Але чи навряд хтось міг припустити, що карнавальний шабаш виллється у справжній — з багаттями в центрі міста, п’яним багатотисячним натовпом, осатанілими бандюками, що кидали каміння в дипломатичних представників та народних депутатів. Чи навряд хто міг ще три дні тому припустити, що керівництво Донецької області, яким би безтямним і нахабним воно не було, піде на організацію масових заворушень. Але, мабуть, біс поплутав вождів донецького клану, які розпорядилися “дати відкоша” Віктору Ющенку, що набрався нахабства заорендувати зал донецького Палацу молоді “Юність” для проведення 31 жовтня з’їзду “Нашої України”.

Хоча, з іншого боку, Віктора Януковича можна й зрозуміти. Вже давно чути інформацію про те, що Рінат Ахметов відлучив як його особисто, так і Партію Регіонів від фінансування. Мабуть, Рінат Леонідович чітко усвідомлює шанси двічі судимого прем’єр-міністра стати Президентом і тому вирішив знайти своїм грошам більш прибуткове використання, зробивши ставку на парламентські вибори 2006 року.

Як не дивно, пропозиція Віктора Федоровича публічно розправитися з “Нашою Україною” в день проведення з’їзду знайшла палку підтримку у Голови Донецької обласної Ради Бориса Колесникова та першого заступника Голови Донецької облдержадміністрації Василя Джарти, які, як кажуть злостивці, навіть у туалет ходять лише з дозволу Ріната Леонідовича. Інтрига полягала в тому, що можна було трішки “перегнути палку” і перетворити так званий “мітинг протесту мешканців Донецька проти В.Ющенка” на невеличку бійку, яка призведе до неминучої відставки нинішнього губернатора Анатолія Близнюка — креатури Януковича. У цьому випадку були б всі підстави сподіватися на те, що на посаді губернатора опиниться В.Джарти — вірний соратник Р.Ахметова ще з тих часів, коли Василь Георгійович був “бригадним” по Макіївці в Аліка Грека. Поставити свою людину “смотрящім” по області — заради цього можна й “заворушку” влаштувати, тим більше, що А.Близнюк у випадку непередбаченого для нього розвитку подій, напевно розгубиться й наробить масу дурниць.

Підготовка до “святкування” Геловіну в Донецьку розпочалася 29 жовтня. Зараз вже не становить таємниці те, що штаб “свята” очолив Василь Джарти. А матеріальне забезпечення взяв на себе Борис Колесников. А.Близнюкові вони сказали, що переймаються тим, щоби якнайретельніше виконати вказівку Адміністрації Президента з компрометації В.Ющенка та його з’їзду, і це Анатолія Михайловича цілком задовольнило.

З тим, щоби свято пройшло на славу, було потрібно звільнити Палац молоді “Юність” від людей, що там працюють. Досягли цього просто — до Палацу в другій половині дня 29 жовтня раптом прибули співробітники Донецького управління СБУ, вивели всіх людей та трішки пошукали неіснуючу бомбу. Працівникам Палацу було наказано не виходити на роботу до особливого розпорядження, а приміщення було передано невідомим особам, вдягнутим у чорну форму. Навколо Палацу В.Джарти виставив міліцейські кордони.

Зрання наступного дня в Палац молоді приїхав Голова обласної Ради Борис Колесников, віддав якісь розпорядження охоронцям і зник. Після Б.Колесникова завітав міський Голова Олександр Лук’янченко, дав наказ до 12-00 демонтувати сцену й також хутко зник. Близько 11-00 до Палацу молоді, куди за домовленістю з адміністрацією “Наша Україна” напередодні завезла техніку для роботи прес-центру, прибули двоє народних депутатів — Євген Червоненко та Юрій Павленко — разом з працівниками прес-центру майбутнього з’їзду. “Чорносорочечники” депутатів у приміщення не допустили, Є.Червоненко отримав чимало добрячих стусанів, а Ю.Павленко, якому все ж таки вдалося прорватися у приміщення, був захоплений невідомими охоронцями й силоміць утримувався кілька годин при повному невтручанні міліції.

