Моніторинг Інституту масової інформації

Загиблі та зниклі журналісти – 0



У березні відбулося кілька подій, пов'язаних з розслідуваннями вбивств журналістів Георгія Гонгадзе і Ігоря Александрова. Так 4 березня парламент підтримав запит до генерального прокурора про проведення досудового розслідування обставин зловживання службовим становищем колишнім генпрокурором Михайлом Потебеньком в ході розслідування справи Гонгадзе. Приводом для того стало оприлюднення 28 лютого 2003 року генпрокурором Святославом Пискуном листа свого попередника Михайла Потебенька до тодішнього шефа СБУ, в якому останній просив припинити слідство у справі Гонгадзе. Раніше, 19 лютого, Потебенько виступив у парламенті з різкою критикою генпрокурора, звинувативши його у корумпованих зв'язках та зловживанні владою.

11 березня представник Лесі і Мирослави Гонгадзе генеральний секретар "Репортерів без кордонів" Робер Менар оприлюднив висновки незалежної лозаннської експертизи, які з імовірністю у 99,991% підтвердили, що знайдені під м. Тараща останки є тілом Георгія Гонгадзе.

25 березня генпрокурор повідомив, що вбивство Ігоря Александрова "фактично розкрите". Його заява викликала скепсис у родини забитого журналіста та їхнього представника адвоката Богдана Ференца. Вони вказали на те, що слідство надалі дотримується версії, недолугість якої було доведено у суді. Ця версія, зокрема, заперечує, що Александрова вбили за професійну діяльність. Побиття, напади та залякування – 3



04.03.2003 Журналістка газети "Вечірні Черкаси" Валентина Васильченко стала жертвою звинувачень з боку представників правоохоронних органів у доведенні до самогубства начальника УМВС України в Черкаській області генерала міліції Олега Кочегарова. Цього дня Олег Кочегаров був доставлений в лікарні у тяжкому стані із вогнепальною раною. У своїй передсмертній записці, залишеній перед спробою самогубства у власному робочому кабінеті, Олег Кочегаров звинуватив у своїй смерті передачу "Магнолія-ТВ" та журналістку Валентину Васильченко. Того ж дня на прес-конференції в Черкасах заступник держсекретаря МВС України Микола Ануфрієв в дуже категоричній формі звинуватив Валентину Васильченко у доведенні до самогубства міліціонера. "Мене звинувачують без всяких на то підстав. Сама Валентина Васильченко не згодна зі звинуваченнями. «Стаття в газеті "Дзеркало тижня", через яку нібито Олег Кочегаров вистрілив собі в підборіддя, написана не мною. Я не маю до неї жодного відношення", - повідомила вона ІМІ. Пані Васильченко вважає, що причиною, яка підштовхнула Кочегарова до спроби самогубства, міг бути телефонний дзвінок керівника МВС. За її інформацією, міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов особисто дзвонив Кочегарову з приводу публікації у "Дзеркалі тижня" і у телефонній розмові вимагав від нього рапорт про звільнення. Валентина Васильченко - журналістка з 27-річним стажем, закінчила з відзнакою Київський факультет журналістики. Спеціалізується на журналістських розслідуваннях. 29 грудня 2000 року Україно-американське бюро захисту прав людини присудило їй премію імені правозахисника, журналіста Валерія Марченка. Валентина Васильченко неодноразово зазнавала тиску та залякувань через свою журналістську і правозахисну діяльність. Так, 14 серпня 2000 року на журналістку було вчинено напад. Міліція порушила кримінальну справу не за фактом нападу на журналістку, а за фактом "хуліганства". Натомість Валентина Васильченко вважає, що це наслідок критичних публікацій про зловживання владою в Христинівському районі Черкащини. Майже через рік, 8 липня 2001 року, вночі у помешкання журналістки намагалися вдертися невідомі особи. За словами Андрія Рагульського, заступника начальника УМВС у Черкаській області, міліція не розцінює інцидент навіть як хуліганський. Останні півтора року Валентина працює в редакції газети "Вечірні Черкаси" і висвітлює соціальні проблеми. До цього вона працювала в газеті "Антенна" і дійсно написала багато матеріалів про тортури в міліції і зокрема щодо неповнолітніх. Журналістка є довіреною особою сім'ї Романовських, а В'ячеслав Романовський - колишній начальник одного з райвідділів міліції міста Черкаси - покінчив життя самогубством. За словами Валентини Васильченко, прокуратурою було порушено справу не за вбивством В.Романовського, а за фактом його смерті. За цих обставин її не допустили як представника до матеріалів досудового слідства, оскільки нікого із сім'ї не визнано потерпілим. Проте журналістка має наміри продовжити відстоювати права цієї сім'ї. ІМІ залучив адвоката Богдана Ференца для надання правової допомоги журналістці.

