради України громадян країни, які саме через податки фінансують його діяльність та діяльність вищого законодавчого органу держави, то Верховна Рада України припинила б відрізнятися в цьому від парламентів цивілізованих країн світу.

Але інформації про підписане спікером розпорядження не має ні апарати спікера ні керівника апарату Верховної Ради України, ні управління кадрів апарату Верховної Ради України, яке за правилами реєструє такі розпорядження. Не говорячи вже про відсутність тексту на електронній сторінці Верховної Ради України в Інтернет.

І це примушує ще раз звертати увагу на відсутність дозволу Голови Верховної Ради України, не тільки на розміщення електронних текстів своїх розпоряджень та розпоряджень керівника апарату Верховної Ради України в базі даних Верховної Ради України “Законодавство України” та на електронній сторінці Верховної Ради України в Інтернет, але й навіть на передачу їх до ... відділу обліку та систематизації законодавства головного юридичного управління апарату Верховної Ради України. Це було б дуже смішно, якби не було так сумно, але зараз в Інтернеті можна знайти посилання на 37 розпоряджень Голови Верховної Ради України та 5 - керівника її апарату. І це за всі роки існування Верховної Ради України. В той час як їх за це період було видано близько 25 тисяч.

Зрозуміло, що бажано було б, враховуючи національні та історичні особливості, визначити типи розпоряджень: загальнообов’язкові для Верховної Ради України та її апарату, про відрядження, про нагороди, про премії, про відпустки, щодо фінансових питань тощо, і присвоїти їм власні назви: наприклад “Універсал” – для актів загальнообов’язкового характеру тощо. Існує ж в Президента України – Указ, Розпорядження, Доручення, а в Кабінету міністрів України – Постанови, Розпорядження, Доручення. Подібні питання В.Литвину було б вирішити легко, оскільки з усіх керівників держави він є єдиним істориком і тому легко знайте і обґрунтує вибір національних відмінників назв різних функцій розпоряджень голови Верховної Ради України та керівника її апарату.

Але про яке йдеться спрощення доступу до Верховної Ради України студентів, якщо на сьогодні існує і не відмінене розпорядження Голови Верховної Ради України № 68 “Про затвердження Положення про порядок оформлення документів для відвідування пленарних засідань Верховної Ради України”, прийняте ще 29 січня 2004 року, яке містить в собі просто дурацьку норму, яка забороняє на час реєстрації народних депутатів України доступ до кулуарів другого поверху сесійної частини по вул. Грушевського, 5 навіть помічників-консультантів народних депутатів України.

Я вже не кажу про доступ до приміщень Верховної Ради України простих громадян, куди їх можуть пустити тільки за поданням народних депутатів України, керівників депутатських фракцій (груп) та голів комітетів Верховної Ради України. Але такі знайомі є не у всіх студентів чи просто громадян.

І хоча на балконі можна було б виділити і відгородити від залу оргсклом, аби забезпечити тих хто сидить в залі від падіння якихось предметів, окрему ложу, виставити на 3 поверсі і на вулиці екрани, щоб транслювати там і в Інтернеті події в залі, організувати віртуальні екскурсії до приміщень Верховної Ради України, як це робиться у Швейцарії, Франції, Іспанії, Австралії , Російській Федерації та в інших країнах, віз і понині там. Нічого не робиться. Бо за традицією дозвіл, або доручення про це повинен дати Голова Верховної Ради України. А він його не дає. А коштує обладнання і програмне забезпечення для організації такої віртуальної екскурсії, причому не тільки до Верховної Ради України, але й до палаців Президента, Кабміну та інших державних установ і музеїв, не більше 1000 доларів. І якщо таких коштів немає у Верховної Ради України, то презент міг би напевно, за певної мотивації, зробити якійсь фонд чи навіть народний депутат України чи підприємець.

Я вже не кажу про доступ до приміщень Верховної Ради України навіть на звичайну екскурсію, а не те що на роботу, осіб із фізичними вадами. На візку заїхати не можливо, бо для цього є тільки один в’їзд через спікерський шлагбаум, і виключення зроблено тільки для депутата В.Сушкевича. Іншим туди вхід заборонений. А досвід скажімо Швеції показує, що там не тільки передбачені в’їзди на візках в усі приміщення Парламенту, і схема в’їздів розміщена всюди, але й навіть виставлений дерев’яний макет Ригсдагу ... для осіб із зниженим зором.

І якщо В.Литвин хоче таки не на словах, а на ділі дисциплінувати депутатський корпус розширити уявлення громадян про те, що собою представляє парламент, то треба не дуже багато. Для початку хоча б: - розсекретити доступ до розпоряджень, як своїх так і підлеглих, консолідувати і кодифікувати їх, ліквідувавши вже застарілі норми, та ввівши нові і необхідні, - припинити законотворчу вакханалію, яку запровадив його попередник О.Мороз, дозволивши подавати проект закону про внесення змін відразу до декількох первинних законів, замість внесення змін до конкретного первинного закону. Внаслідок чого іноді в такому законі про зміни виникає норма, яка живе самостійним від первинних законів життям;

- відкрити доступ до всіх документів Верховної Ради України та їх проектів, стенограм парламентських засідань, які навіть в чорновому варіанті представлені не в повному обсязі, не говорячи про чистові, парламентських слухань, які до цього часу не виставляються на електронній сторінці Верховної Ради України в Інтернет.. Причому знов із-за відсутності дозволу Голови Верховної Ради України. Розпорядженням затверджено, що виставляються стенограми парламентських засідань і там не має слова “слухань”;

дати народним депутатам України вести свої електронні сторінки на сторінці Верховної Ради України в Інтернет. І тоді так ж з’явиться і в самого спікера, який вже неодноразово жалівся на її відсутність.

А найкраще було б, якби В.Литвин виконував вимоги Закону України “Про статус народного депутата України” і давав у встановлений термін відповідь на звернення та запити народних депутатів України, які б безперечно читав особисто. Тоді б він знав, к вирішити те, що він хоче, але не знає, як це зробити. І у Верховній Раді України не було проблем не тільки з інформуванням депутатів, але й громадян. І не зважаючи на те, що фізично будинок парламенту не може вмістити великої кількості людей, там би щодня могли б бувати сотні тисяч людей, і не тільки з України.

Я не думаю, що В.Литвин особисто проти покращання роботи Верховної Ради України. Головна його проблема - руки не доходять. А не доходять тому, що внаслідок розпоряджень свої попередників, переліку яких, як свідчить відповідь народному депутату України Ю.Кармазін, спікер навіть немає. І які примушують його щодня десятки разів розписувати направлення проектів до Комітетів, замість того, щоб зробити це автоматичним кроком на підставі ретельно підготовленого розпорядження про відання Комітетів Верховної Ради України та використання навіть існуючої у Верховної Ради України класифікації вже прийнятих законів ще й для проектів. А також підписувати резолюції про направлення депутатам копій відповідей на їх запити, що надходять до Верховної Ради України, замість того, щоб дати одне доручення, щоб всі ці копії відправляли депутатам прямо із експедиції. Невже спікеру нічого іншого робити, ніж щодня давати сотні резолюцій щодо цього. І кожна з них тягне за собою ще десяток резолюцій інших посадових осіб апарату. А все тільки тому, що декільком чиновникам треба зберегти свої місця, які треба буде скоротити у випадку, якщо Голова Верховної Ради України В.Литвин почне більше поважати себе і економити свій час.