Власне, яким могло бути втручання, якщо заступник начальника Київського райвідділку міліції м. Донецька Сергій Кочергін був координатором провокації та підтримував з “чорносорочечниками” зв’язок по рації?

Спроби депутатів знайти хоча б когось з обласного керівництва були марними. Всі служби відповідали, що Палац є комунальною власністю обласного підпорядкування і там лише один хазяїн — Борис Колесников. У приймальні Бориса Вікторовича відповідали, що він ще вчора поїхав у відрядження на три дні. Міліціонери, що оточили Палац молоді, категорично відмовлялися назвати себе (за одне це треба звільняти з міліцейських лав — це є брутальним порушенням ст. 5 Закону України “Про міліцію”) та на вимоги Є.Червоненка втрутитися в ситуацію відповідали, що Палац молоді — це приватна власність і вони не мають права до нього наближатися без санкції прокуратури та суду.

О другій годині дня нарешті “повернувся з відрядження” Б.Колесников. Тільки-но він разом з В.Джарти підійшов до дверей Палацу, охоронці в чорному моментально виструнчилися, відчинили двері, пропустили обох керівників всередину й знову зачинилися. Високі гості навіть не встигли зупинитися перед дверима, а не те, що назвати себе чи показати посвідчення. Відтак всім стало зрозуміло, хто поставив охоронців і чиї накази вони виконують. Тоді почалася справжня бійка між народними депутатами та “чорносорочечниками”, внаслідок чого було вибите скло у вітрині Палацу та вийшов на волю Ю.Павленко.

Того ж дня прес-служба Голови Облдержадміністрації, мабуть, від великого розуму, зробила заяву, що начебто “народні депутати намагалися незаконно ввійти у будинок Палацу молоді”. Щоправда, яким законом передбачено порядок відвідування народними депутатами України громадських місць, Б.Колесников досі не пояснив.

Представників “Нашої України” у Палац так і не допустили, а В.Джарти заявив, що з метою недопущення провокацій та чергових повідомлень про закладену вибухівку Донецька Облдержадміністрація бере всю відповідальність на себе, Палац оточено працівниками міліції та СБУ, які не будуть нікого пускати до 10.30 год. наступного дня. Мовляв, о пів на одинадцяту 31 жовтня “нашоукраїнці” зможуть безперешкодно зайти до Палацу, налагодити техніку та з 12 до 18 години провести свій з’їзд.

Був день, і була ніч. День другий.

Всю ніч, не покладаючи рук, працівники Донецького трамвайно-тролейбусного управління розвішували над проспектом з аеропорту до центру міста гасла на кшталт “юЩЕНКИ против славянского братства!”. Оскільки транспаранти монтувалися на розтяжках, що тримають тролеї, цю делікатну роботу не можна було доручати якійсь приватній фірмі. От і погнав міськвиконком у ніч і холод комунальників, заплативши за це з місцевого бюджету зарплатню за подвійною ставкою.

Не довелося поспати тієї ночі й заступникові Донецького міського Голови Геннадію Ткаченку, який контролює встановлення в місті рекламних щитів. Геннадій Миколайович був відповідальним за розвішування біг-бордів з зображенням В.Ющенка, вдягнутого у нацистську форму, де замість свастики був намальований ненависний оточенню Януковича тризуб. Біг-борди розвішували з автовишок “Донецькміськсвітло” у супроводі міліції та автомобілів ДАІ. На знімку — щит №50442, який належить фірмі “Плазма”, про що прямо зазначено на прикріпленій до нього табличці разом з номером телефону фірми — (062) 337-00-00.

Коли донецькі журналісти, очікуючи в аеропорту прибуття В.Ющенка, розповіли народним депутатам про те, що “Плазма” належить сину Януковича, наступного дня Віктор Федорович прямо таки образився й чисто конкретно заявив: “Обвинувачення на мою адресу, та ще й на адресу моєї сiм’ї — я з цими питанням розберуся, i буде конкретна вiдповiдь”. Ну, типу, пацан не в курсі, хто на отій “Плазмі” хазяйнує. А, може, синуля вже й справді рекламний бізнес покинув? Чи, може, свою частку в “Плазмі” продав? Довелося зателефонувати знайомим з оточення Віктора Федоровича та уточнити. Ні, виявляється, нічого не помінялося. А тому, Вікторе Федоровичу, не треба порожняк гнати.

