Сучасна література з України - нечастий гість у Німеччині. Книги українських авторів, або принаймні вихідців з України, які вийшли друком у ФРН можна перелічити на пальцях однієї руки. Щоправда, коли йдеться про майбутнє авторів з України в німецькомовному просторі, західні книгознавці налаштовані, як вони самі кажуть, "стримано оптимістично". Вони розраховують передусім на збільшення інтересу до країни, яка вже наступного року стане безпосередньою сусідкою Європейського союзу. Перші ластівки такого інтересу вже є. Останнім часом у великих німецьких та швейцарських газетах і тижневиках дедалі частіше з"являються публікації про Україну. Йдеться у них, як правило, про Західну Україну, про Карпати, про міста Львів або Чернівці. Загалом же про Україну не забувають згадати, що це - найбільша за територією європейська країна. А в ній, напевно, існує велика, жива література, про яку німецькомовні читачі практично не знають. Розповідає Катаріна Раабе, редакторка видавництва "Зуркамп", яка опікувалася виданням "Останньої території" Юрія Андруховича. Катаріна Раабе: "То ж ми просто почали шукати. У випадку з Юрієм Андруховичем все сталося досить просто, бо польський автор Анджей Стасюк, з яким я співпрацюю, є його добрим другом. Крім того, обидва ці автори кілька років тому разом дуже вдало виступили в "Літературній майстерні" Берліна. Юрій читав тоді уривок з одного зі своїх романів і кілька віршів. Ми відновили старі контакти, і два роки тому вирішили видати книгу з його есе у видавництві "Зуркамп". За основу збірки було взято польське видання есе Андруховича "Ostatny terrytorium", що вийшло роком раніше, тобто 2002 року. Розповідає автор: "У моєму випадку спрацював, так би мовити, польський чинник, не якийсь інший. Тобто, те, що я - вже досить знаний у Польщі український автор, те, що ці книги були в Польщі успішними, зацікавило німецьких видавців. А власне тих, які вже довший час співрацюють саме з польськими авторами і польськими видавництвами. Таким чином, ці мої тексти були прочитані фахівцями передусім у польських перекладах. Так, очевидно, було знайдено рішення спробувати цього українського автора. Тобто, в моєму випадку, цілком спрацювала моя власна "центрально-східно-європейська" концепція, що нам треба передусім орієнтуватися на наших західніших сусідів, на країни Центральної та Східної Європи, на шлях і наші можливості, далі на Захід". Однак повністю ідентичним польське та німецьке видання "Останньої території" назвати не можна. Катаріна Раабе розповідає, що після консультацій з автором до німецької збірки було долучено зокрема есе "Місце зустрічі Germaschka" та "Ерц-Герц-Перц". Щоправда назви обох збірок залишилися однаковими "Das letzte Territorium", "Ostatny terrytorium", тобто "Остання територія". Юрій Андрухович: "Я б хотів, щоб це була в якнайширшому сенсі метафора, метафора з якнайширшими можливостями трактування. Передусім - це територія індивідуальної свободи автора, але це також територія його щоденного перебування в якомусь такому культурно-географічному сенсі. В моєму випадку - це, наприклад Західна Україна, наприклад Галичина, або, наприклада та сама Центрально-Східна Європа. Але це також і територія його мови, територія того матеріалу, тих засобів, які йому даються для порозуміння зі світом". В "Останній території" йдеться насамперед про тексти, в яких Юрій Андрухович намагається пояснити свою країну, розповідає Катаріна Раабе. Він робить це так, що виходить вдала спроба наблизити її до західної аудиторії. Більшу частину книги Андруховича складає його "карпатознавство" та "мале інтимне містознавство". Катаріна Раабе: "Якщо спробувати описати чи схарактеризувати його есе, можна сказати, що йдеться про його своєрідне "фіктивне краєзнавство". Тобто, Андруховичу дуже добре вдається взяти читача за руку і провести його по Карпатах, по Станіславову, по Львову, і розповісти йому, приміром, в якому історичному вимірі був розташований свого часу Lemberg. Він прикрашає таку подорож численними оповідями та власними роздумами. Зрештою розумієш, що його поетичні засоби і є тими найточнішими інструментами, аби