Телевізійні професіонали знають, що цікавих телегероїв з народу знайти надзвичайно важко. Про свої глибинні переживання чи складні життєві ситуації на камеру готові розповідати або зірки й політики - з метою власного піару, або адепти нових церков - для, так би мовити, піару божого.

Телевізійні редактори стверджують: українські глядачі - поголівно скромники. Телекамери бояться, власну думку сформулювати не можуть, а життєва позиція «нащо воно мені треба?» переважає будь-які міркування щодо суспільної значущості тем, на які їх запрошують подискутувати.

Соціальний психолог Олег Покальчук відсторонене ставлення аудиторії до участі у телепрограмах і страх перед зйомкою пояснює специфікою телебачення. На телеекрані втрачає своє значення важлива при особистісному, живому спілкуванні індивідуальна харизма людини. Окрім того, стилістика телешоу зводиться до клоунади і буфонади - коли клоун у контексті телеефіру виглядає як нормальна людина, і навпаки.

На його думку, причини популярності ток- та реаліті-шоу аналогічні. Це той самий формат клоунади, тобто високий рівень умовності героїв дійства. Таким чином, глядач підвищує свою самооцінку, споглядаючи, по суті, клінічних персонажів. Натомість фанатичне прагнення іншої частини аудиторії потрапити в якості учасників до такого роду програм, на думку психолога, не більше ніж мавпяча реакція. Навіть під час зйомки на вулиці, побачивши камеру, завжди знайдеться мавпа, яка зупиниться і почне розмахувати руками, прагнучи потрапити в кадр. Це той же ефект дзеркала, коли заради того, щоб побачити власне відображення, люди готові зламати власний образ.

Власне, участь у подібних шоу так само зводиться до прагнення підвищити самооцінку, вважає фахівець. Це відбувається через кількісне збільшення власної присутності. Окрім того, йдеться про можливість капіталізувати свій бренд, прагнення довести власну конкурентоспроможність порівняно з оточенням, ровесниками.

«Зрештою, телебачення - нав'язлива індустрія, тож його вплив на свідомість аудиторії очевидний», - каже пан Покальчук.

«Детектор медіа» вирішила з'ясувати думку глядачів - чи готові вони взяти участь у телепрограмах. Серед питань, запропонованих респондентам, були такі:

- Чи доводилося вам брати участь у зйомках?

- Участь у якій програмі ви би вважали для себе цікавою й корисною?

- Чи хотіли б ви взяти участь у програмах «Україна має талант», «Танцюю для тебе», «Знайдемо вихід», «Свобода слова», «Ключовий момент», «Без табу», «Я так думаю», «Шустер live» тощо? Чи можете ви уявити себе учасником програми «Окна» чи реаліті-шоу на кшталт «Дому-2»?

- З ким із ведучих вам було б цікаво поспілкуватися, які запитання ви б хотіли їм поставити?

- Як ви ставитеся до людей, які беруть участь у зйомках?

- Чи цікаво вам дивитися сюжети, героями яких є прості люди - не політики і не зірки?

Михайло, програміст, 24 роки: «Взяв би участь у програмі "Форт Буайяр"»:

- Я ніколи не брав участі в серйозних зйомках. Єдину роль зіграв на home-відео - це було весілля моєї сестри, після цього мені залишилося зробити висновок, що я смішно виглядаю, коли мене знімають без мого відома. Взагалі, мене завжди турбувала моя спроможність добре триматися перед камерою, тому й амбіцій до телебачення в мене немає.

Ще коли я вчився в школі, дуже хотів потрапити на ерудит-шоу «Еврика» на «Інтері». По-перше, завдання здавалися не надто складними, хотілось поспілкуватися з ведучим Ігорем Кондратюком, я вважаю його людиною високої культури, ну і перемогти, звісно. З імпортних шоу із задоволенням взяв би участь у програмі «Форт Буайяр».

Сучасні українські та російські телевізійні шоу мене цікавлять мало. Вони не виконують задекларованих ними цілей або балансують на межі несмаку. Розважальні перетворилися на вульгарні, інтелектуальні - на демонстрацію акторської гри за сценарієм, тож ток-шоу, як на мене, стали черговим різновидом інформаційного шуму. Напруга, яка приковує увагу глядача, є несправжньою, якісне розумове навантаження відсутнє. Гадаю, це через те, що українські шоу здебільшого передерті із західних аналогів.

До людей, які знімаються в них, я ставлюся нормально. У кожного є свої підстави на участь - фінансові, особисті. Важливий лише кінцевий результат. Заробив грошей? Молодець! Поборов страх перед камерою? Супер! Довів, що ти найкращий у своєму роді? Не забувай, що зупинятися не варто.