“Я можу однозначно сказати, — заявив Янукович, — що я відповім так, що вони почують чітко, i якою б я мовою не говорив, відповідь буде ясна, зрозуміла”. Це якою такою мовою, на фені абощо?

На ранок все було готове для того, щоби почати погром у Палаці молоді “Юність”. За розпорядженням В.Джарти та О.Лук’янченка у Донецьку були зняті з маршрутів десятки рейсових автобусів, зі спальних районів на роботу люди добиралися годинами через відсутність міського транспорту, який був задіяний на завезення “протестантів” до Палацу. Практично на кожне підприємство Донецька — чи то державне, чи то приватне — надійшла рознарядка надати працівників для стояння в антиющенківських пікетах. Були закриті ринки, торгівців міська влада під страхом анулювання торгових патентів зобов’язала з’явитися до пунктів збору. У винагороду було обіцяно не справляти протягом кількох днів ринковий збір. На диктофоні автора цих рядків записані інтерв’ю з людьми, які у висловах “змерзли, як суки” розповідали, як їх примушували тримати плакати проти В.Ющенка. Людей в автобуси зганяли під страхом звільнення з роботи чи з вузу, пропонували гроші — від 40 до 200 грн. Щоправда, не скрізь. Наприклад, працівників Авдієвського коксохімзаводу (перлина в короні Ахметова) з шостої ранку до четвертої дня спочатку возили на семи автобусах в аеропорт, потім — до Палацу молоді, і за цей час людей жодного разу не погодували. По четвертій, не дочекавшися В.Ющенка, авдієвці попросту розбіглися по домівках. Значну масу завезеної до Палацу молоді складали діти — школярі старших класів і учні ПТУ. Начальник обласного Управління МВС В.Малишев віддав наказ підрозділам міліції усіляко сприяти пересуванню автобусів з “пікетувальниками” та не звертати уваги на порушення громадського порядку в їхніх лавах. Автобуси були оздоблені спеціальними перепустками на лобовому склі з написом “Пропуск. Акция 31 октября”.

Близько шостої ранку В.Джарти наказав працівникам міліції та СБУ відкрити двері Палацу Молоді та запустити всередину близько двох тисяч звезених з усього міста та сусідньої Горлівки студентів і учнів. Натовпом керували бритоголові молодики, яких в народі називають “ахметовюгенд”. Всім були видані перепустки — червоні папірці з написом “Ющенко нужен Донбасс, а Донбассу Ющенко не нужен”. Одну з таких перепусток нам вдалося купити за 5 грн. в учня ПТУ та зайти всередину й подивитися на те, на що був перетворений зал Палацу, оренду якого оплатила “Наша Україна”. Побачене вражало: зал був заповнений п’яною молоддю, якій тверезі бандюки роздали російські прапори, антиющенківські транспаранти та “Сценарий поведения в зале” з указівками — коли й що кричати (гасла “Не пропустим нашистов!”, “Прочь!”, “Нет нашизму в Донбассе!” та інші).

На площі біля Палацу молоді зусиллями Облдержадміністрації були обладнані біотуалети.

Почалася роздача горілки та закуски, для чого перед Палацом були встановлені чотири пивних намети.

Учні зі шкіл та ПТУ моментально упилися до безтями, за півгодини на забльованій площі вже валялися п’яні. Міліції немає.

Одночасно безплатну горілку та цукерки й печиво “Кієв-конті” організатори шабашу повезли в аеропорт, куди зігнали зустрічати В.Ющенка кілька тисяч учнів з транспарантами “Геть!” та російськими прапорами.

На фото видно, до якого стану напоїли дітей дорослі дяді з Донецької Облдержадміністрації. На передньому плані — коробки з безплатним печивом та цукерками.