11.03.2003 Як повідомив ІМІ головний редактор черкаської газети "Антенна" Валерій Воротник, у цей день йому в редакцію близько 17 години зателефонував невідомий, який сказав наступне: "Ти і Валентина Васильченко догралися. Вам кінець". Журналіст вважає, що дзвінок є провокацію, яку він пов'язує з резонансною справою генерала міліції Олега Кочегарова. 4 березня начальник УМВС України в Черкаській області генерал міліції Олег Кочегаров вчинив спробу самогубства. Обласне Управління міліції поширило повідомлення, що у своїй передсмертній записці начальник обласного УМВС України в Черкаській області Олег Кочегаров звинуватив у своїй смерті журналістку Валентину Васильченко, колишню співробітницю газети "Антенна".

18.03.2003 Вранці в Мелітополі обікрали автомобіль редакції тижневика "Кур'єр", який мав відправитися до Дніпропетровська з магнітооптичним диском, на якому записані гранки тижневика для друку в державній друкарні "Зоря". Головний редактор "Кур'єра" Ігор Єнін заявив, що розцінює випадок як переслідування за публікації в газеті та її інтернет-версії.

Раніше Єнін, за його словами, неодноразово стикався з переслідуваннями з боку працівників ДАІ. Так, 26 лютого редакційна машина, яка їхала на вокзал зустрічати черговий тираж газети "Кур'єр", була зупинена співробітником державтоінспекції, який відібрав у редактора, що знаходився за кермом, водійські права. Після того, як пан Єнін подав заяву на ім'я начальника МВВС, черговий офіцер відмовився назвати реєстраційний номер заяви. 28 лютого, відкриваючи гараж для парковки автомобіля, Ігор Єнін, за його словами, був "схоплений за волосся двома невідомими", які “вмонтували його фізіономію" в дверях гаража, "м'яко запропонувавши" припинити "мерзотні публікації" в його тижневику "Кур'єр". 9 березня головного редактора "запросив в гості" чоловік в штатському, що представився командиром роти ДАІ. По суті він заявив, що неправомірних дій своїх підлеглих не визнає. Працівники ДАІ продовжують зупиняти редакційний автомобіль і перевіряти документи, повідомляючи водію, що заяву в МВС краще забрати, стверджує пан Єнін. Газета "Кур'єр" перебуває в опозиції до міської влади Мелітополя. Газета є приватною, існує три роки й станом на березень 2003 року виходить накладом 15 тисяч примірників. Особливих політичних симпатій не має, орієнтуючись на загальнодержавні інтереси. Факти політичного та економічного тиску на ЗМІ і журналістів – 3



12.03.2003 Павло Шевченко, який очолює редакцію тижневика НДП «Україна і світ сьогодні» написав заяву на звільнення з роботи за власним бажанням. Це сталося після того, як у здвоєному числі газети (№ 7-8) він опублікував свою статтю "Хіба ревуть воли, як ясла повні", у якій піддав жорсткій критиці редакційну політику видавців партійних газет. Він наголошує, що минулого року тижневик у судовому порядку "діставали переважно "свої", зокрема народні депутати, представники дружніх до НДП партій". За інформацією джерела в колективі цього видання, рішення звільнитися П. Шевченко прийняв на знак протесту проти тиску керівництва партії. 22 березня Політрада Народно-Демократичної партії розглянула заяву Павла Шевченка про звільнення з посади за власним бажанням. Відставку журналіста, який виступив проти партійної цензури, було прийнято одноголосно. В інтерв'ю ІМІ Шевченко сказав: “На засіданні політради я заявив, що, нарешті, вичавив із себе раба, чого й бажаю своїм однопартійцям.»