Оксана Андріївна, вчителька, 42 роки: «Нормальних слухати нецікаво»:

- Свого часу декілька разів брала участь у дебатних телепрограмах на 12-му каналі у Львові, які веде Остап Дроздов. Зйомки відбувалися в прямому ефірі, а тому все було справжнє, я маю на увазі не за сценарієм та без перезйомки лоскітливих моментів. Декому вдавалося добряче зачепити опонента за живе своїми запитаннями.

Якщо говорити про участь в інших програмах, то оскільки я цікавлюся літературою - із задоволенням взяла би участь у програмі про літературу, про письменників. Окрім того, я б охоче розповіла б з екрану про медицину. Адже ми чи не на кожному кроці стикаємося з відвертим «бєспрєделом» у сфері медицини! На жаль, таких програм просто немає.

Зате є справді хороші ведучі. Я б із задоволенням поспілкувалася, наприклад, із Тіною Канделакі. Чому? Бо вона ходяча енциклопедія, що тепер украй рідко трапляється на телебаченні, куди потрапляють здебільшого або через кума-брата, або лише завдяки модельній зовнішності.

А ще справжній професіонал, по-моєму, Марина Бондаренко (програма «Книга UA», Перший національний). Досить добротні програми на літературну тематику. Хотілося б почерпнути в неї певний досвід у спілкуванні з літераторами та пошуку надзвичайно цікавих тем.

Різні там «Танці..» й «Таланти..» мене приваблюють мало, бо їхня мета - насамперед, зробити яскраве шоу. Це звичайнісінька гра на публіку, де забувають про такі речі, як глузд, конструктивна бесіда, освітній аспект, я вже мовчу про духовність.

Програми «Окна» чи «Дом-2» я взагалі не сприймаю. По-перше, бо відверто зневажаю як ідею (хоча така річ там відсутня узагалі), так і творців і учасників цих програм. Окрім того, є ще доволі прагматична причина, з якої я б не потрапила до них: аби зробити ці програми ходовим і популярним продуктом серед глядачів, продюсери й піар-менеджери обирають учасниками людей нестандартних і великою мірою справді пришелепкуватих. Адже нормальні рейтингу не зроблять. Нормальних слухати нецікаво, зате, коли, до прикладу, містом пробіжить напівголий чолов'яга, натовп збереться чималий. Гадаю, інших прикладів наводити не потрібно.

Загалом, зніматися чи не зніматися - особистий вибір кожного, а тому я поважаю цей вибір, навіть якщо б сама нізащо не взяла участі в такій програмі. Однак якщо це щось на кшталт «Дому-2», то на якомусь підсвідомому рівні все одно почну до цієї людини ставитися з певним упередженням.

Юлія, студентка, 19 років: «"Ключовий момент" - занадто сльозлива програма»:

- Участі в зйомках я не брала. Хоча ні: одного разу випадково потрапила в камеру, коли знімали публіку на якомусь концерті. І зробила висновок: треба стояти не в натовпі, а десь збоку, щоб тебе було добре видно!

Але я б хотіла знятись у якійсь із програм Шустера, адже там так весело - студія просто-таки базар, де торгаші й покупці сперечаються про ціну товару, всі політики сваряться, миряться, кричать, верещать, коротше кажучи, хліб і видовища - це справді те, що потрібно людині. Бачити все те дійство на екрані телевізора - звісно, добре, але вживу воно, певно, виглядає набагато ефектніше!!!

Щодо участі в інших програмах, не знаю. Я б могла, але, насправді, не думала про це. Мабуть, я б усюди хотіла взяти участь, якби мала можливість... «Україна має талант» - хотіла б, але талантів не маю... «Танцюю для тебе» - хотіла б, але танцювати взагалі не вмію. «Свобода слова» - без Шустера ця програма вже не така, тому радше ні, ніж так. «Ключовий момент» - занадто сльозлива програма, але, думаю, я б поплакала в студії разом із іншими учасниками. У «Без табу» я б теж поплакала...

«Я так думаю» - мабуть, єдина серед усіх телепрограм із політиками і про політиків, яку я могла б дивитися, не порівнюючи її з базаром. Тут я б хотіла опинитися, щоб подивитися на роботу режисерів, сценаристів, ведучої та всіх людей, що залишаються поза кадром.