Близько 12 години ранку з’явилася інформація, що В.Ющенко вилетів у Донецьк, і тому ватажки “ахметовюгенду” почали шикувати “пікетувальників”, що почали вже розходитися, біля Палацу молоді. Для проходу делегатів “Нашої України” був залишений лише вузенький прохід, огороджений з обох боків турнікетами. Вздовж турнікетів організатори шабашу розставили бритоголових з порожніми пластиковими пляшками та грудками землі, якими вони повинні були закидати тих, хто буде йти на з’їзд. За бритоголовими організатори поставили людей, привезених на автобусах з різних підприємств. Нарешті з’явилася міліція. Міліціонери тримаються осторонь, ні у що не втручаються і юрбляться біля пересувної кухні. Для того, щоби склалося враження, що каміння у делегатів з’їзду жбурлятимуть комуністи, на площі були встановлені потужні динаміки, через які цілий день крутили пісні на кшталт “Артілєрісти, Сталін дал пріказ”. Були роздані російські прапори та транспаранти, написи на яких наочно демонстрували розумовий рівень керівництва Донецької облдержадміністрації, де все це готувалося. Наприклад, “Русофобство — это черная зависть к Великим Москалям”.

Залишається загадкою, де Облдержадміністрація та Обласна Рада змогли дістати таку велику кількість російської символіки. Кажуть, в Москву на закупівлю спеціально посилали людину.

На фасаді Палацу ще з ночі був повішений гігантських розмірів транспарант. Дати наказ повісити його на об’єкт комунальної власності обласного підпорядкування, який до того ж охоронявся міліцією та СБУ, могла тільки одна людина. А тому не станемо вдаватися до евфемізмів і будемо називати речі своїми іменами. Отже, Б.Колесников розпорядився повісити на фасаді Палацу молоді “Юність”, заорендований “Нашою Україною” для проведення з’їзду, величезний транспарант, на якому В.Ющенко був зображений у формі офіцера СС, причому тінь, що від нього падала, обрисами нагадувала біснуватого фюрера.

Треба зазначити, що Борис Вікторович зажив славу чи не найрозумнішої людини на донецькому Олімпі, і це, до речі, цілком відповідає дійсності. Можна тільки собі уявити, скільки сірої речовини перебуває в черепних коробках інших донецьких можновладців, якщо найрозумніший з-поміж них здатний на подібне.

З тим, щоби пересвідчитися в розумових здібностях інших соратників Януковича, досить було 31 жовтня зазирнути на центральну площу Донецька, яка, ясна річ, носить ім’я вождя світового пролетаріату. За наказом мера шахтарської столиці Олександра Лук’янченка там, аби відбити охоту в “Нашої України” влаштувати мітинг, зрання встановлювали новорічну ялинку.

А для того, щоби остаточно переконати іноземних послів у тому, що обласний центр очолює юродивий, на капітально відремонтовану кілька місяців тому площу були завезені та розставлені в мальовничому порядку штабелі тротуарної плитки.

Але справжнім бенкетом розуму стала ідея В.Джарти розмалювати скляний павільйон з пальмою Мерцалова, який удень і вночі охороняється міліцією, символікою УНА-УНСО. Розмальовували скляну споруду в ніч з 30 на 31 жовтня працівники одного донецького рекламного агентства під міліцейською охороною на випадок, якщо про таку провокацію довідаються нечисленні донецькі УНСОвці та начистять писки “художникам”. Через організаційну метушню “митці” не дістали водорозчинної фарби і тому на цьому об’єкті комунальної власності тепер доведеться міняти скло.

Вуйко Фрейд міг би довго й натхненно коментувати також розвішані головною вулицею міста біг-борди з написом “Тримай, Андрійовичу, гарбуза від Донбасу”. Очевидно, що транспарант замовила обласна Рада, бо ніяка інша установа робити заяви від імені мешканців регіону права не має. Керівник цього представницького органу був зображений у вигляді грудастої українки у кокетливому віночку. Мабуть, розробники цього біг-борду, як і автори антиющенківських листівок гомосексуального ґатунку, прагнули переконати донеччан у тому, що на чолі області перебувають цілком сформовані педерасти. Треба зазначити, що це їм вдалося.