Павло Шевченко - журналіст із 28-річним стажем. До роботи в тижневику "Україна і світ сьогодні" редагував у Львові газету "Діло", де, за його словами, зазнавав постійних цензурних утисків з боку власника контрольного пакету акцій - дуже відомого київського бізнесмена і політика. 27.03.2003 Голова комісії Львівської міськради з депутатської діяльності Антон Ружицький погрожує подати судовий позов з приводу публікації "Скільки коштує депутат?" ("Львівська газета" за 24 березня ). Стаття розповідала про корупцію в стінах львівської Ратуші. Зокрема автори статті Олег Базар і Наталя Онисько наводили приблизні "гонорари" депутатів за лобіювання інтересів тих чи інших бізнесових кіл. Депутат вважає, що цією публікацією журналісти образили честь, гідність усіх депутатів міської ради, назвавши їх корумпованими та хабарниками. Виступаючи від їхнього імені, Антон Ружицький зазначив, що надрукована в газеті інформація "не є достовірною, кидає тінь на честь депутатів". Заступник головного редактора "Львівської газети" Сергій Смірнов, коментуючи ІМІ цю ситуацію, сказав, що на вчорашній сесії не було однозначної думки з приводу публікації. "Отже, я вважаю, що Антон Ружицький виступав не від імені усіх депутатів, це була його власна точка зору", - сказав він. Щодо спростування чи доведення інформації, Сергій Смірнов зазначив, що матеріал Єрунтується на заявах самих депутатів стосовно зловживання деякими з них своїм службовим положенням. Зокрема, він посилається на інтерв'ю самого пана Ружицького в газеті "Ратуша", засновником якої є львівська міськрада, де депутат сам каже, що такі факти мають місце.

28.03.2003 «Президент Національної телекомпанії України Ігор Сторожук не виправдав надії тієї частини команди Президента України, яка вважає, що Перший національний канал є структурним підрозділом Адміністрації Президента,”- так прокоментував голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко звільнення І.Сторожука з посади керівника НТКУ. За словами М.Томенка, в Адміністрації Президента Першому національному каналу «закидали останнім часом», що він занадто об’єктивний, і навіть представникам опозиції інколи надає слово. М.Томенко зазначив, що така заміна керівництва «прогнозована і з каналу робитимуть підрозділ Адміністрації Президента». Новопризначений президент НТКУ Олександр Савенко до цього часу працював керівником Управління з питань взаємодії із засобами масової інформації та органами державної влади АП, а перед тим – генеральним директором Державного інформаційного агентства України.



Перешкоджання виконувати обов’язки – 3



13.03.2003 Дніпропетровська газета “Лица” змушена шукати “поліграфічного” притулку у інших областях України. Редакція отримала повідомлення про те, що друкарня не зможе з 18 березня приймати замовлення газети “Лица” у зв’язку з “ремонтними роботами”. Усі інші місцеві поліграфічні підприємства, куди журналісти звернулись з проханням надрукувати черговий наклад, знов традиційно відмовили через “перевантаженість виробництва”. Ці “ремонтні роботи” та “перевантаженість” не заважають поліграфістам друкувати усі інші газети, а типографії Дніпропетровської області завантажені лише на 40 відсотків. У вересні минулого року ця одна з небагатьох незалежних газет Дніпропетровщини, засновниками якої є дві фізичні особи, отримала відмову від місцевих поліграфістів на тиражування. Тоді журналісти пов’язували “перевантаженість” друкарень із своїм намаганням об’єктивно висвітлювати виборчі перегони та критикою на адресу керівників області. Проте, через кілька тижнів після оприлюднення інформації проблема була вирішена і майже півроку “Лица” спокійно друкувались у рідному місті. Цього разу газета отримала повідомлення про відмову в друці напередодні березневих виступів опозиції. Представники газети пов’язують між собою ці події, оскільки “Лица” – єдине видання в Дніпропетровську, яке подає позитивну інформацію стосовно опозиційних політичних сил.