наблизити читача до суті цих міст". Перші відгуки німецьких фахівців про "Останню територію" вже є, і вони дуже позитивні. Однак чи вдасться книзі стати популярною? Алоїз Волдан, один з керівників Австрійської спілки україністів і перекладач творів Юрія Андруховича німецькою каже, що налаштований дещо скептично: "Популярність завжди пов"язана з іменем. Спочатку популярності має набути ім"я письменника, тоді його тексти читатимуться. А поки Юрій Андрухович ще не має такого визнання в німецькомовному літературному середовищі, як мені хотілося б". Катаріна Раабе налаштована набагато оптимістичніше, наголошуючи на тому, що вже отримала позитивний резонанс про книгу від журналістів, які працюють на великі німецькі газети: "Всі люди, які зустрічалися з Юрієм Андруховичем, були від нього в захопленні. Підтвередження тому, приміром, нещодавно проведене в моєму офісі його читання для книготорговців, літераторів та журналістів. Я впевнена, що ті, хто чув, як він читає і розповідає про Україну, піклуватимуться про поширення його книги, тобто вони писатимуть про неї, рекомендуватимуть читачам у книгарнях". Крім цього, каже Катаріна Раабе, в Німеччині відчувається нагальна потреба наблизитися до України, передусім як до країни, що незабаром матиме спільний кордон з Євросоюзом: "А Юрій Андрухович пише про цей кордон, як кордон між Європою та чимось іншим. Мені не вдалося знайти нікого кращого за Андруховича, хто міг би нам так добре розповісти, що є там, за цим кордоном". Звісно, невірним було б звужувати значення творів Андруховича лише до такого собі путівника по краях по той бік європейського кордону. Адже в його доробку є й інші твори, передусім надзвичайно цікаві романи. Алоїз Волдан каже, що переконаний - раніше чи пізніше романи Андруховича з"являться в німецькому перекладі. Однак який з них? Алоїз Волдан: "Як на мене, то "Московіаду" буде дуже складно перекладати німецькою. Бо важко буде передати ті ефекти, які досягаються в романі через вплетення в український текст російської мови. Мені здається, що набагато більший сенс має перекласти німецькою або перший його роман "Рекреації", або ж насамперед роман "Перверзія". Описаний в ньому світ Венеції - це річ нам добре знайома. Я особисто вважаю роман "Перверзія" просто видатним твором. На мою думку, це навіть один з найважливіших українських романів, які вийшли останніми десятиліттями. Цей роман можна перекладати, і він пасуватиме до більшого контексту літератури про Венецію - починаючи від Томаса Манна і до Йозефа Бродського та інших". Сам Юрій Андрухович каже, що переклад роману "Перверзія" потребував би колосальних зусиль з боку перекладача: "З усіх моїх романів "Перверзія" є за складністю тексту - найбільш підступний для будь-якого перекладача. Я просто наведу такий приклад, що цього року побачило світ польське видання цього роману, і перекладачка, Оля Гнатюк, починала роботу над цим текстом ще 1996 року. Тобто можете собі уявити: сім років - я не хочу сказати, що це сім років безперервної праці, - але сім років досить тяжких зусиль і постійного мого втручання, тому що страшенно багато речей, які треба було вирішувати разом, удвох. Скажімо, на рівні мого володіння німецькою мовою, я також зміг би докласти зусиль, співпрацювати з перекладачем, але в цьому випадку я не певен, що наші рішення були б такими ж вдалими". Катаріна Раабе також розповідає, що для видання творів українських авторів у Німеччині знову й знову виникає проблема перекладу. В Німеччині є дуже мало перекладачів з української, і не всі з них можуть впоратися з таким завданням, як переклад романів Юрія Андруховича. Однак це не означає, що "Останньою територією" просування його творів до німецькомовних читачів обмежиться. Катаріна Раабе: "У нас є плани. Наступним має вийти у травні 2004 року маленький двотомник "Моя Європа", твори, які написали разом Стасюк і Андрухович. Романи Андруховича зараз читаються фахівцями. Крім того, ми очікуємо, що незабаром він завершить написання свого нового роману. Саме цим романом ми хочемо спробувати перейти до видання складніших творів Андруховича".

Deutsche Welle