В середині дня в Облдержадміністрації починають робити вигляд, що до шабашу вони не причетні. Губернатор А.Близнюк, не розуміючи, що за масові безпорядки його можуть зняти з посади, думає, що все це спрямоване тільки проти В.Ющенка і тому збирає у себе в кабінеті “нараду” із силовиків. На “нараді”, щоби якось пояснити захоплення зали в Палацу молоді “ахметовюгендом”, керівництво Донецької міліції заявляє, що воно безсило контролювати “некеровану” поведінку людей і нічого вдіяти не може. За підсумками “наради”, А.Близнюк цинічно оголошує, що ситуація в місті владою не контролюється і він не може гарантувати безпеку делегатам та гостям з’їзду. Начальник Управління СБУ в Донецькій області М.Любимов робить вигляд, що все, що відбувається в Донецьку, його не стосується.

А між тим територія аеропорту нагадувала місце проведення фестивалю “Казантип”: валялися п’яні “протестанти”, в залі стояв неймовірний перегарний сморід. З тією лише різницею, що видимість Армагеддону була створена зусиллями працівників міліції та ДАІ, які розставляли натовп таким чином, щоби заблокувати вихід з літовища. Робота аеропорту була повністю паралізована. Фантасмагорії додала поява бійців “Альфи”, які мали охороняти В.Ющенка. Нарешті приземлився літак з Борисполя, але всі намагання прибулих вийти з поля, а тих, хто зустрічав — пройти на поле, виявилися марними. Двері у приміщенні аеропорту з боку поля були зачинені, а ворота в залізобетонній огорожі, через яку на літовище мали подати автобус, заблоковані. Оскільки аеродром перебуває у комунальній власності обласної Ради, дати вказівку наземним службам припинити роботу й позачиняти всі виходи могла, знову ж таки, лише одна людина. І знову ж таки це — голова Облради Б.Колесников, за розпорядженням якого з боку поля працівники аеропорту до воріт в одному місці підігнали КРАЗ, в іншому — УАЗик, навісили на ворота замки і порозбігалися. У принципі, можна було б ще попід воротами наср..и, аби В.Ющенка сильніше допекти, але Борис Вікторович не здогадався — інтелекту не вистачило. УАЗик народним депутатам вдалося відкотити, але з КРАЗом вручну впоратися було неможливо. Довелося збивати замки та вибивати скляні двері. Ясна річ, що буквально за кілька хвилин після цього прес-служба Обласної Ради розповсюдила істеричну заяву про те, що народні депутати попсували комунальну власність.

Знесилені горілкою пікетувальники не реагували на команди розпорядників скандувати “Ющенко, геть з Донбасу!” і взагалі не звернули ніякої уваги на В.Ющенка, який поїхав з’ясовувати взаємини в Облдержадміністрацію.

У “Білому домі” на нього чекали організатори масових заворушень — А.Близнюк, Б.Колесников і О.Лук’янченко. В.Джарти вийти до гостя не міг — не мав вільної хвилинки, бо, як шепнули авторові цих рядків на вухо знайомі працівники апарату ОДА, здійснював зі свого кабінету безпосереднє керівництво бритоголовою шпаною.

Донецький губернатор на знайшов нічого ліпшого, як сказати В.Ющенку, що встановити, яким чином з’явилися в місті біг-борди з нацистською символікою, влада неспроможна, і взагалі то є робота обласного прокурора В.Пшонки, якому А.Близнюк обов’язково дасть вказівку розібратися, хто ті біг-борди повісив. Що стосується подій навколо Палацу молоді, то губернатор і тут не розгубився: “Ви уклали угоду з керівництвом Палацу, які до мене претензії?”. Треба зазначити, що й раніше А.Близнюк блиском інтелекту не відзначався. Але щоби свою дурість проявляти настільки ...

З Облдержадміністрації народні депутати, журналісти та дипломати поїхали до готелю “Шахтар”, що знаходиться через дорогу від Палацу молоді “Юність”, де на них чекали прихильники “Нашої України”.