19.03.2003 Працівники Дніпропетровської міськради намагалися відібрати фотокамеру у редактора місцевої “Комсомольської правди”. Близько 10-тої години ранку троє невідомих намагалися заволодіти цифровою фотокамерою редактора дніпропетровського випуску газети "Комсомольська правда" Бориса Брагінського. Інцидент стався на виході з Управління житлово-комунального господарства Дніпровського міськвиконкому, де, за словами журналіста, він вже тривалий час намагається зібрати інформацію про виділення коштів міськвиконкомом на тендерні роботи з ремонту міських доріг, зокрема, дізнатися, яку суму було виділено з міської казни щасливому переможцю. Після того, як Брагінський побував в кабінеті заступника начальника Управління комунального господарства Дніпропетровської міськради Григорія Пінчука, останній вийшов до турнікету і, в присутності журналіста, зробив зауваження охоронцю, щоб до нього наступного разу не пускали сторонніх. Після цього до Брагінського підійшли троє чоловіків, які спробували відібрати в журналіста камеру, коли він почав їх фотографувати. Тоді Брагінський викликав по мобільному телефону міліцію і нападники швидко ретирувалися. - Найвірогідніший мотив - перешкодити журналістському розслідуванню того, як розподілялися бюджетні кошти на ремонт доріг, - повідомив ІМІ редактор дніпропетровської філії "КП".

Натомість Григорій Пінчук заперечує, що проти журналіста застосовували силу: "Це чистої води обман. Не розумію, навіщо роздмухувати з нічого скандал на всю Україну". Заступник начальника житлово-комунального управління також відкидає звинувачення у приховуванні інформації. За його словами, повноваження надавати дані про тендерні роботи має голова прес-служби міськради.

20.03.2003 Проти радіостанції "Континент" готується акція по знищенню цього радіо за сценарієм розгрому інтернет-видання "Обком". Про це заявив у відкритому листі до голови Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка колектив "Континенту". За їхньою інформацію, провокація полягатиме в тому, що до приміщення радіостанції мають увірватися працівники силових органів, які вилучать усю апаратуру, вимкнуть передавач, демонтують антену та заблокують рахунки за начебто фінансові порушення. Вже пізніше має з'ясуватися, що відбулася помилка і санкції на вищезгадані дії були надані безпідставно. Але відновити свою роботу "Континенту", справи про правомірність діяльності якого знаходиться на розгляді у Вищому господарському суді та в Європейському суді з прав людини, буде вже фактично неможливо. Колектив радіостанції закликав голову ДПАУ "перевірити цю інформацію і зробити все можливе для того, щоб не допустити незаконне припинення діяльності засобу масової інформації (радіостанції "Континент") без рішення суду".



Судові позови до ЗМІ та журналістів – 5

12.03.2003 Журналіст Юрій Михайлович має сплатити 15 тисяч гривень компенсації за моральну шкоду голові Кіровського районного суду міста Кіровограда Володимиру Ярошенку. Ще 50 тисяч суд постановив стягнути на користь судді з тижневика "Україна-Центр", на шпальтах якого ще 14 червня 2002 року з'явилася публікація про конфлікт між кандидатами на посаду мера міста, де, зокрема, фігурував Ярошенко. 65 тисяч гривень за публікацію - результат апеляції Михайловича, яка 12 березня 2003 року була частково задоволена Апеляційним судом Кіровоградської області. За першою ухвалою районного суду від 10 грудня журналіст і редакція тижневика мали сплатити по 100 і 500 тисяч гривень відповідно. 12 червня 2002 року четверо кіровоградських журналістів провели прес-конференцію в Києві, де висловили свою точку зору на патову ситуацію, що склалася минулого літа під час виборів міського голови Кіровограда. Тоді виникла плутанина з підрахунком голосів, відданих за двох основних претендентів у мери - Володимира Ярошенка і Миколу Чигирина. Під час прес-конференції один з учасників, Юрій Михайлович, звинуватив Ярошенка у тому, що останній, нібито, "замовив" його вбивство. Журналіст повідомив також, що поінформував про це правоохоронні органи. Про подію того ж дня повідомила інформагенція УНІАН, у приміщенні якої й відбувалася прес-конференція. Це повідомлення 14 червня передрукував кіровоградський тижневик "Україна-Центр". Головний редактор тижневика "Украина- центр" Юхим Мармер з рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області не погоджується, вважає його незаконним і обов'язково оскаржить його в касаційному порядку до Верховного Суду України. "Побачимо, чи Верховному Суду України відомо хоч що-небудь про існування Європейської конвенції і зокрема статті 10 - свобода вираження поглядів, оскільки в Кіровоградських судах про Європейську конвенцію нічого невідомо", - сказав Юхим Мармер.

