Ця стаття – спроба полеміки з ними.

Суть статті Гараня: не варто сподіватися тільки на "логіку ринкових перетворень і глобалізації", яка "...підштовхуватиме нас до Європи". Адже - є вибори 2004 року, коли "з'являється... альтернатива... владі". Ця альтернатива – опозиція: хоча вона "...несе на собі багато родимих плям і колишнього, і нинішнього режиму", але "...є риси, які принципово відрізняють опозицію...". Це те, що "...її діячі на власній шкірі відчули, що означає, коли твій бізнес влада знищує, коли вона оббріхує тебе в засобах масової інформації, оббріхує не тільки тебе, а й твою родину, зрештою може просто кинути до в'язниці". А тому "при всіх складностях... є підстави сподіватися на краще".

Так думає не тільки Гарань. Що зміни будуть - коли до влади прийде опозиція. Простенький підхід, гарантований "самим історичним прогресом.

Почну із того, чим Гарань закінчує. Коли політолог прагне змінити світ – це чудово і прекрасно, як у ідеальній державі Платона – нею, як відомо, керують філософи. Але - даючи політологу такий шанс, ми маємо вірити, що він знає, як його змінити. Між тим – це типовий марксовий підхід "філософи весь час пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його" – і я не буду тут доводити його історичну хибність – хоча б – знову цитуючи Маркса - "вихователь сам має бути вихований".

В чому хибність підходу Гараня? Він пропонує вірити, що опозиція виявиться моральнішою за нинішню владу. Що вона буде чеснішою. Що вона буде політично ефективнішою. Так, це не виключено. Але не виключено, що й ні, і що у опозиції повилазять "родимі плями і колишнього, і нинішнього режиму". Не виключено і те, що ті, хто "на власній шкірі відчув, що означає, коли твій бізнес влада знищує, коли вона оббріхує тебе в засобах масової інформації, оббріхує не тільки тебе, а й твою родину, зрештою може просто кинути до в'язниці" – дійсно будуть вести себе по-людськи. Принаймні на перших порах. А що буде коли перше захоплення від влади пройде, і чи не настане "запаморочення від успіхів"?

Прекраснодушний Гарань думає, що це неможливо. Припускаю, що навчені гірким досвідом нинішні опозиціонери дійсно поклянуться, розпишуться кров'ю, чи чим їм там підкажуть політтехнологи - в принциповій неможливості цього. Заприсягання – це гарно, це телевізійно, це переконливо. Але де гарантії, що так дійсно станеться? Ну що ти, король такий добрий, як сказано у Марка Алданова. Автору книжки "Убити дракона" Олексію Гараню звичайно близька логіка Шварца: "щоб убити дракона, треба мати власного". Але – чи не можна дематеріалізувати дракона?

Хочеться набагато надійніших гарантій, ніж просто слово опозиції, в яке або віриться, або ні. Я не вірю політикам на слово, тим, які при владі, і тим, які після перебування у фракції СДПУ(О) (це я про "свого" візаві по "Епіцентрам" Порошенка) – в опозиції. Оскільки бачу ростки майбутньої цензури - в тому, що в нашоукраїнській газеті "Без цензури" не виходить нічого крім пропаганди Ющенка. І це не вади зору: блискуча Мирослава Свистович, в "Майдані", 18 лютого 2003 року: "Іншої опозиції, окрім НУ, на думку чи то редакції, чи то засновників "Без цензури" в Україні і надалі мікроскоп не видно... поки що "Без цензури" нагадує не стільки популярний тижневик, скільки сумнозвісні літери БЦ у підвалах всіх офіційних радянських газет як свідчення того, що цензори все прочитали і дали дозвіл на друк.".

Мені б хотілося надійніших гарантій, ніж просто вірити опозиції на слово - оскільки я не впевнений, що нинішнє покоління "младоолігархів", яке відчуло запах великих грошей і яке рветься до влади, чомусь має змінити існуючі стандарти поведінки. В принципі я не претендую на авторство такого підходу. Володимир Чемерис в УП 15 вересня минулого року: "сама "Наша Україна" представляє інтереси принаймні двох соціальних груп – дрібного бізнесу та "олігархів другого ешелону", які прагнуть зайняти місця олігархів ешелону першого, тих, хто зараз має економічну й політичну владу. Якщо інтереси перших полягають у тому, щоб змінити правила гри у політиці й бізнесі, то другим така зміна ні до чого. Вони зацікавлені у збереженні Системи, але з президентом Ющенком на чолі..." Мені б хотілося надійніших гарантій, ніж просто вірити опозиції на слово – тому що вже зараз я бачу перші маленькі ростки майбутньої великої брехні. Два приклади. Перший: авторства Михайла Свистовича, який вичерпно виклав заплутаність заяв опозиціонерів по мотивам голосування за програму уряду Януковича – на "Майдані", 23 квітня 2003 року. Тільки одна цитата: "...як.. вірити... запевненням Ющенка та його команди про те, що "Наша Україна" як ніколи монолітна.., адже 9... нашоукраїнських голосів (при наявності 219 "за"), яких було б достатньо для прийняття Закону "Про вибори народних депутатів України", не були віддані за цей закон. Як... вірити... у безкомпромісність Тимошенко та її запевнення "Я вас ніколи не зраджу", коли вона не лише віддала свій голос на підтримку "донецьких", але й закликала (наголос на передостанній склад) до цього свою фракцію та решту опозиції?.. Як можна вірити тепер у мудрість Мороза, коли він відверто солідаризувався з тими, проти кого нібито веде боротьбу?..."

