Більшість друкованих видань і фактично весь телепростір підконтрольні їхнім власникам, які створюють фінансовий фундамент першим персонам з вулиці Банкової. Власне, за останні 2-3 роки єдиним полем, де ще не випасали цензуру та куди не запускали інші форми тиску на свободу висловлювання, були інтернет-видання. Як за радянщини самвидав, у нашу добу інтернет-газети стали джерелом правди про події та явища в політиці держави. Чому досі інтернет-правда не зазнала утисків, зрозуміло: в Україні менше мільйона користувачів всесвітньої павутини, а це не вельми відчутна частина електорату, то ж навіщо вовтузитися з цією ділянкою? Втім, схоже, часи такої недбалості влади у стеженні за свободою слова минають. «Закон виписано таким чином, що всі українські інтернет-ЗМІ апріорі його порушуватимуть. А це, в свою чергу, дозволить органам влади закривати неугодні їм інформаційні ресурси», — таку думку висловив у інтерв'ю УНІАН Ігор Дядюра, голова організації «Українське інтернет-співтовариство». «Прийняття закону в такому вигляді призведе до звуження рамок свободи слова та права громадян на вільний доступ до інформації», — коментує ситуацію для «УМ» Наталя Лігачова, керівник інтернет-видання «Детектор медіа».

Дуже дивною здається Наталі Лігачовій спроба покласти на провайдера відповідальність за інформацію, яка може бути розміщена на його сервері, адже зрозуміло: провайдер не має ніякого відношення до змісту, він лише надає своїм клієнтам можливість користуватися інтернетом. Найбільше журналістів-інтернетників обурює положення (і можливі його трактування) про заборону поширення «забороненої, спотвореної та недостовірної інформації». «Це здається нонсенсом, — каже «УМ» керівник «Детектор медіа». — Що вважається недостовірною і спотвореною інформацією? Хто оцінюватиме її достовірність? Те ж стосується і заборони на розповсюдження ненормативної лексики. Як зможе відповідати за її розповсюдження провайдер чи власник «мережного об'єкту сфери інформатизації», якщо нецензурна лексика розповсюджується у вільних форумах чи у такому популярному зараз методі спілкування, як «live jornal»?»

Підтримують позицію Наталі Лігачової й колеги з «Української правди». «Суб'єктами діяльності у сфері інформатизації», на яких закон покладає високу відповідальність за дотриманням «достовірної, повної та своєчасної інформації», може бути хто завгодно: і власники, і розповсюджувачі та користувачі інформаційних технологій, продуктів та ресурсів, і, звичайно ж, самі інтернет-газети. «Що означають ці три епітети — достовірна, повна та своєчасна інформація — невідомо, — розмірковує «УП». — Наприклад, «Українська правда» написала про операцію Кучми у вівторок зранку. А сталося це у понеділок увечері. Така несвоєчасність була порушенням закону у сфері інформатизації, чи ні?» Особливо ж, якщо додати необхідне уточнення: лише у вівторок вранці прес-служба Президента України передала повідомлення про недугу Леоніда Кучми у ЗМІ. Згадані вище епітети для визначення поняття «інформація» дають можливість вільного трактування закону, а це — перша умова для використання його у власних потребах, вважає «Українська правда». Загалом п'ять сторінок досить абстрактного тексту надають новому закону можливість використати його для знищення інтернет-журналістики. «Будь-яке з існуючих нині Інтернет-видань може бути оголошено таким, що порушує закон — і бути закритим за формальними ознаками», — резюмує ще один «порушник спокою» мешканців вулиці Банкової — сайт «Майдан».

А «Українська правда» критикує опозицію за мимовільне сприяння у прийнятті закону парламентом: «Вирішальну роль, вважає видання, в ухваленні цього закону відіграли три фракції опозиції — КПУ, СПУ та БЮТі. «Наша Україна» того дня бойкотувала роботу парламенту, однак невідомо, як би вона повелася, якби була присутньою у залі». На що представник соціалістів Юрій Луценко виправдався тим, що СПУ «просто не розібралася, що підтримує», й пообіцяв виправитися під час другого читання закону.