12.03.2003 Миргородський міський суд Полтавської області ухвалив рішення накласти арешт на квартиру головного редактора часопису "Миргородська правда" Віктора Козоріза "з метою забезпечення позову позивача". Цього разу до Козоріза, відомого тим, що він першим в Україні спробував (щоправда, безрезультатно) застосувати щойно запроваджену тоді статтю 171 ККУ (перешкоджання у законній професійній діяльності журналіста), позивається мер Миргорода Олександр Паутов. Роздратування мера викликала публікація у грудневому числі газети, де Козоріз назвав Паутова "абсолютно бездарним керівником" і людиною, що "має досить туманне уявлення про економічну політику та принципи управління сучасним містом". Ці фрази, а також пасаж "він узагалі не розуміє хто і навіщо його обрав та кому він має служити", на думку позивача, завдали шкоди його честі, гідності та діловій репутації на суму у 50 тисяч гривень.

Це не перший позов до опозиційного редактора. У травні минулого року в суд на газету та особисто Козоріза подав відомий політик, а тоді і кандидат в депутати Володимир Лановий. За публікацію статей, які містили неправдиву інформацію щодо нього, Лановий зажадав 425 тисяч гривень компенсації. Пізніше суд встановив, що публікації були підроблені, а сам номер - фальшивий. 20.03.2003 Олександр Мікіша, перший заступник начальника Управління МВС України у Черкаській області, звернувся з позовною заявою до Соснівського районного суду міста Черкаси з вимогою спростування неправдивих відомостей, розміщених в статті “Олег Кочегаров уйдет и не вернется” (№ 18 газети “Антенна” за 2002 рік) та в редакційній статті “Генерал Кочегаров стал заложником милицейских інтриг? Генералу, который начал приходить в себя после неудавшейся попутки самоубийства, хотят заткнуть рот?” (6.03.03, Інтернет-видавництво “Антена”). Крім того, Олександр Мікіша вимагає відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 тисяч гривень. У своїй заяві позивач зазначає: “Ці відомості не відповідають дійсності, мають наклепницький характер, бо ніякої гострої конфліктної ситуації у мене з начальником УМВС України в Черкаській області генерал-лейтенантом міліції Кочегаровим О.Д. не було, а також я не вчиняв злочини, які мені інкримінуються, а саме: контроля над деякими видами кримінального бізнесу; організації вбивства Кочегарові О.Д., яка закінчилась невдачею; доведення Кочегарові О.Д. до самогубства з метою одержання посади начальника Управління.”За тиждень до подачі позовної заяви Олександр Мікіша у листі на ім'я головного редактора черкаської газети "АНТЕНА" Валерія Воротника висловив погрозу судового переслідування за публікацію серії статей про факт конфліктної ситуації, яка нібито мала місце між начальником Управління МВС України в Черкаській області Олегом Кочегаровим і начальником УБОЗ області. Сам журналіст Воротник назвав лист заступника начальника Управління МВС Черкаської області "спробою вчинити у переддень виходу газети на мене тиск і залякати". "Цей лист я пов'язую з отриманими декількома годинами раніше анонімними погрозами. Я розцінюю все це як відкритий тиск на мене, як на журналіста", відзначив Воротник. Перше судове засідання у цій справі призначено на 6 квітня 2003 року.





21.03.2003 Місцевий суд центрального району Сімферополя відхилив клопотання прокуратури Криму про заміну запобіжного заходу - підписки про невиїзд - на утримання під вартою редактора газети "Євпаторійський тиждень" Володимира Лутьєва, який звинувачується в замовленні вбивства депутата кримського парламенту Миколи Котляревського.

Прокуратура Криму обгрунтовує свій висновок тим, що В. Лутьєв порушив підписку про невиїзд, а також чинив тиск на свідків, чим заважав проведенню слідчих дій у карній справі проти нього.

Адвокат В. Лутьєва і він сам заявили про те, що журналіст не порушував підписки про невиїзд, про кожну свою поїздку з Євпаторії, де він проживає, в Сімферополь він повідомляв слідчого і отримував дозвіл. Було отримано й дозвіл на поїздку у Київ у Генеральну прокуратуру України.

