Ні у кого не має бути сумнівів, що антисоросівську вакханалію замовив особисто Леонід Кучма. Ні у кого немає сумнівів, що це замовлення (як і всі попередні – починаючи від убивства Гії Гонгадзе) були виконані "с толком, с чувством, с расстановкой".

І, нарешті, ні у кого не має бути підстав не вірити внутрішньому відчуттю, яке покладає відповідальність на продюсування цієї дикої кампанії главу АП Віктора В. Медведчука.

Тетяна Коробова могла б у цьому місті написати – "народ, я фігєю!"

Ні, народ, справді, я теж "фігєю". І чим далі – тим більше. Дивуюсь надзвичайній, абсолютній, повній, категоричній відсутності у Медведчука почуття міри й смаку.

Самі подумайте, гамселити, ґвалтувати, пресувати всіляких мажоритарних гапочок, гавришів та інших гаврошів українського парламентаризму – це одне. А влаштувати медійну обструкцію Соросові зусиллями штатних "лайнометів" і по суті зірвати міжнародні конференції з правозахисної тематики – трохи інше.

Кажуть, Надзвичайні та Повноважні посли соціал-демократичної Швеції та соціал-демократичної Великої Британії були в шоці від побаченого.

У них, маю надію, буде нагода розповісти в Соцінтерні про ukrainian reality show: ведмідь-шатун, який теж називає себе "соціал-демократом (о)", прокидається від зимової сплячки і демонструє свої проросійські ікли... (читай: обличчя "сильної як ніколи" влади).

Колись приятель розповідав про стареньку єврейську бабусю, яка не надто розбираючись у політиці, слухала програму "Время" й постійно перепитувала онуків – "А это НАМ хорошо или это НАМ плохо?"

Отже. Кому від "мочилова" Сороса добре?

Передусім, добре президентові Кучмі, який руками і коштом Медведчука, дав чергові реальні, а не фальшиві сигнали світові щодо рівня своїх прагнень і цінностей.

Прикметно, що саме того дня, коли пацани з "Братства" кинули майонезний виклик глобалізму в особі Сороса, Людміла Ніколаєвна Кучма продемонструвала своє уявлення про перспективи України – російською мовою щось на кшталт – "Не знаю как кто, а я давно живу в Европе". Так-так, ви в Європі, а ми всі... готуємось до Всеукраїнського громадянського форуму!

Добре канцеляристу Медведчукові, який вкотре довів, що здатний бути корисним не тільки в просуванні тіпа політреформи, а й у виконанні чіста канкрєтних спецоперацій. Наприклад, костюм зіпсувати, в борщ плюнути…

Добре Соросові, бо він як людинолюб (це і є "філантроп") і благодійник у Києві переконався, що він абсолютно правильно робив, вкладаючи особисті гроші у перевиховання "совка" – homo sovieticus vulgaris – на нормальну людину.

І, звичайно, дуже добре – просто найкраще за інших, має бути Віктору Пінчуку. Мільйонер і теж меценат єдиним з українських олігархів зміг запропонувати ідею, яка не могла не сподобатись Соросу.

Він по суті увійшов у долю – у фінансуванні одного з проектів Міжнародного фонду "Відродження". Ця інвестиція президентського зятя показова не сумою вкладених грошей, але й тим, що він не став грати у гру свого тестя, президента Леоніда Кучми, і зміг встановити "канал зв’язку" із Соросом, власне, між впливовими фінансовими колами на Заході та найближчим оточенням нинішнього президента.

У той час як глава АП остаточно став членом найнижчої касти "нерукоподаваемых".

Але тут є ще одна правда. Талантом Медведчука і Пінчука Кучма вчергове зіграв виставу "добрий слідчий – злий слідчий". Гарант знову засвідчив, що він добре вміє розкладати "яйця" у різні кошики.

Його головний внутрішньополітичний інтерес – реалізація т.зв. "конституційної реформи" – над цим якраз і працює Медведчук. Чільний зовнішньополітичний інтерес – ввійти в історію "президентом-євроінтегратором" чи принаймні залишитись... виїзним.

Ну, і завдання-максимум – зберегти можливості для зростання сімейного бізнесу. Бо є що втрачати.

Для того, щоб стати малесенькою частинкою української історії, президенту Кучмі залишилося зовсім небагато – піти. Віддавшись волі провидіння, а не кризового менеджера.

Та й не забути у ближчі тижні, відразу після вирішального голосування по політреформі, відправити Віктора Медведчука у відставку. Привід може бути як формальний (приміром, бажанням заслуженого юриста України повернутись до законодавчої роботи), так і політичний.

Тим більше, що президент, "вперше почувши" від Сороса, про існування темників, обіцяв розібратися...

Щодо "брата" Дмитра. Прикро, бачити людину, яка все життя розповідає про національну революцію, інтригує "філософією смути", а насправді "промышляе" звичайнісіньким трамвайним хамством.