ГЕОПОЛІТИКА У США попереду — півстоліття війни

Після падіння Багдада війна в Іраку вступає в завершальну фазу. Тому постає головне питання — а яким буде повоєнний світ? У минулому числі «УіСС» опублікувала фрагмент інтерв’ю директора Інституту глобальних стратегій (ІГЛС) Вадима КАРАСЬОВА «Новий світовий порядок». Пропонуємо увазі читачів повний варіант розмови з ним. У матеріалі пропонуються нові термінологічні та концептуальні визначення нового світового порядку. Особливий погляд на суть розбіжностей між Сполученими Штатами та Європою навколо іракського конфлікту, на майбутнє України в нових реаліях є спробою поставити якісно нову проблематику перед вітчизняними політиками та дипломатами, фахівцями в галузі політичних та геополітичних досліджень.

— Війну в Іраку вже визначають як ключову дату становлення нового світового порядку. Чи дійсно ми прокинулися 19 березня в іншому світі?

— Світ нині перебуває в стані глибокої системної трансформації, і якщо казати про те, коли вона розпочалася, то 19 березня, як і 11 вересня, — це лише дати детонації тих процесів, що відбулися наприкінці вісімдесятих — початку дев’яностих років.

По-перше, це розпад двополярної системи, який підбив риску під ідеологією та технологією ядерного стримування як забезпечення стратегічної стабільності.

По-друге, глобалізація та пов’язане з нею розмивання національно-державного суверенітету: держави-нації, сформовані в епоху модерніті, втратили монополію єдиного суб’єкта міжнародних відносин. Політика стає дійсно глобальною.

По-третє, світ став більш фрагментованим, на сцену великої політики крім держав вийшли недержавні та постдержавні структури, зокрема сітьові організації, які починають конкурувати з державними інституціями.

Класичний приклад такої конкуренції — «мережний» глобалізований терор «Аль-Каїди», наркомафії, фінансові кримінальні суспільства і т.ін.

Це свідчить, що система міжнародного порядку, яка була створена за Вестфальским договором 1648 року після Тридцятирічної війни в Європі і базувалася на визнанні національно-державного суверенітету та зовнішніх кордонів держав, поклавши основу сучасним міжнародним відносинам, себе вичерпує, переходячи в зовсім іншу систему світового порядку.

Це вже не міжнародні відносини в класичному вигляді, тобто не відносини між народами і суверенними державами, а відносини між різними державними, недержавними і навіть антидержавними глобальними структурами.

Показовим є парадокс у тому, що національно-державний суверенітет і класичне міжнародне право в нинішній ситуації загроз глобалізованого терору та глобального розповсюдження засобів масового знищення захищає не цивілізований світ, а саме ті політичні режими, або так звані держави-ізгої, які ними володіють і несуть небезпеку глобальному світу.

Те ж саме і зі «стратегією стримування», яка досить тривалий час була надійною гарантією безпеки у доядерну та ядерну епохи. Наразі стримування, у т.ч. ядерне, «атомний шантаж» стають носіями небезпеки і загроз від диктаторських режимів (наприклад, Північна Корея) і гарантією захисту таких режимів.

Світ, система міжнародних відносин і безпеки в епоху глобалізації і появи нових загроз змінюється радикально. Те, що становило підвалини стратегії світової безпеки, трансформувалося у свою протилежність. Тому і з’явилися концепції та стратегії «превентивної оборони», «війн роззброєння», «превентивної війни», що відкидають національний суверенітет і принцип невтручання у внутрішні справи держав-ізгоїв та політичних диктатур і доктрину стримування як гарантію забезпечення міжнародної та національної безпеки. Воєнне вирішення іракської проблеми — це лише ще один грунтовний штрих на полотні нового світопорядку.

— У чому, на ваш погляд, полягає конфлікт саме навколо Іраку?

- Ірак, в руслі нових дипломатичних геостратегічних і дипломатичних визначень, — режим-ізгой. Крім того, іракська воєнна кампанія — це, по суті, реалізація стратегії «превентивної війни» з боку єдиної, за визначенням держсекретаря США Коліна Пауела, наддержави світу, тобто боротьба — я б дав таке визначення — однополярної коаліції проти режимів-ізгоїв.

Суть цієї проблеми в тому, що, маючи можливості створення зброї масового знищення, засвоївши технології стримування періоду холодної війни, ці держави становлять головну загрозу сучасному західному світу. Тобто природа конфлікту — в появі нового типу загроз. Як визначають самі американці, це поєднання терористичних загроз та наявності зброї масового знищення.

Інша справа, що в ситуації з Іраком війна також має нафтове підгрунтя, певне економічне виправдання. Але хоча нафта і робить цю війну рентабельною, вона не є сенсом конфлікту. Певною мірою цей конфлікт можна також розглядати і як превентивне облаштування і роззброєння нестабільних, невлаштованих, потенційно небезпечних регіонів сучасного світу. Це можна розглядати і як зіткнення цивілізацій, але не в плані традиційного розуміння — мусульманська цивілізація проти християнської, а у сенсі зіткнення з тими режимами, які, використовуючи сучасні західні технології, одночасно апелюють до власних цивілізаційних особливостей.

Але іракська війна не є війною релігій або цивілізацій у сенсі Самюеля Хантінгтона, хоча б тому, що Кувейт входить до антиіракської коаліції, а Ірак захищають як мусульмани, так і іракські християни.