В. Лутьєв наголосив, що жодним чином не заважав проведенню слідства і завжди з'являвся на виклик. Як повідомлялося раніше, В. Лутьєв був затриманий 11 листопада 2002 року за підозрою у ніби-то замовленні вбивства кримського депутата М. Котляревського. 20 листопада місцевий суд Сімферополя ухвалив рішення про його арешт на час слідства. Адвокат В. Лутьєва оскаржив це рішення в Апеляційному суді Криму. Журналіст і його захисник упевнені, що карна справа сфабрикована і є помстою за критичні статті в "Євпаторійському тижні" про дії М. Котляревського і співробітників Управління боротьби з організованою злочинністю міста Євпаторії. 3 грудня 2002 року Апеляційний суд Криму скасував рішення місцевого суду Центрального району Сімферополя про арешт В. Лутьєва і змінив йому запобіжний захід на підписку про невиїзд. Разом з тим прокуратура Криму внесла в судову палату у карних справах Верховного суду України касаційне поднання на визначення колегії суддів апеляційного суду автономії про зміну В. Лутьєву запобіжного заходу, вважаючи, що на час слідства він має бути під вартою. 27.03.2003 Відбулося перше засідання Шевченківського районного суду міста Києва за позовом голови Київської обласної держадміністрації Анатолія Засухи та народного депутата Тетяни Засухи до газети "Сільські вісті". Депутатське подружжя вимагають від редакції та журналіста Степана Колесника спростувати інформацію, поширену в статті "Тече річка Роставиця..." (№ 144 за 6 грудня 2002 року). На думку позивачів, наведені в матеріалі факти принижують їхню честь, гідність і ділову репутацію. На судовому засіданні журналіст Степан Колесник навів висновки спеціалістів в області публіцистики професора Анатолія Погрібного та доцента Віталія Святовця, викладачів київського Інституту журналістики, які доводять, що його статті належать до жанру публіцистики. На думку експертів, це, зокрема, означає, що автор мав право на оціночні судження. Суддя Олександр Шостак задовольнив клопотання відповідачів допитати 14-тьох свідків, які фігурують в публікації. Згадана стаття була першою в циклі критичних публікацій Степана Колесника стосовно діяльності Засух, зокрема у Васильківському районі, де Тетяна Засуха була обрана депутатом-мажоритарником до Верховної Ради України. Претензії позивачів стосуються того фрагменту статті, де автор розповідає про практику систематичних "поборів" з місцевих підприємців, ніби то запроваджену можновладним подружжям. Зокрема, наводиться приклад голови агропромислової корпорації "Світанок" Івана Суслова, в якого, як довідався журналіст, двічі вимагали гроші: спочатку 50 тисяч доларів Анатолій Засуха, потім знову 50 тисяч, але вже гривень - Тетяна Засуха. Остання не заперечує, що просила таку суму в підприємця. Втім, за її словами, в якості "благодійного внеску". Як уточнює Суслов - на президентську компанію Леоніда Кучми.

Позови ініційовані ЗМІ та журналістами – 4



03.03.2003 Запорізькій журналіст Дмитро Бровкін оскаржив у місцевому суді Орджонікідзевського району м. Запоріжжя відмову прокуратури у порушенні кримінальної справи за ст.171 ККУ (перешкоджання у законній професійній діяльності журналіста). 31 березня 2002 року, в день парламентських виборів, Дмитро Бровкін і старший оператор Станіслав Єфремов проводили зйомки у міській виборчій комісії виконуючи редакційне завдання ТК "Хортиця". Це не сподобалось начальнику відділу внутрішньої політики міськвиконкому Валерію Зотову, за наказом якого знімальна група "Хортиці" була брутально видворена з приміщення міськвиборчкому силами спецпідрозділу міліції. При цьому була пошкоджена телекамера. Після інциденту Дмитро Бровкін звернувся в прокуратуру Орджонікідзевського району м. Запоріжжя з проханням порушити кримінальну справу за ст.171 ККУ. 18 квітня 2002 року йому було в цьому відмовлено.



