Представник Нацради з питань телебачення та радіомовлення в області Вадим Мазурик про ефірне піратство та перспективи місцевого мовлення

За статистикою, сучасна людина щодня в середньому дві години вглядається в телевізор. Наче в дзеркало, котре відображає... А що, власне?

Складається враження, що там, за екранним склом, нас мають за ідіотів. Бо ж зміст більшості телепрограм чим далі, тим більше зводиться до девізу: “Стань оптимістичним дебілом, споживай те, що ми тобі втелющуємо в рекламних паузах, і все в тебе буде ok!” Одним словом, “вiдривайся кльово!” Кажуть, що це рейтинг і рекламодавці. Або ж що на дурнів в тих же “Вікнах” заглядаються, щоб себе відчути розумним. Чому ж тоді, питається, стільки вінничан дивляться НТВ? Вірніше, додивляються. На жаль. Тому що його показ, виявляється, — чистої води піратство.

Саме з цього сумного факту розпочалась розмова із представником Нацради з питань телебачення та радіомовлення у Вінницькій області Вадимом Мазуриком.

— На жаль, це саме так. Компанії, які займаються ретрансляцією телеканалів кабельної мережі, знають, що кожний канал має свого власника й з ними потрібно заключати угоди. В Україні діє Закон “Про авторські суміжні права”, який регулює ці питання. Більшість вінницьких компаній, які діють на цьому ринку, уклали відповідні угоди. Але не на всі канали. Скажімо, є канали, які не надають своїх прав на трансляцію в кабельній мережі, хоча вони й транслюються у нас. Насамперед мова йде про “НТВ-плюс”. Я розумію, що це популярний, рейтинговий канал і завдяки йому легше привертати увагу глядача, але наголошую, що програми цього та інших каналів будуть транслюватися в мережі лише за умови підписання відповідних угод, тобто в правовому полі. У нас зараз працює 12 кабельних компаній і, можливо, вже в цьому кварталі ми закриємо тему їх ліцензування.

— Боротьба з піратством — це зрозуміло. А як щодо змісту теле- і радіопродукту “в законі”? Адже й до Нацради були претензії щодо узаконення “шансону”. Особливо в радіоефірі, який заповнили блатні “шедеври” про боротьбу “вора-уркагана с погаными ментами”.

— Це питання поки що залишається відкритим. Нацрада намагається зараз чітко відслідковувати програмні концепції студій, в яких, коли вони подаються на затвердження, не говориться про те, що в програмі має звучати тюремна лірика. Нацрада вимагає, щоб заявленої концепції дотримувались, а не протягувався “блатнячок”, прикриваючись Володимиром Висоцьким. Тобто позиція сьогодні досить принципова.

Не залишився не охопленим турботою про “обліко морале” фільмів та передач і телерадіопростір, який став дещо чистішим. Щоправда, я не можу сказати, що відбувся корінний перелом, адже це робота важка, копітка й щоденна. Крім того, законодавство має чітко регламентувати — що можна, а що не можна показувати. В Європі, в усякому разі, можна дивитись десятки каналів, але тільки дозволених для відкритої трансляції. Канали, де чимало насилля, порнографії, йдуть у закритому режимі в Німеччини, Франції, Італії та й навіть США. Американці, які приїздять до нас, кажуть, що своїх фільмів, які крутяться в нас десятками за вечір, ніхто в самій Америці на телеекрані не бачив: показ фільмів з такою кількістю сцен насилля просто заборонений місцевим законодавством.

Торік Нацрада збирала нараду, на якій були провідні менеджери наших телеканалів. І Олександр Роднянський сказав: “А що ви від нас хочете? Ми демонструємо те, що від нас вимагає суспільство”. Не можу з ним погодитись при всій повазі до нього як до продюсера. А якщо комусь із суспільства захочеться подивитись у прямому ефірі, як там когось страчують, наприклад, в Ірані? Ми що, і це повинні показувати?

Шматок фільма про маніяка, який знущається з дітей, — лише 40 секунд — потрапив на італійське телебачення, після чого вигнали з роботи випускового редактора. Це не цензура, а констатація факту, що такі речі не можна дивитися широкому загалу. Телевізор — суб’єкт нашого життя. І тому питання моральності телеефіру стоїть досить жорстко.

— Гаразд. З НТВ, мабуть, незабаром доведеться попрощатись. Пройде зачистка “бойовиків”. А що буде на заміну — якісно, кількісно?

— У Вінниці і зараз вже 12 телеканалів. Незабаром з’явиться ще один, на 29-му. FM частот маємо 7. Взагалі-то, Вінниця не таке вже й велике місто, і така кількість каналів та частот — це чимало. Але я вважаю, що конкуренція завжди на краще. Так, новачкам буде непросто конкурувати на вінницьких теренах, тому що рекламний ринок у Вінниці не такий великий. І все ж це добре, якщо глядачі матимуть змогу більшого вибору. На жаль, відомо й те, що не кількість каналів визначає рівень телебачення, а їхні якісні зміст, наповнення. Ми маємо думати про майбутнє і про те, що, зрештою, дивляться наші діти.

Тому Нацрада сьогодні виходить з того, що телерадіопростір повинен формуватися компаніями, які мають досвід роботи, реальні технічні й фінансові можливості. Мова про національні канали. Разом з тим, безумовно, є потреба, щоб на місцях працювали свої компанії. Людям завжди приємно бачити щось рідне і знайоме. Таким вдалим сполученням можна назвати 23-й канал, де успішно співпрацюють телекомпанія “Віта” і Новий канал. Вселяють надію і соціологічні опитування, згідно з якими місцеві мовники, — скажімо, радіо “Європа FM” чи “Наше радіо” — не поступаються столичним.

Одним словом, ми ще побачимо, хто муха і в чиїй котлеті. А НТВ — усе ж шкода...