Під час імпровізованого мітингу, аби заглушити виступи, з протилежного боку були виставлені динаміки та вмикнуто на всю потужність “Інтернаціонал”. Якщо хтось раніше не дуже вірив, що Донецьком керує босота, після такого зміг переконатися в тому остаточно. На подібний маразм була здатна хіба що фантазія В.Джарти.

З протилежного боку вулиці ватажки “ахметовюгенду” поставили автовишку, на яку всадовили футбольних фанатів проявляти “народний гнів”.

Між тим в лавах організаторів донецького шабашу панувала розгубленість. В.Ющенко не став йти в зайнятий Палац, а до цього в ОДА не були готові. Врешті-решт, вже після завершення мітингу, коли приїжджі стали заходити до автобуса, міліція отримала відповідне розпорядження й стала вишукувати бритоголових вздовж вулиці ім. Челюскінців, яка розділяє Палац і готель. За командою розпорядників з “ахметовюгенду” у дипломатів та народних депутатів полетіло каміння. Просимо звернути увагу на фотографію хуліганів (на оригіналі це дуже добре видно): вздовж вулиці, на задньому плані, вишукувалися молодики, що жбурляли каміння, далі йде ряд міліціонерів, які роблять вигляд, начебто нічого не відбувається, а вже потім, спиною до об’єктиву та обличчям до бритоголових, стоять ватажки, що подають команди.

Кілька каменів попали в журналістів, але жодної реакції з боку міліції на це не було. І не могло бути, оскільки наступного дня відповідальність за шабаш, по суті, взяв на себе Віктор Янукович. Замість обуритися організацією масових заворушень в Донецьку, прем’єр-міністр підтвердив, що все це було спрямовано керівництвом області проти “Нашої України”, лідери якої посміли ступити на землю його вотчини без його дозволу.

“Всі, хто сьогодні переймаються політикою, — заявив Янукович, — i хочуть гострих відчуттів i при цьому не розуміють, як до цього ставиться український народ (під “українським народом” прем’єр, очевидно, має на увазі бандюків з оточення футбольного клубу — авт.), напевно, повинні запастися памперсами i не займатися політикою. В усіх питаннях i політики, i всі, хто бере участь в цих процесах, повинні насамперед підходити з розумом, а по-друге, з урахуванням існуючих чинників... Представники “Нашої України”, що їдуть в Донецьку область, повинні були поміряти там температуру, перш ніж там щось робити”.

Ну, що ж, крапки розставлено. Сподіваємося, що посли семи країн, які на власні очі бачили влаштований у Донецьку командою Януковича шабаш, розуміють, що мала місце репетиція фашистського заколоту. Такі собі учбові маневри перед наступними виборами.

Дуже шкода, що дві ходки на зону не додали Віктору Федоровичу не тільки елементарної культури, а й здатності передбачати наслідки своїх вчинків бодай на три кроки вперед. Янукович так і не зрозумів, що відтепер він не тільки викреслив своє ім’я з переліку претендентів на президентську посаду, а й дав привід для вигнання з посади прем’єра — при повному розумінні з боку парламенту. Каміння, яке кидали донецькі бандюки в автобус з депутатами від “Нашої України” та дипломатичними представниками, неодмінно вдарить рикошетом по самому Януковичу, і силу цього удару він доки ще собі не уявляє. Якщо через кілька днів Адміністрація Президента почне розправлятися з “донецькими” (а на це вони після того, що трапилося 31 жовтня, цілком заслужили), ніхто й не пискне на їхній захист — ані всередині країни, ані за кордоном. Янукович зайвий раз засвідчив, що донецька шпана, яка зараз перебуває при владі, не здатна прогнозувати, якою катастрофою може закінчитися роздмухування неіснуючих в Донбасі міжнаціональних питань. Антиукраїнські гасла, заклики до заборони української мови, поспіхом намальовані в Облдержадміністрації транспаранти неіснуючого “Движения “Украина за СССР” були таким подарунком з боку донецьких “пацанів” їхнім опонентам з лав СДПУ(о), про який останні навряд чи могли й мріяти. Принаймні, відтепер у В.Медведчука на одного конкурента стало менше.