13.03.2003 Мiсцевий суд Галицького району Львова не задовольнив позов журналiста львiвської газети "Експрес" Богдана Куфрика до мiського голови Львова. Журналiст вимагав визнати в судовому порядку неправомiрним дiї мера Львова, коли 7 серпня 2002 року Л. Буняк вимагав залишити залу представника газети "Експрес" через те, що їх не запрошували на зустрiч з мером. Б. Куфрик вимагав вiд мера вибачень i вiдшкодування моральних збиткiв у розмiрi 5 тис. грн., заявляючи також про ущемлення своїх прав як журналiста, оскiльки його не попередили про прес-конференцiю мера. Суд не задовольнив його позов, визнавши, що журналiста не виганяли з прес-конференцiї, а "попросили вийти". Журналiст Богдан Куфрик має намiр подати апеляцiю на рiшення мiсцевого суду. "Тiльки-но буде отримано на руки рiшення суду, адвокати вивчать його, i звернуться з апеляцiєю до Апеляцiйного суду Львiвської областi", - заявив Б. Куфрик. 24.03.2003 Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя визнав безпідставною скаргу євпаторійського журналіста Лутьєва про закриття кримінальної справи проти працівників УБОЗу, які незаконно здійснили його примусовий привід. Суддя Г.Гнатик постановою скаргу головного редактора газети "Евпаторийская неделя" залишила без задоволення. Прокуратура також вважає скаргу В.Лутьєва безпідставною. В.Лутьєв буде оскаржувати постанову судді в Апеляційному суді Запорізької області. Головний редактор сподівається, що справедливість переможе і півробітники УБОЗу таки понесуть кримінальну відповідальність за свої дії. Він також вказує, що в матеріалах кримінальної справи є відповідь заступника генерального прокуратура В.В.Кудрявцева прокуратурі АР Крим про відсутність підстав для внесення протесту на постанову Верховного суду АР Крим від 04.07.2000 року Генеральною прокуратурою України в судову колегію по кримінальним справам Верховного Суду України, оскільки в діях співробітників УБОЗу є склад злочину. 29.03.2003 Донецький журналіст Володимир Бойко звернувся з позовною заявою до Донецького міського управління МВС України, державної податкової інспекції в місті Донецьку та прокуратури Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним затриманням та катуванням. Сума оцінена журналістом в 50 тисяч гривень. Позовну заява адресована до місцевого суду Ворошиловського району міста Донецька. В заяві зокрема зазначено, що 25.06.03 року працівники податкової міліції водили Володимира Бойка в наручниках по вулиці з метою принизити його людську гідність; прокурор Куйбишевського району міста Донецька пан Бойчук підтвердив, що підставою перебування журналіста за гратами було те, що останній написав статтю про комерційну діяльність начальника податкової міліції Київського району міста Донецька, також під час перебування Бойка в ІТУ співробітники податкової міліції провели прес-конференцію, яка транслювалась по телебаченню, під час якої журналіста називали шахраєм і злочинцем. Крім того, наголошує Володимир Бойко, в ІТУ він утримувався в нелюдських умовах, практично в повній темряві і без постільної білизни.

28 березня 2003 року Володимир Бойко подав скаргу до Донецького обласного управління юстиції на порушення строків розгляду справи суддею. Так, 24 лютого 2003 року, він звернувся до Куйбишевського районного суду міста Донецька зі скаргою на постанову прокурора від 10.05.02 року про порушення проти нього кримінальної справи. Володимир Бойко вважає, що кримінальна справа стосовно нього порушена безпідставно. 10.05.2002 порушена кримінальна справа стосовно донецького журналіста Володимира Бойка за ухилення від сплати податків. Публікації Володимира Бойко виходили газетах "Свобода", "Салон Дона і Баса", "Деловой Донбас"; інтернет-виданнях "Обком" і "Украина криминальная". У своїх статтях журналіст викривав факти зловживань і корупції серед керівників місцевих силових структур, тож саме ці публікації пан Бойко вважає реальною причиною своїх проблем з податківцями. 25.06.2002 2002 року Володимир Бойко був затриманий податківцями у приміщенні редакції газети "Салон Дона і Баса". Бойка протримали за гратами до 5 липня 2002 року. 9.08.2002 кримінальна справа № 106-21663 за обвинуваченням Володимира Бойко за ст.212, 364 КК України була закрита, а 16.08.2002 Апеляційний суд Донецької області визнав затримання Володимира Бойко незаконним. 8.10.2002 Генеральною прокуратурою скасовано постанову про закриття справи і справа направлена для розслідування в прокуратуру Луганської області.