«Окна» - це взагалі цілий «тєатр і комєдія», чесно кажучи, учасником не хотілося б бути, хоча... Якщо за те, щоб розказати якусь дурну вигадану історію, добряче заплатять, я готова!!! Та, в принципі, навіть якби йшлося про те, щоб просто посидіти в студії, аплодуючи й посміхаючись у потрібний момент, то й тут я завжди рада, а якщо вони ще й дорогу до Росії оплатять, і проживання - то я вже там!

«Дом-2»? Навіть не знаю... Напевно, складно жити на закритій території під постійним прицілом камер, я, мабуть, більше, ніж тиждень, не витримала б. Намагаюся уявити себе там і бачу кімнату, телевізор, себе в ній із книжкою в руках. Думаю, там неймовірно нудно - люди тупі, з ними немає про що говорити, окрім як про секс, гроші й цигарки...

А до людей, які там знімаються, я ставлюся нормально. В кожного свої пріоритети в житті, плюс, якщо ці люди мене розважають, чому б ні?

Щодо сюжетів про простих людей, то вони теж бувають цікавими, але це залежить від сюжету і людини. Скажімо, мені зовсім не цікаво, як якийсь там Петро-тракторист зорав сьогодні поле, а якщо якийсь Петро-тракторист поставив світовий рекорд, то це, мабуть, прикольно...

Ірина, перекладач, 34 роки: «До Андрія Данилевича, звісно, є певні зауваження»:

- Безпосередньою учасницею зйомок я не була, але теоретично мені імпонує формат програм «Свобода на "Інтері"» та «Я так думаю» на 5-му каналі, проте їхнє практичне втілення в тележиття не завжди задовольняє мої вимоги як глядача. Справа навіть не у ведучих, хоча до Андрія Данилевича, звісно, є певні зауваження, а в дуже прикрій для всіх наших громадян ситуації - у відсутності хоча б елементарної політичної (а інколи навіть просто людської) культури в українського політикуму. Таким чином, політичні телепрограми, що за свою мету першочергово ставили якщо не пошук істини, то хоча б шляху до неї, трансформувались на рупори демагогії та неякісної політичної реклами. Маю сумнів, що участь у таких програмах принесла б мені задоволення, проте користь із такого експерименту, безперечно, була б.

Загалом, побувати на зйомках програм політичного формату на кшталт «Я так думаю» та «Шустер live» я зовсім не проти, адже їхній вплив на формування громадської думки, незважаючи на всю деструктивність, залишається значним. Мені взагалі подобаються «політичні» ведучі, а особливо, Анна Безулик та Андрій Куликов.

«Окна» та «Дом-2», як на мене - взагалі мильні опери найнижчого ґатунку, тож навряд чи можна говорити про участь у них. Це швидше неякісна акторська гра, яка просто принижує людську гідність.

Значно більше мені імпонують сюжети про звичайних людей. Я вважаю, що домінування «зіркових героїв» на телебаченні є ненормальним явищем для здорового суспільства. Проектування однієї конкретної людської історії на важливу й поширену соціальну проблему, яка вимагає вирішення, - дуже вдалий прийом. Найбільше з цієї точки зору моїм глядацьким вимогам відповідає ICTV, меншою мірою - 5 канал. Сюжети, позбавлені зіркового блиску й політичної демагогії, які можна переглядати, наприклад, у «Фактах», по-моєму, є дуже професійно зробленими.

Ліда, секретарка, 27 років: «Головне, щоб цієї ганьби не побачили знайомі»:

- У серйозних зйомках я участі не брала, лише кілька разів натрапляла на вуличні опитування на кшталт: «Чи знаєте ви, хто такі брати Рогатинці?» (у Львові є вулиця Братів Рогатинців. -Авт.). Враження від «зйомок»? Головне, щоб цю ганьбу не побачили знайомі. На мою думку, на телебачення прагнуть потрапити люди, які або хочуть зблизька побачити «зірок екрану» (політиків, ведучих і т. д.), або ж самі намагаються десь «засвітитися». Ані перше, ані друге мене не приваблює, тож і таку участь для себе я поки що не розглядаю. Цікаво було би знятись у проекті «Великі українці», але після скандалу з підробкою голосів за переможця Ярослава Мудрого будь-який інтерес до таких програм я втратила.

Єдиною користю від такої участі було б краще розуміння організації процесу зйомки - моделювання реакції публіки, роботи операторів, режисерів, а також погляд зблизька на відомих осіб або ж випробування на собі ефекту прямого ефіру. З іншого боку, на мою думку, більшість людей ще більше розчарувалася б у побаченому вживу, яке, без сумніву, серйозно відрізняється від телевізійної версії.