— Ще до початку воєнних дій в Іраку західна спільнота фактично розкололася на «стару» і «нову». Чи буде ця «лінія розколу» поглиблюватися?

- Я проти вживання терміну «розкол», скоріше це, як визначають самі союзники по НАТО, «трансатлантична тріщина». Якщо ця тріщина буде поглиблюватися, програють і Європа, і США. Суть цих розбіжностей в різній оцінці процесів, які відбуваються у світі. Має також місце певне ціннісне розмежування з приводу класичної проблеми війни і миру, справедливих та несправедливих війн, з приводу засобів розв’язування конфліктів.

Американський підхід полягає в тому, що Сполучені Штати з вересня 2001 року перебувають у стані війни. Замість концепції стримування загроз Америка вже застосовує стратегію їх превентивного ліквідування. З американської точки зору це, так би мовити, ідея «вічної війни». Якщо слідувати такій логіці, то Америка протягом найближчих п’ятдесяти років приречена бути в стані війни, превентивної профілактики конфліктів, боротьби з режимами-ізгоями, з терористичними мережами, доки не доб’ється того, щоб уся глобальна периферія була перемодельована за американським зразком і не становила загроз безпеці Америки. Для американців це унілатералістські дії, тобто однополярна система міжнародного порядку, модель гегемонної — а не міжнародної — стабільності і безпеки.

На відміну від Америки, Європа схиляється до того, що після зникнення «східної загрози» від СРСР, вона має вступити в епоху «вічного миру». Це реалізація суто європейської ідеї Канта про вічний мир, і Європа пропонує свій суто європейський погляд на сучасний світ, який можна підтримувати за допомогою інститутів колективної безпеки — через ООН, ОБСЄ і т.ін., мультилатералістської (багатосторонньої) дипломатії мирного вирішення конфліктів.

Основна суперечність «франко-німецької Європи» та США зводиться до того, хто, які інститути і як забезпечать глобальну стабільність і безпеку: «концерн» держав під егідою ООН (Європа + Росія + Китай) чи коаліція гегемонного типу — «коаліція бажаючих», за визначенням американської дипломатії, під головуванням США.

- США розпочали воєнні дії без санкції Ради Безпеки ООН. Чи не стане це прецедентом для інших країн?



- Я не думаю, що це стане прецедентом для інших країн, але це, безперечно, стане прецедентом для самих Сполучених Штатів. Це є і небезпечним прецедентом для ООН, яка втрачає роль як ключовий інструмент багатосторонньої дипломатії. В однополярному, постіракському світі США сподіваються самостійно керувати світовим устроєм. В будь-якому випадку іракський прецедент несе загрозу країнам, які мають проблеми, аналогічні тим, що були в Іраку.

- Україну зарахували до учасників антиіракської коаліції. Це може мати якісь наслідки?



— До учасників коаліції Україну зарахував Буш. Американці дійсно хочуть збільшити кількість членів коаліції, щоб показати кількість країн, які підтримують американський варіант роззброєння. З іншого боку, була чітка позиція нашого МЗС, яка підтверджує суто гуманітарну місію нашого батальйону. Ми засуджуємо воєнне вирішення конфлікту в Іраку, але в той же час ми учасники військово-гуманітарної акції. Рішення гнучке, оскільки ми не конфліктуємо ні з ким з учасників воєнно-політичної гри навколо Іраку.

Хай американці розуміють нашу позицію так, як їм вигідно. Це питання інтерпретації, відповідно, все залежить від того, хто, з якою ціллю і як інтерпретує. Зараз Україну ніхто не примушує офіційно визнавати статус учасника коаліції, але американці можуть трактувати нашу позицію як їм завгодно. Можливо, це сприятиме нашій участі у відбудові Іраку.

— Наскільки популярною можуть стати ідеї «антиглобалізму, антиамериканізму, антиатлантизму»? Чи мають вони перспективу?

- Зараз відбувається сплеск цих ідеологічних течій. Вони матимуть різні форми: від лівацького антиглобалізму до цивілізованого державного стримування домінування Америки як єдиної наддержави. На таку нішу претендує, наприклад, Франція. Але, за великим рахунком, є певний ідеологічний вакуум опонування Америці.

Має місце емоціонально-ціннісне несприйняття суспільною думкою позиції США щодо «вічної війни», але поки що це не оформилося в ідеологію, існує лише на рівні суспільної психології мас або якихось сектантських політичних дій. Єдиний можливий ідеологічний виклик новому атлантизму — це самоорганізція мусульманської «вулиці», яка може скинути світські політичні режими і оформити ісламський блок, зразком якого може вважатися Іран, де ідеологія ісламу є несучою конструкцією держави. Цей варіант можливий лише за умови того, що Америка зазнає поразки в Іраці. Це було б сигналом того, що в світі немає більше нічого, що стримувало б ісламську пасіонарність.

Тому зараз, хоч як це дивно, ми повинні бажати перемоги Сполученим Штатам, з мінімальними втратами, з швидким цивілізованим облаштуванням не тільки Іраку, а й всього Близького Сходу. Якщо американці зможуть за допомогою всіх великих держав реконструювати цей регіон, ми зможемо впевнено сказати, що світ став безпечнішим.