Другий. < a href="http://www.pravda.com.ua/archive/2003/april/10/2.shtml">Стаття Миколи Катеринчука в УП 10 квітня цього року, яка є, з моєї точки зору, прикладом неправди, маніпуляції читачем. Катеринчук не хоче реформи як змін до Конституції. Україні, каже він, потрібні реформи, "не зав'язані на перекроюванні Конституції, їхній зміст в іншому – у реальній демократизації". Тому слід "...активізувати процес створення конституційних законів, більшість із яких давно лежить у надрах Верховної Ради. Це закони "Про регламент Верховної Ради України", "Закон про Президента (включаючи процедуру імпічменту)", "Закон про Кабінет Міністрів України", "Закон про вибори народних депутатів" (на пропорційній основі і з відкритим списком) і т.д.". І такі реформи "...здатні якісно змінити ситуацію, не допустити повторення пройденого – узурпації влади в руках однієї особи або вузької групи осіб, ким би вони не були (колишніми опозиціонерами, представниками однієї партії, демократами або прихильниками сильної влади)". В чому лукавство? Юрист Катеринчук не може не усвідомлювати, що коли опозиційна четвірка говорить у своєму меморандумі про "призначення і звільнення парламентом прем'єр-міністра (за Міністрів (за пропозицією прем'єр-міністра), можливість висловлення звільнення всіх членів Кабінету недовіри всьому складу уряду або його окремим членам" – то йдеться про зміни конституційні, зміни, які не вирішуються тільки новими законами. Тому що нинішня Конституція (стаття 106) передбачає, що "президент України:... призначає за згодою Верховної Ради України прем'єр-міністра України; припиняє повноваження прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку.. призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах". А що стосовно механізму формування уряду "парламентською більшістю" (за Кучмою), чи "урядовою коаліцією" (за "меморандумом четвіркою") потребує конституційних змін? В Конституції – одна процедура, а президентських пропозиціях – інша, в опозиційному меморандумі третя? Я виключаю, що Катеринчук цього не розуміє. Дві причини, чому він маніпулює своїм текстом. Перша – його персональна позиція не співпадає з позицією авторів "меморандуму". Друга, претензії, наприклад, на те, щоб адвокатська компанія "Моор і Кросондович", яку Микола Катеринчук представляв до виборів, витіснила якусь іншу, "Маркса і Ростроповича", яка зараз діє в інтересах влади. Яка б не була причина – висновок один. Катеринчук не хоче політичної реформи. Його цікавлять "напівзміни".

Зараз існують дві принципові можливості розвитку ситуації. Або – і не виключено – що нам це доведеться пережити – зміну влади на "младоолігархів", з відновленням для журналістів всіх "особливостей національного полювання", або уникнення цього сценарію. Як на мене, можливості уникнення цього сценарію закладено, при пошуку розумного компромісу – у політичній реформі. Якщо її грамотно зроблять, не виключено, що ситуація полегшиться: передача більшості влади до парламенту як мінімум творить, якщо і не демократію, то мультиолігархічний плюралізм.

Я не експерт, не юрист, але знову цитуючи Катеричука, "якісно змінити ситуацію, не допустити повторення пройденого – узурпації влади в руках однієї особи або вузької групи осіб, ким би вони не були (колишніми опозиціонерами, представниками однієї партії, демократами або прихильниками сильної влади)" можна тільки через децентралізацію влади. Тоді ті, хто, цитуючи Гараня, "на власній шкірі відчув, що означає, коли твій бізнес влада знищує, коли вона оббріхує тебе в засобах масової інформації, оббріхує не тільки тебе, а й твою родину, зрештою може просто кинути до в'язниці" – не тільки не повторять пройдене, але гарантовано не зможуть цього зробити. І можливо тому що я не експерт, і не юрист, мені і слід почути від політиків прості формули гарантій, щоб я знав – це не може повторитися. Прості, які в стані оцінити кожна людина. Приймається все, крім віри в месію, крім концепції "доброго короля". Тому що її логічним продовженням є "погана свита", яка приховує від короля реальний стан речей. Тому що вірити українським політикам не можна, а можна лише розуміти їх інтереси.