А, взагалі, що в нас можна дивитися? Перший національний? Це що за канал? Я його взагалі не дивлюся, він на мене сон наганяє. Після «Свободи слова» мені треба пити заспокійливе, на різні там «Я так думаю», «Шустер live», по-моєму, взагалі не варто витрачати час.

А «Окна» і «Дом-2» не дивлюсь і нікому не рекомендую. Останні дві програми популярні лише тому, що люди люблять дивитися на проблеми інших, бажано реальні, й на те, як за гроші можна продати й симулювати усе що завгодно. Аудиторія згаданих програм сама потребує допомоги, а ТБ замість того, щоб пропагувати щось корисне, може лише грати на слабких сторонах людських душ.

Саме тому рейтинги таких телеканалів, як Discovery, ніколи не дорівняються до рейтингів наших політичних шоу. Попит породжує пропозицію і доки аудиторія визнає, з одного боку, що на ТБ немає нічого вартісного, а з іншого - продовжує дивитися «Шустер live», такі програми й далі множитимуться в геометричній прогресії. Сумно!

Мені подобається дивитися щоденні новини, героями яких є звичайні люди - наприклад, ТСН чи канал «24». Щоправда, переважно це сюжети малоприємні, та й взагалі, наше ТБ, здається, шукає лише негативні новини за день, щоб люди ввечері розуміли, що їм ще не так погано живеться, є ті, кому значно гірше. Якщо так буде триватиме й надалі, телеаудиторія просто зникне як така.

Андрій, економіст, 29 років: «Побачити живих політиків - це тобі не жарти»:

- На зйомках телепрограм не був. Але я не проти участі в таких проектах, як «Свобода слова», «Без табу», «Я так думаю», «Шустер live». Щоправда, суто для того, щоби послухати, побачити всіх тих мегазірок уживу і сфотографуватись із ними. Конструктиву, як правило, там не почуєш і розуму особливого не наберешся - одне пережовування політичних проблем, цікаво хіба що просто подивитися.

Я не фанат публічності, але до тих, хто бере участь у різних там шоу, ставлюсь індиферентно. Якщо вони йдуть на програму - значить, їм цікаво, зрештою, побачити живих політиків - це тобі не жарти.

По-моєму, пересічні люди і їхнє життя набагато цікавіше, бо там немає фальшу, а реальні страшні проблеми звичайних людей іноді справді беруть за живе. Добре, що журналісти роблять такі сюжети, для більшості людей - це єдина можливість бути почутими.

Ольга, офіціантка, 20 років: «Дмитро Шепєлєв - просто лапочка»:

- Звісно, я б узяла участь у якомусь шоу! Політика мене не цікавить, але от у «Фабриці зірок», наприклад, із задоволенням знялася б. «Дом-2» - теж, по-моєму, класна можливість засвітитись, а я хочу бути відомою, щоб мене впізнавали. В «Танцях з зірками» я б теж взяла участь, але хіба що в ролі зірки, бо танцювати я не вмію, от мене б і навчили всього, і попіарили безкоштовно.

Колись я брала участь у зйомках нашої рівненської програми «Караоке на Андріївському», навіть приз отримала - дві пляшки вина і квитки в кінотеатр, але найприємніше було не це, а те, що мене потім довго ще на вулиці люди впізнавали і віталися. А участь у шоу всеукраїнського масштабу дає ще більше! Крім того, там можна заробити, а іноді навіть зробити справжню кар'єру. Такі програми допомагають молодим людям відкривати себе. Он були собі два селюки, а потрапили на «Фабрику» - і стали зірками.

Взагалі, не те щоб я була дуже вже відвертим фанатом різноманітних шоу, ту ж таки «Фабрику зірок» я дивилася, в принципі, тільки тому, що там були дуже симпатичні хлопці, через це й хотілося весь час спостерігати за тим, що з ними відбувається, ну і вболівати, звісно.

«Зірка караоке» теж дуже непогане шоу, а ведучий Дмитро Шепєлєв - просто лапочка. Дуже хотілося б із ним зустрітися. Просто він така позитивна людина, тільки подивишся на нього - й одразу настрій піднімається.

Кузьма теж неймовірний ведучий, я і «Шанс» дивилася тільки заради нього. По-перше, гумор у нього дуже своєрідний, а ще він сам простий і говорить по-простому, незважаючи на те, що він - зірка, не те що деякі. Наприклад, нещодавно я була на концерті гурту «Тік», вони лише без п'яти хвилин зірки, а навіть автограф дати не хотіли - дуже зайняті, мовляв. Якби я виграла у «Фабриці» і стала знаменитістю, я б ніколи такою не стала.